06 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 754/3347/17
провадження № 22-ц/824/10197/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Махлай Л.Д., Стрижеуса А.М.
за участі помічника, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
учасники справи:
позивач - Служба зовнішньої розвідки України
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Служби зовнішньої розвідки України - Мітлицької Олени Олександрівни
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року у складі судді Грегуля О.В.
у справі за позовомпредставника Служби зовнішньої розвідки України - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовим приміщенням та виселення зі службового приміщення , -
У березні 2017 року представник Служби зовнішньої розвідки України - Мітлицька О.О. звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовим приміщенням та виселення зі службового приміщення.
Свої вимоги мотивувала тим, що Наказом від 27.11.2014 року відповідача прийнято до Служби зовнішньої розвідки України.
На підставі рапорту відповідача, останньому позивачем надано службове жиле приміщення: однокімнатна квартира, за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом позивача від 29.11.2016 року № 221-ОС відповідача було переміщено по службі до територіального підрозділу СЗР України до м. Одеси.
13.12.2016 року у зв'язку з фактом переведення ОСОБА_1 до нового місця військової служби до м. Одеса, позивачем доведено до його відома необхідність звільнити займане ним службове приміщення. Проте, відповідач у добровільному порядку відмовляється від наданої пропозиції, внаслідок чого позивач змушений був звернутися в суд із зазначеним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 10 червня 2019 року представник Служби зовнішньої розвідки України - Мітлицька О.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно встановлені обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до винесення судом незаконного рішення.
Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано достатньо доказів, які свідчили про переміщення відповідача для проходження служби до м. Одеси, що було підставою для звільнення відповідачем службового житла.
Окрім того, вказує, що відповідачу достеменно відома специфіка та характер діяльності військовослужбовців СЗРУ, що спрямована на досягнення та реалізацію завдань, які стоять перед СЗРУ, в тому числі і шляхом переміщення їх по військовій службі в інші місцевості для виконання поставлених завдань перед державою.
Відповідач визнавав у ході розгляду справи своє переміщення по службі до м. Одеса, а тому суд першої інстанції безпідставно піддав сумніву достовірність наказу Голови СЗРУ від 29.11.2016 №221-ОС про переміщення ОСОБА_1 по службі до підрозділу СЗРУ за місцем розташування м. Одеса.
Вказує також на те, що підставами для звільнення відповідачем службової квартири є і той факт, що у м. Одеса, куди відповідач був переміщений по службі, він забезпечений за рахунок держави житлом для постійного проживання, а саме: окремою трикімнатною квартирою по АДРЕСА_2 на весь склад сім'ї, тобто, під час проходження військової служби відповідач був забезпечений житлом, що узгоджується з нормами ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідач своїм процесуальним правом щодо надіслання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Представник позивача свою апеляційну скаргу підтрималата просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач та його представник проти апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що суду не надано і судом не здобуто конкретних правових доказів, які б свідчили про переміщення відповідача по службі до м. Одеса і які б, у свою чергу, давали правові підстави для задоволення позову.
Проте, з таким висновком суду колегія не погоджується з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що Наказом Голови Служби зовнішньої розвідки України від 27.11.2014 року відповідача прийнято на військову службу .
На підставі рапорту відповідача, останньому позивачем надано службове жиле приміщення: однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Підстави, порядок і правильність надання та зайняття відповідачем службового жилого приміщення ніким у процесі розгляду справи не спростовано.
Відповідно до п. 19 «Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 03.08.2006 року № 1081, військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та члени їх сімей зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у двотижневий строк з дня виключення зазначених військовослужбовців із списків особового складу військової частини.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом позивача від 29.11.2016 року № 221-ОС відповідача було переміщено по службі до територіального підрозділу СЗР України до м. Одеси, внаслідок чого відповідач зобов'язаний був звільнити службове жиле приміщення - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною другою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конституція України у частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону, за рішенням суду.
За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.
Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 03.08.2006 року №1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» із змінами (далі-Порядок), яка визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири.
На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житло.
Службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними служби на всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним.
Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законом випадках.
Службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку.
У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.
При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб тощо.
Аналогічні за змістом положення містяться й в Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №737 від 30 листопада 2011 року (із змінами).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 листопада 2013 року у справі (№ 6-115св13), предметом якої також було виселення військовослужбовця із службового приміщення, де роз'яснено, що в цій категорії справ судом має надаватись адекватне обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та надаватись оцінка виселення в контексті пропорційності застосування такого закону.
Як зазначено вище, Наказом від 27.11.2014 року відповідача прийнято до Служби зовнішньої розвідки України .
На підставі рапорту відповідача, останньому позивачем надано службове жиле приміщення: однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Наказом позивача від 29.11.2016 року № 221-ОС відповідача було переміщено по службі до територіального підрозділу СЗР України до м. Одеси.
