02 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/5897/19
категорія 112030400
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання відмови протиправною, зобов'язання призначити допомогу, як малозабезпеченій сім'ї,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області у якому просить:
- визнати відмову виконавчого комітету Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області в призначенні ОСОБА_1 , державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім'ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї неправомірною.
- зобов'язати виконавчий комітет Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області призначити ОСОБА_1 , державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім'ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї починаючи з дати мого звернення (05.12. 2018 року).
В обґрунтування позову позивач зазначила, що є інвалідом 2 групи загального захворювання, вдовою та має на утримання та вихованні неповнолітню дитини. До грудня 2018 року, згідно положень Закону України "Про державну соціальну допомогу" та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям" на мене та членів моєї сім'ї виплачувалася державна соціальна допомога у грошовій формі, як малозабезпеченій сім'ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. В подальшому, 05.12.2018 звернулась до відповідача із заявою про призначення до подальшої виплати сім'ї, як малозабезпеченій, соціальної допомоги та подала передбачену в такому випадку Декларації про доходи та майновий стан осіб. Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області листом від 11.03.2019 повідомив, що за рішенням комісії з надання соціальної допомоги відмовлено в призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сімя'м з посиланням на те, що у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 кв. метр на одного члена сім'ї та додатково 10, 5 кв. метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму). Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки у декларації дійсно вона вказала два жилі приміщення, проте, одне їй належить, а у іншому лише приписана її дитина, проте там не проживає та не володіє ним.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що позивачем у декларації зазначено житлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 - загальна площа 46 кв. м., АДРЕСА_4 - загальна площа - 62. 2 кв. м., які перебувають у власності та володінні, а тому з врахуванням ст. 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" вона не має права на отримання допомоги.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи дійшов наступного висновку.
05.12.2018 ОСОБА_1 будучи особою з інвалідність 2 групи, звернулась до управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою про призначення до подальшої виплати сім'ї, як малозабезпеченій, соціальної допомоги та подала передбачену в такому випадку Декларації про доходи та майновий стан осіб.
При заповненні бланку декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, ОСОБА_2 у розділі ІІІ "відомості про житлові приміщення, що перебувають у власності або володінні членів сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, членів сім'ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей" зазначила наявність у її власності цілого житлового будинку по АДРЕСА_4 загальною площею 62,2 кв.м., та наявність у її дочки ОСОБА_3 на праві користування за зареєстрованою адресою по АДРЕСА_1 15,33 кв. м .
Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області листом від 11.03.2019 повідомлено позивача, що за рішенням комісії з надання соціальної допомоги відмовлено в призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сімя'м з посиланням на те, що у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 кв. метр на одного члена сім'ї та додатково 10, 5 кв. метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Реалізація конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям здійснюється відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 01.06.2000 №1768-III (далі - Закон №1768-III).
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону №1768-III державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога) - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, який залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Приписами статті 4 вказаного Закону визначено, що для надання державної соціальної допомоги подається заява уповноваженим представником сім'ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради.
У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону. Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів.
Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.
Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.
Умови, за яких державна соціальна допомога не призначається, зменшується її розмір або припиняється виплата визначаються статті 7 Закону №1768-III.
Державна соціальна допомога не призначається, зокрема, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).
За наявності обставин, передбачених у частині першій цієї статті, державна соціальна допомога може бути призначена місцевою державною адміністрацією на підставі рішень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у разі, якщо, зокрема, у разі, якщо у складі сім'ї є особа з інвалідністю;.
Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 01.06.2000 №1768-III встановлено Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №250 (далі - Порядок №250).
Згідно із пунктом 9 Порядку №250 рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів. У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім'ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.
З матеріалів справи вбачається, що у власності та володінні ОСОБА_1 перебуває лише житлового будинку по АДРЕСА_4 , загальною площею 62,2 кв.м., а за адресою по АДРЕСА_1 -. 15,33 кв.м. лише зареєтрована її дочка ОСОБА_3 .
Слід наголосити, що у відзиві відповідач самостійно вказує ОСОБА_3 зареєстрованою адресою по АДРЕСА_1 15,33 кв.м ., тобто ці є право користування.
Суд зазначає, що право власності та право володіння не є тотожними поняттями щодо права користування.
Необхідно вказати, що Правилами реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 передбачено, що реєстрація місця проживання дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків. При цьому згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна.
Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За бажанням батьків, чи одного з них, документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини за бажанням може здійснюватися також через органи соціального захисту населення на підставі даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
Згідно ст. 8, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Водночас, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_3 з якого вбачається, що він помер ще ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд наголошує, що реєстрація місця проживання не свідчить про право володіння або власності на нерухоме майно.
Згідно з п. 27 Порядку № 250 органи соціального захисту населення безпосередньо та через соціальних інспекторів мають право здійснювати контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги. З цією метою органи соціального захисту населення мають право робити запити та у строк до 15 календарних днів з дня надходження відповідного запиту безоплатно отримувати від територіальних органів ДФС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для перевірки достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Водночас, відповідачем у відзиві самостійно вказано, що даними реєстру підтверджено лише право власності сім'ї заявника лише щодо права власності на одну квартиру за адресою АДРЕСА_4 загальною площею 62,2 кв.м.
Необхідно звернути увагу, що навіть за наявності у власності особи, яка звертається за призначенням допомоги або членів її сім'ї двох квартир житлова площа яких перевищує встановлену норму, законодавством передбачено виняткові випадки, які передбачають можливість призначення такої допомоги, зокрема у разі, якщо у складі сім'ї є особа з інвалідністю.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи саме такі дії і мав вчинити відповідач, проте не виконав такого обов'язку.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем було зроблено помилковий висновок щодо наявності у володінні членів сім'ї заявника ОСОБА_1 другої квартири, а тому відмова виконавчого комітету Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області у призначенні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям є протиправною.
Згідно зі ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішення від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
На думку суду, відповідач при розгляді клопотання вичерпав свої дискреційні функції в частині встановлення підстав для відмови у наданні дозволу, тому визначений судом спосіб захисту порушених прав не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки відповідає меті досягнення правомірної цілі, позаяк у разі зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити в повному обсязі.
В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 240-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області (вул. Європейська, 83, м.Бердичів, Житомирська область,13306) про визнання відмови протиправною, зобов'язання призначити допомогу, як малозабезпеченій сім'ї задовольнити.
Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області в призначенні ОСОБА_1 , державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім'ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї протиправною.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області призначити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу у грошовій формі, як малозабезпеченій сім'ї, що постійно проживає на території України та має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї починаючи з дати звернення, тобто з 05.12. 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева