Провадження № 22-ц/803/3813/19 Справа № 199/1127/17 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 серпня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішень житлово-побутових комісій, визнання права користування квартирою,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання права користування квартирою,
а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вікторія-2»
за апеляційною скаргою Головного Управління Національної гвардії України
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2018 року, -
15 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішень житлово-побутових комісій, визнання права користування квартирою. В обґрунтування позову посилався на те, що 21.11.1969 року був призваний на строкову службу в ряди Радянської армії, потім залишився на понадстрокову службу, яку почав проходити у Дніпропетровській військовій частині НОМЕР_1 . Через 1рік позивачу було присвоєне звання «прапорщика». Позивачу з родиною не було де жити і багато разів він звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням надати йому житло, однак позивачу було відмовлено, у зв'язку з цим за особисті кошти ним було придбано квартиру в ЖБК. Позивач вніс перший внесок до житлового кооперативу в 1977 році, і отримав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , пайові внески сплачував до 1990 року. Житлова площа квартири складала 26,4 кв. м. В 1984 році у позивача народилась друга дитина і виникла потреба і законна можливість в поліпшенні житлових умов. Позивач подав рапорт і складом родини з 4 осіб був зарахований з 15.10.1998 року на загальних підставах на квартирний облік Дніпропетровської в/ч НОМЕР_1 , як забезпечений житлом нижчого рівня. У Дніпропетровській військовій частині НОМЕР_1 , на момент отримання квартири, в 2003 році позивач прослужив 34 роки, тобто мав право на отримання квартири першочергово. 27 січня 2003 року було ухвалене ГУВВ МВС України розпорядження №3/23/4-7, 30 січня 2003 року протоколом № 1 засідання житлово-побутової комісії Управління центрального територіального командувань ВВ МВС України (УЦТрК). 05 березня 2003 року згідно протоколу № 1 засідання ЖПК Головного Управління Внутрішніх Військ МВС України, затвердженого Командуючим Внутрішніми Військами МВС України позивачу була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 . При цьому в протоколах зазначалось, що квартира надається, тому що старший прапорщик ОСОБА_1 служить у Збройних Силах з 1969 року, займає посаду начальника складу, прописаний і проживає в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 26,4 кв.м. Було вирішено надати спірну квартиру на родину з 4 осіб додатково до займаної площі. Цим же рішенням позивач був знятий з квартирного обліку. Вселених до будинку АДРЕСА_3 на підставі розпорядження і протоколів, було 28 сімей, а тому кожен одноособово, а потім колективно на протязі 2003-2016 рр. постійно зверталися з проханням надати ордери. 07 вересня 2016 року відбулось засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 , яка вирішила, що потрібно перезатвердити розподіл квартири АДРЕСА_4 і віддати цю квартиру іншій особі, квартиру АДРЕСА_1 залишити за родиною позивача у складі 3 осіб та позивача на чергу не ставити.Таке рішення прийняте тому, що відповідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.08.2016 року за позивачем рахується житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , загальна площа будинку складає 77,49, жила 55,37 кв.м, згодом цей будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 був подарований ОСОБА_4 , чим, на думку комісії, позивач погіршив свої житлові умови. 20 жовтня 2016 року відбулося засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України, яка вирішила затвердити рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 стосовно надання житлової площі і надати спірну кватиру іншій особі. Про засідання комісії позивача не повідомляли. Позивач, вважає, що правомірно набув право користування квартирою АДРЕСА_4 . За таких обставин, позивач просив суд визнати за ним та його дружиною право на користування квартирою АДРЕСА_4 . Визнати незаконними та скасувати рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 вересня 2016 року та рішення Центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 20 жовтня 2016 року, сформоване у протоколі № 10 від 20.10.2016 року (т. 1 а.с. 2-15).16 січня 2018 року до суду надійшла позовна заява третьої особи ОСОБА_2 , яка з посиланням на обставини, викладені у позові ОСОБА_1 , просила суд визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 201-213). 21 червня 2018 року до суду надійшла позовна заява третьої особи ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 , в якій посилався на той факт, що він з 2007 року відкрито, безперервно добросовісно володіє спірною квартирою та просив суд визнати за ним право власності на неї за набувальною давністю ( т. 2 а. с. 78-84)
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішень житлово-побутових комісій, визнання права користування квартирою - задоволено частково.
Суд визнав незаконним та скасував рішення житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 вересня 2016 року в частині непідтвердження розпорядження про розподіл квартири АДРЕСА_4 та надання цієї квартири ОСОБА_5 та членам його родини.
Суд визнав незаконним та скасував рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 20 жовтня 2016 року в частині скасування рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05 березня 2003 року щодо розподілу квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 та членам його родини.
Суд визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_4 .
У позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Виконкому Дніпровської міської ради, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, а також в інших позовних вимогах ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - відмовлено.