13.12.2016 року у зв'язку з фактом переведення ОСОБА_1 до нового місця військової служби до м. Одеса, позивачем доведено до його відома необхідність звільнити займане ним службове приміщення. Проте, відповідач у добровільному порядку відмовляється від наданої пропозиції, внаслідок чого позивач змушений був звернутися в суд із зазначеним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, щосуду не надано і судом не здобуто конкретних правових доказів, які б свідчили про переміщення відповідача по службі до м. Одеса і які б, у свою чергу, давали правові підстави для задоволення позову.
Разом з тим, судом не надано належної оцінки тим обставинам, які беззаперечно підтверджують факт переміщення відповідача до м. Одеса та намагання вирішення питання збереження права на службове житло.
Так, відповідно до наказу Голови СЗРУ від 08.02.2016 №34/ДСК, керівництвом прийнято рішення про надання однокімнатної службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно заяви від 08.02.2016 відповідач надав згоду на заселення і проживання у вказаному службовому приміщенні та письмове зобов'язання щодо звільнення службового житла у разі одержання або придбання житла для постійного проживання та в інших випадках встановлених законом.
У матеріалах справи міститься копія аркушу бесіди з полковником ОСОБА_1 від 13.12.2016 року, відповідно до якої відповідачу повідомлено, що внаслідок переміщення по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість, він зобов'язаний звільнити житлове службове приміщення.
ОСОБА_1 , ознайомившись з пропозицією, звільнити житло відмовився, проте жодних заперечень щодо переміщення його в іншу місцевість не висловив (а.с.22).
Окрім того, звернення відповідача до СЗРУ щодо надання у постійне користування службового житла шляхом виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових залишено без задоволення, про що відповідача повідомлено листом від 23.12.2016 року (а.с.23). У даному листі також йдеться посилання на те, що відповідач перебував на квартирному обліку та був забезпечений окремою трикімнатною квартирою на весь склад родини за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 51.9 кв. м. (по12.98 кв. м. на одну особу).
На підтвердження факту переміщення відповідача по службі до 8 служби 1 управління 2 департаменту 55 Центру (м. Одеса) до матеріалів справи позивачем долучений витяг із протоколу №6/2016 засідання житлово-побутової комісії Служби зовнішньої розвідки України від 28 грудня 2016 року, відповідно до якого розглядалося питання про зняття ОСОБА_1 з обліку у зв'язку з переміщенням по службі, пов'язаного з переїздом в іншу місцевість (м. Одеса).
Даний доказ залишений місцевим судом поза увагою, належної оцінки судом не надано не зважаючи на те, що дані обставини не спростовані у належний спосіб з боку відповідача, доказів недійсності цього протоколу суду не надано.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія дійшла висновку про обґрунтованість вимог, зазначених у позовній заяві, а тому висновок суду про безпідставність вимог спростовується доказами, які містяться у матеріалах справи та належно місцевим судом не оцінені.
Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, враховуючи висновки Верховного Суду України та надаючи адекватну оцінку обставинам справи в контексті пропорційності застосування такого заходу як виселення, суд аналізує її через призму ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом установлено, що позивач діє з метою задоволення інтересів військовослужбовців і членів їх сімей, які згідно з абзацом третім частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мають право бути забезпеченими службовими житловими приміщеннями, а відповідач втратив право на користування службовим приміщенням у зв'язку із переміщенням по службі.
Таким чином, з 29.11.2016 року відповідача було переміщено по службі до м. Одеса, де він продовжував проходити військову службу до 30.06.2017 року, до моменту звільнення його з військової служби з СЗРУ, а згідно Наказу Голови СЗРУ від 22.06.2017 року №125_ОС його виключено зі списків особового складу військовослужбовців СЗРУ з 30.06.2017.
Проте, незважаючи на неодноразові вимоги та дані відповідачем письмові зобов'язання, останній продовжує користуватися службовим житлом та звільняти його відмовляється.
Окрім того, відповідач, як військовослужбовець, та його сім'я забезпечені житлом для постійного проживання шляхом надання житла у м. Одеса.
Отже, мета позивача, який подав позов про виселення відповідача, є співмірною способу захисту порушеного права позивача.
Доводи апеляційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 200 грн. за подання позовної заяви та 4 950 грн. - за подання апеляційної скарги. Всього 8 150 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу представника Служби зовнішньої розвідки України - Мітлицької Олени Олександрівни - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 у справі - скасувати.
Позов представника Служби зовнішньої розвідки України - Мітлицької Олени Олександрівни до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовим приміщенням та виселення зі службового приміщення -
задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_1 зі службового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути зОСОБА_1 на користь Служби зовнішньої розвідки України судовий збір у розмірі 8 150 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді А.М. Стрижеус
Л.Д. Махлай