06 серпня 2019 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 376/1395/18
Номер провадження № 22-ц/824/10597/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Соколової В. В, Немировської О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Якушко Т.А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Клочко В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Сквирської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області, про розірвання договору оренди,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом до Сквирської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області, з урахуванням подальших уточнень, про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта від 30 грудня 2009 року, укладеного між Сквирською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 липня 2017 року позивач був незаконно обмежений у реалізації права на загальне водокористування, а саме любительське рибальство, представниками охорони особи, у користуванні якої знаходиться водний об'єкт, у селі Терешки сквирського району Київської області.
Вищевказаний факт зафіксовано у висновку Сквирського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області від 10 липня 2017 року.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року (а.с. 100 - 102) відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сквирської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області, про розірвання договору оренди.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, 22 травня 2019 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на не повне встановлення обставин, що мають значення для справи та не відповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник зазначає, що 09 липня 2017 року він був незаконно обмежений у праві на любительське рибальство представниками охорони особи, яка користується водним об'єктом у селі Терешки Сквирського району Київської області. Даний факт зафіксовано у висновку Сквирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 10 липня 2017 року, який не прийнятий судом першої інстанції в якості достатнього доказу порушення права, гарантованого ст. 13 Конституції України, оскільки у ньому не вказано всієї необхідної інформації.
Однак, скаржник зауважує, що вищевказаний висновок містить інформацію стосовно заявника та стосовно допиту охоронця ОСОБА_3 , який підтвердив заборону вилову риби, встановлену орендарем, крім того, у висновку зазначено, якими знаряддями лову користується родина Шевченків, а саме вудками.
Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи.
Позивач є заінтересованою особою, а тому має право звернутись з даним позовом до суду, а посилання відповідача на наповнення державного бюджету за рахунок оренди водного об'єкту не може пояснювати порушення закону.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Насурлаєва К. Е. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник відповідача Сквирської районної державної адміністрації та третьої особи - Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області до суду апеляційної інстанції не з'явились, однак про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення рекомендованою кореспонденцією судових повісток-повідомлень. Крім того, на адресу суду надійшло клопотання представника Сквирської районної державної адміністрації про розгляд справи без участі останнього.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за відсутності останніх.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення представника скаржника та представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30 грудня 2009 року між Сквирською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта загальною площею 37,5193 га в т.ч. під водою - 21,9546 га, прибережна захисна смуга -15,2747 га, ( з них сіножаті - 7,2791 га, пасовища 0,4217 га, земелі з незначним рослинним покривом - 5,3012 га, під болотами - 2,2727 га) під гідротехнічними спорудами - 0,2900 га для риборозведення, що знаходиться в межах Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області (а.с. 86 - 89).
З висновку Сквирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 10 липня 2017 року вбачається, що 09 липня 2017 року близько 06 год. 30 хв. ОСОБА_1 разом із братом ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_5 приїхали ловити рибу на водойму в с. Терешки, коли вони почали закидати вудки, невідомий громадянин звернувся з вимогою припинити риболовлю та забрати свої снасті у зв'язку з перебуванням водного об'єкту в оренді та забороною вилову риби.
З пояснень ОСОБА_3 слідує, що він, перебуваючи на робочому місці, помітив трьох громадян, що ловлять рибу, у зв'язку з чим пояснив останнім, що на даній водоймі вилов риби заборонений, оскільки вона перебуває в оренді, попросив забрати снасті та залишити водойму (а.с. 94).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення його прав саме орендарем, тобто ОСОБА_2 , що дані порушення є грубими, триваючими та вчиняються неодноразово.
До того ж, ОСОБА_1 не є стороною договору оренди, а належним відповідачем у справі є Київська обласна державна адміністрація як суб'єкт наділений повноваженнями розпоряджатись водними об'єктами, які знаходяться за межами населеного пункту.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
За правилами ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Частиною 4 статті 59 ЗК України встановлено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
Згідно з ст. 47 ВК України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інших державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.
Місцеві ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.
На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
Відповідно до приписів п. 3.1 Правил любительського і спортивного рибальства любительський і спортивний лов риби і водних безхребетних для власних потреб дозволяється всім громадянам України, іноземцям, а також особам без громадянства у всіх водоймах України, за винятком вилову у водоймах природно-заповідного фонду, ставкових та інших риборозплідних господарствах, водоймах, спеціальне використання яких обмежене (питні, технічні, лікувальні та інші), водоймах, де лов або добування заборонені цими Правилами рибальства.
Любительське і спортивне рибальство (далі - любительське рибальство) на водоймах загального користування здійснюється безоплатно та без надання спеціальних дозволів (п. 3.2 Правил любительського і спортивного).
За правилами ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Положеннями ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Так, 30 грудня 2009 року між Сквирською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об'єкта загальною площею 37,5193 га для риборозведення, що знаходиться в межах Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області строком на 49 років.
Судом апеляційної інстанції під час перегляду оскаржуваного рішення встановлено, 10 липня 2017 року позивач, реалізовуючи своє право на загальне водокористування шляхом любительського лову риби, був обмежений у цьому праві, у зв'язку з перебуванням водного об'єкта в оренді.
За правилами ст. 51 ВК України підставами для розірвання договору орендиможуть бути заборона загального водокористування водними об'єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання.
Разом з тим, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що розірвання договору оренди земельної ділянки в судовому порядку можливе лише за вимогою однієї із сторін даного договору.
ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, а тому його позовні вимоги щодо розірвання даного договору не підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача, а саме Сквирської районної державної адміністрації, тоді як належним відповідачем виступає Київська обласна державна адміністрація, є невірним, оскільки позивачем було заявлено позовні вимоги до двох сторін оспорюваного договору.
Однак, вказане не вплинуло на законність висновків суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог та не призвело до невірного вирішення спору.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що він є заінтересованою особою не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на те, що останній не є стороною договору, який бажає розірвати в судовому порядку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2019 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: В.В. Соколова
О. В. Немировська