02 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/6028/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 у якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду первинно встановленої 3 групи з 17.10.2018, внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 01.03.2019 року № 28;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як інваліду первинно встановленої 3 групи з 17.10.2018 внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 з урахуванням попередніх виплат.
В обґрунтування позову посилається на те, що 23.04.2013 Житомирською обласною медик-соціальною експертною комісією №2 йому було встановлено 15% втрати працездатності, без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини та відповідно до п.7 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням 15% втрати працездатності, без встановлення інвалідності, відповідачем в сумі 13788,00 грн.
17.10.2018 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 за результатами первинного огляду йому встановлено третю групу інвалідності, з 30.08.2018, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови Кабінету Міністрів № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги", він має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у зв'язку із чим звернувся із заявою до Міністерства оборони України. Проте, рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом № 28 від 01.03.2019 (п.16), у призначенні допомоги відмовлено з тих підстав, що після встановлення ступеня втрати працездатності, без встановлення інвалідності минуло понад 2 роки. Позивач вважає що йому протиправно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо відсутності права на отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін, яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується, а тому він має право на отримання одноразової допомоги у зв'язку із встановленою 3 групою інвалідності.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
До суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що оскільки групу інвалідності позивачу встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, без встановлення інвалідності, то він немає права на отримання грошової допомоги, як інвалід 3 групи.
З матеріалів справи вбачається, що прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
23.04.2013 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_2 встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та проведено виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" в сумі 13788,00 грн.
В період з 23.04.2014 по 18.08.2014, з 10.09.2014 по 22.09.2014 та з 10.06.2016 по 04.09.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу на території проведення Антитерористичної операції та приймав участь в бойових діях .
17.10.2018 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, з 30.08.2018, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини., у зв'язку із чим звернувся із заявою до Міністерства оборони України.
Рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом оформленим протоколом № 28 від 01.03.2019 (п.16), у призначенні допомоги відмовлено з тих підстав, що після первинного встановлення інвалідності минуло понад 2 роки.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно ч. 1 статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Правовими положеннями ч. 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка прийнята відповідно до пункту 2 статті 16-2, пункту 9 статті 16-3 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок № 975).
Абзацом 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Судом встановлено, що 23.04.2013 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_2 встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та проведено виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" в сумі 13788,00 грн.
В період з 23.04.2014 по 18.08.2014, з 10.09.2014 по 22.09.2014 та з 10.06.2016 по 04.09.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу на території проведення Антитерористичної операції та приймав участь в бойових діях .
17.10.2018 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, з 30.08.2018, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини., у зв'язку із чим звернувся із заявою до Міністерства оборони України.
Рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом оформленим протоколом № 28 від 01.03.2019 (п.16), у призначенні допомоги відмовлено з тих підстав, що після первинного встановлення інвалідності минуло понад 2 роки.
Між тим, суд зазначає, що з аналізу наведених вище норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Такі положення норми статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Щодо обставини, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено частиною 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2013 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 30.08.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд звертає увагу, що ст. 16-3 Закону України № 2011-ХІІ у редакції до 01 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави суду дійти висновку, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Це, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, навіть теоретично.
Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в статті Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: " 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1".
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06 квітня 2000 року, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 2011 року №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року №810/3994/18.
У той же час, суд зазначає, що задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у призначенні такої допомоги залишиться чинним, та, відповідно, позивач буде позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом встановлено, що для повного захисту прав позивача існує необхідність визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки саме зазначене рішення породжує правові наслідки для позивача.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що в даному випадку, найбільш ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, яке оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 28 від 01.03.2019 (п.16).
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню й позовні вимоги щодо зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 21 грудня 1991 року у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 2, ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач не довів правомірності своїх дій та прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Визначаючись щодо вказаного клопотання, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, це є правом, а не обов'язком суду.
Приймаючи до уваги обставини справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем на виконання ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем спростовано протиправність відмови у призначенні йому одноразової грошової допомоги.
У зв'язку із відсутністю судових витрат, питання щодо їх розподілу згідно ст.139 КАС України, не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ,03168, код ЄДРПОУ 00034022) третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати пункт 16 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 , як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням мені первинно інвалідності 3 групи, з 30.08.2018, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.03.2019 №23.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, як інваліду 3 групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева