ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.08.2019Справа № 910/5977/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 123 926, 88 грн.
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі - ТОВ "Сота Україна", позивач) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 123 926, 88 грн.
У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № CВРЗ-03-22-18-71/ю від 06.08.2018 р. в частині своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим відповідачу були нараховані штрафні та фінансові санкції.
У позові ТОВ "Сота Україна" просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 54 519,34 грн., інфляційні втрати у сумі 60 320,98 грн. та 3 % річних у сумі 9 086,56 грн., що разом складає 123 926, 88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 р. вказану заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам наданий строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом надав відзив, у якому проти позову заперечив, вказав про невірний розрахунок суми пені та матеріальних втрат. Також просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %.
Зі свого боку, у відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечив з підстав їх необгрунтованості, вважав свій розрахунок штрафних санкцій арифметично вірним.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що 06.08.2018 р. між ТОВ "Сота Україна" (постачальник) та АТ "Українська залізниця" (покупець) був укладений договір поставки № CВРЗ-03-22-18-71/ю (далі - договір). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується поставити і передати в обумовлені строки у власність покупцю продукцію, відповідно до специфікації № 1 (профіль Z для хребтової балки міра), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору. Кількість товару складає 140 т. (п.п. 1.1, 1.2, 1.3).
Покупець сплачує поставлений товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1). Ціна цього договору становить 3 969 840,00 грн. (п.п. 3.1, 3.4 договору).
Розділом 4 встановлений порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 4.2 визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.
Згідно з п.п. 5.1, 5.2, 5.3 договору строк (термін) поставки (передачі) товарів протягом п'яти днів від дня подання заявки покупцем. Місце поставки товарів - склад покупця: вул. Зубенка, 2, м. Стрий, Львівська обл. Постачальник поставляє покупцю товар на умовах DDP (Зубенка, 2, м. Стрий, Львівська обл.) згідно з базисними умовами поставки Інкотермс 2010 р.
Пунктом 7.1.1 договору визначений обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 12.1 договору).
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).
Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріали справи свідчать, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 860 553,28 грн., що підтверджується рахунками на оплату № 975 від 25.09.2018 р. та № 891 від 11.09.2018 р., копії яких наявні у матеріалах справи.
Проте, вартість товару відповідач сплатив із порушенням строку, про що свідчать банківські виписки та податкові накладні, що містяться у матеріалах справи.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом та не спростовано АТ "Українська залізниця", відповідач допустив прострочення зобов'язання зі сплати позивачу вартості поставленого йому товару, у строки, визначені умовами договору, що є порушенням господарського зобов'язання, у зв'язку із чим на суму боргу за рахунками № 975 від 25.09.2018 р. та № 891 від 11.09.2018 р. позивачем були нараховані пеня, інфляційні втрати та 3 % річних.
Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Так, згідно з п. 8.2 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 4.2 договору визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної.
Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних податкова накладна № 125 від 25.09.2018 р., яка відповідає рахунку на оплату № 975 від 25.09.2018 р., була зареєстрована позивачем у вказаному реєстрі 09.10.2018 р., тому останньою датою оплати товару за рахунком № 975 від 25.09.2018 р. є 09.10.2018 р., проте, товар був оплачений відповідачем 14.11.2018 р. та 18.12.2018 р. Тобто із 10.10.2018 р. розпочинається прострочення зобов'язання та закінчується воно днем оплати - 14.11.2018 р. та 18.12.2018 р.
Так само, податкова накладна № 44 від 11.09.2018, яка за рахунком на оплату № 891 від 11.09.2018 р., була зареєстрована/внесена позивачем до Єдиного реєстру податкових накладних 26.09.2018 р., мала бути оплачена 26.09.2018 року, проте, цей рахунок відповідач оплатив лише 18.10.2018 р. та 19.10.2018 р. Тобто із 27.09.2018 р. розпочинається прострочення зобов'язання та закінчується днем оплати - 18.10.2018 р. і 19.10.2018 р.
Отже, як встановлено судом, усі зазначені рахунки були оплачені відповідачем з порушенням строку, тому суд вважає вимоги позивача про стягнення пені такими, що заявлені правомірно та обгрунтовано.
Водночас, перевіряючи правильність наданого позивачем розрахунку, судом встановлено, що позивач не застосував положення п.п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до яких нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане. Проте, позивач правильно включив у період часу, за який здійснюється нарахування пені, день оплати товару, оскільки дану умову сторони визначили у договорі (п. 8.2).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на підставі наведених приписів закону та умов договору про відстрочення сплати (п. 4.2), суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 52 659,64 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, у зв'язку із невірним розрахунком позивача.
Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 60 320,98 грн. та 3 % річних у сумі 9 086,56 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.
Проте, суд зазначає, що при розрахунку матеріальних втрат позивач невірно визначив період прострочення зобов'язання, включивши до нього день оплати товару, оскільки це не відповідає положенням п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14. Іншого строни у договорі поставки не передбачили.
Здійснивши власний перерахунок сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 60 316,75 грн. та 3 % річних у сумі 8 695,75 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Також суд розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 50 %, яке міститься у відзиві на позовну заяву, та вирішив у його задоволенні відмовити, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, або якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за наявності визначених у них умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
У той же час, відповідач не довів суду наявність таких обставин як винятковість даного випадку, невиконання зобов'язання з урахуванням інтересів обох сторін; не навів причин неналежного виконання зобов'язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, не довів невідповідності розміру пені наслідкам порушення та сумі заподіяних збитків.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд зазначає, що у даній справі судові витрати складаються із судового збору за подання позову та витрат на професійну правничу допомогу.
Під час розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000, 00 грн., про що заявив позивач, суд прийняв до уваги наданий позивачем договір про надання правової допомоги № 11-02/19-ЮО від 11.02.2019 р., укладений між Адвокатським об'єднанням "Право Групп" та ТОВ "Сота", акт приймання-передачі наданих послуг № 11 від 31.05.2019 р., докази сплати правничої допомоги позивачем на суму 10 000,00 грн. (платіжне доручення № НД2412 від 07.06.2019); копії ордеру на представництво інтересів позивача в суді адвокатом Єрмак Л.Б. (серія КС 413370 від 01.03.2019) та свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Єрмак Л.Б. № 2845 від 12.03.2008 р.
Дослідивши подані докази суд вважає вимоги позивача в цій частині обгрунтованими.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так само у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (п. 6.5) роз'яснено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідно до частини 5 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо суми витрат на правничу допомогу та той факт, що спір у справі не є складним, не містить двозначних доказів чи обставин, які б потребували додаткового їх вивчення, розгляд спору здійснювався у спрощеному провадженні, а підготовка позову не зайняла великого обсягу правових знань та часу, враховуючи, що у господарському суді вже здійснювався розгляд численних справ за аналогічними позовами ТОВ "Сота Україна" між тими самими сторонами, та з тих же підстав, пов'язаних між собою одним способом захисту.
За таких обставин, виходячи з принципу співмірності та розумності суми винагороди за адвокатські послуги, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат ТОВ "Сота" на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн. до 5 000,00 грн. та покласти їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості у сумі 123 926, 88 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (04111, м. Київ, вул. Черняховського, 29; ідентифікаційний код 41323412) пеню у сумі 52 659 (п'ятдесят дві тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 64 коп., інфляційні втрати у сумі 60 316 (шістдесят тисяч триста шістнадцять) грн. 75 коп., 3 % річних у сумі 8 695 (вісім тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 75 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 886 (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість) грн. 05 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 909 (чотири тисячі дев'ятсот дев'ять) грн. 03 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 5 серпня 2019 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.