02 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/542/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Закарпатської митниці ДФС, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2019/000067/2, прийняте Закарпатською митницею ДФС 26 березня 2019 року; 2) визнати протиправною та скасувати картку відмови Закарпатської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №№UA305000/2019/00028 від 26 березня 2019 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 березня 2019 року через митний пост «Ужгород» на митну територію України в режимі імпорту нею було ввезено легковий автомобіль марки «BMW», модель « 535D XDRIVE GRAN TURISMO» та подано для митного оформлення, при цьому подано митну декларацію з задекларованою митною вартістю такого товару 20738,24 євро, підтверджену супровідними документами на ввезений автомобіль (рахунок-фактура, митна декларація країни відправлення, витрати на доставку автомобіля до митної території України). Для забезпечення сплати митних платежів 19 березня 2019 року на розрахунковий рахунок відповідача внесено грошову заставу в сумі 237500,00 грн., що відповідала сумі необхідних для сплати митних платежів, виходячи із задекларованої вартості автомобіля. Незважаючи на це 26 березня 2019 року відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару, в якому визначив скориговану митну вартість автомобіля в розмірі 26800,00 грн., та картку відмови в прийнятті митної декларації, обґрунтовуючи невідповідністю задекларованої вартості ціновій інформації, наявній у митного органу. Такі рішення суб'єкта владних повноважень вважає протиправними, оскільки при декларуванні автомобіля позивач подала весь необхідний пакет документів, що підтверджує його вартість, а сам по собі факт спрацювання АСАУР та наявність у митного органу сумнівів у достовірності заявленої митної вартості товару не можуть бути достатніми підставами для відмови у визначенні такої за основним методом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду №260/542/19 від 02 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
23 травня 2019 року відповідач надіслав на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду відзив на позову заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити. Так, зокрема, вважає, що під час прийняття митної декларації до митного оформлення автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) в програмному забезпеченні АСМО «Інспектор» для транспортного засобу згенеровано числовий індикатор вартості на рівні 26650,00 євро, у зв'язку з чим з метою перевірки правильності визначення митної вартості товару посадовою особою митного органу направлено запит до спеціалізованого підрозділу митниці. За результатами опрацювання поданих позивачем документів встановлено, що тільки 2 з таких взагалі містять інформацію щодо вартості товару, а саме, рахунок-фактура та калькуляція транспортних витрат, при цьому платіжний документ про сплату рахунку митниці не надавалося. У зв'язку з чим у митного органу виник сумнів щодо заявленої позивачем митної вартості автомобіля та запропоновано подати додаткові документи для її підтвердження, а саме, висновок про якісні та вартісні характеристики товару; інші документи за бажанням декларанта, які б підтверджували заявлену митну вартість. На зазначений запит декларант повідомив про неможливість надання додаткових документів. Тому відповідачем відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та скориговано таку із застосуванням резервного методу на підставі цінової інформації, згенерованої АСАУР.
03 червня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність відомостей щодо ціни автомобіля, оскільки всі передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документи, що містили необхідні відомості про ціну, були подані при митному оформленні. Стосовно твердження відповідача про неподання декларантом додаткових документів зазначає, що митний орган визначених ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України підстав для витребування додаткових документів не навів, а тому така вимога була незаконною.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 19 березня 2019 року придбала через сертифікованого дистриб'ютора BMW Wernecke GmbH (Німеччина) бувший у використанні легковий автомобіль марки «BMW», модель « 535d x DRIVE GRAN TURISMO», номер шасі НОМЕР_1 , рік виготовлення 2014.
Відповідно до рахунку-фактури (інвойс) №17006633 від 19.03.2019 р., вартість товару становить 20588,24 євро (арк. спр. 17 - 18).
З метою здійснення митного оформлення автомобіля ОСОБА_1 через митного брокера ОСОБА_2 подала до Закарпатської митниці ДФС електронну митну декларацію UA305160/2019/017156 від 26.03.2019, відповідно до якої митна вартість визначена за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), в сумі 20588,24 євро, що в гривневому еквіваленті становило 631519,79 грн. (арк. спр. 24).
Разом з митною декларацією було подано рахунок-фактуру №17006633 від 19.03.2019 р., реєстраційні документи на транспортний засіб, довідку про транспортні витрати від 21.03.2019 та митну декларацію країни відправлення від 19.03.2019 р. №MRN 19DE370102716761E2.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару посадовою особою Закарпатської митниці ДФС Слободкіній С .П. надіслано запит щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленими спеціальними експортними організаціями; інші документи за бажанням декларанта, які б підтверджували заявлену митну вартість товару.
На зазначений запит декларантом надіслано повідомлення про неможливість подання таких.
Розглянувши подані декларантом документи, Закарпатською митницею ДФС відмовлено в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, про що складено картку відмови №UA305000/2019/00028 від 26 березня 2019 року (арк. спр. 16).
Також Закарпатською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2019/000067/2 від 26 березня 2019 року із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товару, згідно з яким скоригована митна вартість автомобіля визначена в розмірі 26800,00 грн. (арк. спр. 15).
Прийняте рішення мотивоване тим, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості, а також за результатами відпрацювання форми митного контролю за ризиком, згенерованим автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (далі - АСАУР), заявлена декларантом за першим методом митна вартість не може бути визнана у зв'язку з її невідповідністю ціновій інформації, наявній у митному органі (згенеровано індикатор ризику по вартості на рівні 26650,00 євро), а також у зв'язку з неподанням декларантом додаткових документів для підтвердження митної вартості.
Вважаючи такі рішення органу доходів і зборів протиправними, прийнятими всупереч норм митного законодавства та такими, що порушують її права, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України №4495-VI від 13.03.2012 р. (далі - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Порядок здійснення митного оформлення регулюється нормами розділу VIII МК України. Так, метою митного оформлення згідно з митним законодавством є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, в розумінні МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Зазначене кореспондується також з положеннями ч. 4 ст. 58 МК України, відповідно до яких митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (ч. 1 ст. 52 МК України).
Згідно ч. 8 ст. 52 МК України у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Стаття 53 МК України регламентує перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. Так, зазначеною статтею встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як визначено ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Положення ч. 5 ст. 53 МК України забороняють вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а саме, наявність розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року у справі №814/1888/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач необхідність витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості аргументує наявністю обґрунтованих сумнівів щодо такої, пов'язаних з невідповідністю ціновій інформації, наявній у митному органі, а саме, АСАУР для транспортного засобу з VIN-кодом НОМЕР_1 згенеровано індикатор ризику по вартості на рівні 26650,00 EUR
Однак спрацювання АСАУР не є належною та достатньою підставою в розумінні ч. 3 ст. 53 МК України для витребування від декларанта додаткових документів.
Положення ч. 7 ст. 54 МК України передбачають, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Судом встановлено, що позивачем при здійсненні митного оформлення легкового автомобіля разом з митною декларацією було надано рахунок-фактуру №17006633 від 19.03.2019 р., реєстраційні документи на транспортний засіб, довідку про транспортні витрати від 21.03.2019 та митну декларацію країни відправлення від 19.03.2019 р. №MRN 19DE370102716761E2.
З поданих документів можна встановити, що ціна товару - легкового автомобіля, заявленого ОСОБА_1 в поданій 26 березня 2019 року митній декларації, становила 20588,24.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 58 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
З поданої ОСОБА_1 26 березня 2019 року митної декларації вбачається, що позивач визначила митну вартість легкового автомобіля за першим методом - за ціною договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 264 та ч. 1 ст. 54 МК України, з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів, а також контроль правильності визначення митної вартості установленим вимогам орган доходів і зборів здійснює перевірку митної декларації, що полягає, в тому числі, у перевірці числового значення заявленої митної вартості.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Норми ч. 2 ст. 58 МК України передбачають, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
При цьому, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч. 3 ст. 58 МК України).
Таким чином, за результатами проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють порядок визначення митної вартості товару, суд дійшов висновку, що така визначається в першу чергу за ціною договору, і тільки в разі неможливості застосування такого, використовуються другорядні методи.
У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості. Його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Ч. 6 зазначеної статті МК України також передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до положень статті 55 МК України, орган доходів і зборів за відповідних умов має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом. Зокрема, згідно з положеннями п.п. 2, 4 ч. 2 цієї статті рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити не лише наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, але й обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Обов'язок органу доходів і зборів обґрунтовувати причини та порядок здійснення коригування митної вартості встановлюються також Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (далі - Правила).
Так, відповідно до п. 2.1 Правил, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Тобто, законодавець встановив, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару. Висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідач в оскарженому рішенні зазначає, що заявлена декларантом за першим методом митна вартість не може бути визнана у зв'язку з її невідповідністю ціновій інформації, наявній у митному органі, а саме, АСАУР для транспортного засобу з VIN-кодом НОМЕР_1 згенеровано індикатор ризику по вартості на рівні 26650,00 EUR, а також у зв'язку з неподанням декларантом додаткових документів для підтвердження митної вартості.
Суд вважає таку аргументацію правомірності прийнятого рішення протиправною та такою, що не відповідає положенням МК України, оскільки ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Більше того, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Суд зазначає, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в такій відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою останнім в постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17.
Більше того, беручи за основу визначення митної вартості легкового автомобіля, що ввозився ОСОБА_1 , наявну в базі даних органу доходів та зборів цінову інформацію, відповідач в своєму рішення всупереч п. 2.1 Правил на номер та дату митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не послався.
Суд також вважає безпідставними твердження відповідача про те, що подані ОСОБА_1 при митному оформленні товару документи не є достатніми для встановлення його митної вартості, оскільки тільки 2 з таких взагалі містять інформацію щодо вартості товару, з огляду на те, що МК України не регламентує мінімально необхідну кількість документів, що повинні подаватися декларантом та містити інформацію про ціну.
З огляду на вищенаведені законодавчі норми та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для визначення митної вартості товару за резервним методом та проведення її коригування, а тому заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Нормами ч. 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 зазначеної статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача на її користь витрати на переклад документів з німецької на українську мову у розмірі 432,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію договору про надання правничої допомоги від 10 квітня 2019 р.; квитанцію №8691993808 від 17 квітня 2019 р. на суму 5000,00 грн.; акт виконання робіт/надання послуг від 21 червня 2019 р., відповідно до якого вартість наданих послуг правової допомоги складає 7200,00 грн. (арк. спр. 31, 34, 83). На підтвердження понесених витрат з перекладу документів позивачем долучено акт прийому-передачі наданих послуг від 15 квітня 2019 року та фіскальний чек №00023254 від 15 квітня 2019 року, відповідно до яких за надані послуги перекладу з німецької мови на українську мову ОСОБА_1 перерахувала Закарпатській торгово-промисловій палаті суму 432,00 грн. (арк. спр. 32, 33).
Проти заявленої до відшкодування суми понесених судових витрат представник відповідача заперечив з мотивів її неспіврозмірності ні зі складністю справи, ні з часом, витраченим на виконання відповідних робіт. Однак жодних аргументів, окрім даних тверджень, що б доводили неспіврозмірність таких витрат представник відповідача не навів.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Ч. 7 ст. 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу ч.ч 7 та 9 зазначеної статті встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у додатковому рішенні від 25 січня 2019 року (справа №9901/350/18), у додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), у постанові від 15 травня 2018 року (справа №821/1594/17) та у постанові Великої Палати у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №826/1216/16).
Як вбачається з акту виконання робіт/надання послуг від 21 червня 2019 р., до вартості наданих послуг включено:
- консультації з клієнтом (1 год.) - 600,00 грн.;
- вивчення судової практики (2 год.) - 1200,00 грн.;
- два візити в торгово-промислову палату з метою забезпечення перекладу документів з німецької на українську мову (1 год.) - 600,00 грн.;
- підготовка документів для подачі до суду, в тому числі підготовка копій документів, їх засвідчення (2 год.) - 1200,00 грн.;
- написання позовної заяви (4 год.) - 2400,00 грн.;
- підготовка відповіді на відзив (2 год.) - 1200,00 грн.
Тобто, загальна вартість наданих згідно з актом послуг складає 7200,00 грн. Разом з тим, на підтвердження вартості понесених витрат позивачем долучено квитанцію №8691993808 від 17 квітня 2019 р. на суму 5000,00 грн. Суму понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. ОСОБА_1 просить також стягнути з відповідача і в позовній заяві.
За таких обставин, враховуючи приписи ч. 7 ст. 134 КАС України та не доведення відповідачем неспівмірності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що з бюджетних асигнувань Закарпатської митниці ДФС підлягає стягненню 5000,00 грн. понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Також, враховуючи доведеність належними доказами факт понесення витрат на переклад документів, сума у розмірі 432,00 грн. також підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст. 139, 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Закарпатської митниці ДФС України (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд. 20, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 39515893) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2019/000067/2, прийняте Закарпатською митницею ДФС 26 березня 2019 року.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови Закарпатської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №№UA305000/2019/00028 від 26 березня 2019 року.
4. Стягнути із Закарпатської митниці ДФС України (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд. 20, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 39515893) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань 8046 грн. 20 коп. (Вісім тисяч сорок шість грн. 20 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяР.О. Ващилін