Також судом вирішено питання про розподіл судових витрат ( т. 2 а.с. 201-207).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( т. 2 а.с. 210-215).
З апеляційної скарги вбачається, що апелянтом фактично оскаржується рішення в частині, якою було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано незаконним і скасовано рішення житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07 вересня 2016 року в частині непідтвердження розпорядження про розподіл квартири АДРЕСА_4 та надання цієї квартири ОСОБА_5 та членам його родини, визнано незаконним та скасовано рішення центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України від 20 жовтня 2016 року в частині скасування рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05 березня 2003 року щодо розподілу квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 та членам його родини, а також визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянт фактично оскаржує рішення суду в частині, якою було задоволено позовні вимоги, апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно апеляційним судом і не перевіряється.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, що визначено ст. 19 ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику, як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.01.2003 року рішенням ЖПК військової частини НОМЕР_1 було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 страшому прапорщику ОСОБА_1 на родину складом 4 особи, а саме: він, дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі зняттям з квартирного обліку.
Так, 05.03.2003 року згідно протоколу № 1 засідання ЖПК ГУ Внутрішніх Військ МВС України, вказане рішення про надання квартири АДРЕСА_4 було затверджено рішенням вказаної житлово-побутової комісії. В протоколі зазначалось, що квартира надається тому, що позивач служить у Збройних Силах з 1969 року, займає посаду начальника складу, має родину з чотирьох осіб, на квартирному обліку перебуває з 1998 року, прописаний і проживає в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 26,4 кв.м.
Позивач та його дружина у 2003 році фактично заселилися до спірної квартири, оскільки їм та іншим військовослужбовцям у святковій та урочистій обстановці були вручені ключі від вказаної квартири, та проживають там дотепер. Вказані обставини підтверджено відеозаписом урочистого вручення ключів від квартир військовослужбовцям, довідкою ОСББ «Вікторія-2» про проживання позивача та його дружини у спірній квартирі ( т. 1 а.с. 117-118).
07.09.2016 року відбулось засідання ЖПК військової частини НОМЕР_1 , яка прийшла до висновку про неможливість підтвердження розпорядження про розподіл спірної квартири позивачу, неможливість поновлення його на квартирному обліку та про розподіл вказаної квартири іншій особі. Таке рішення було прийнято ЖПК, оскільки відповідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.08.2016 року позивач на праві власності має житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 , загальна площа будинку складає 77,49, жила 55,37 кв.м. Потім цей будинок 25.08.2016 року був подарований ОСОБА_4 , чим, на думку комісії, позивач штучно погіршив свої житлові умови.
Рішенням Центральної ЖПК ГУ Національної гвардії України від 20.10.2016 року скасовано рішення житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2003 року щодо розподілу квартири АДРЕСА_4 позивачу та членам його родини, питання про надання вказаної квартири іншій особі відкладено до фактичного звільнення спірної квартири.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції інстанції виходив з того, що позивач та його дружина постійно проживають в виділеній їм спірній квартирі, сплачуючи відповідні комунальні послуги, а на момент прийняття рішення про розподіл квартири позивач перебував на квартирному обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, а житловий будинок в с. Олександрівка Магдалинівського району Дніпропетровської області, який належав на праві власності позивачу, знаходиться поза межами населеного пункту.
З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.
Так, згідно п. п.14,15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених Кабінетом Міністрів Української PCP і Української РСР Професійних спілок від 11.12.1984 року №470, на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, в тому числі які забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами. Пунктами 14,15 Правил передбачено, що на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Тими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також, зокрема, працівники, які тривалий час сумлінно пропрацювали на одному підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081, якою затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Відповідно до п.30 Порядку № 1081 військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Нормами ст.40 ЖК УРСР встановлено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;1.1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.
Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку.
Згідно п.28 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР затверджених постановою Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року №470, зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку).
При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються заінтересовані особи.
Про зняття з обліку (виключення із списку) громадяни у 15-денний строк повідомляються у письмовій формі з указанням підстав зняття з обліку (виключення із списку).
Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет міської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 12.04.1985 року №2 “Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України” роз'яснив, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.
Як вбачається з матеріалів справи, доказів щодо виклику позивача на засідання ЖПК 07.09.2016 року та на засідання ЖПК 20.10.2016 року відповідачами суду першої інстанції надано не було.
Також зі справи вбачається, що позивач на момент прийняття рішення про розподіл квартири перебував на квартирному обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, а житловий будинок в с. Олександрівка Магдалинівського району Дніпропетровської області, який належав на праві власності позивачу, знаходиться поза межами населеного пункту.
Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно мешкають в спірній квартирі, утримують її та сплачують комунальні платежі.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставних висновків суду 1 інстанції про наявність підстав частково задовольнити позов є безпідставними, оскільки на їх підтвердження апелянтом належних та допустимих доказів не надано.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, в частині яка фактично оскаржується, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в цій частині відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2018 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: