Провадження № 22-ц/803/6412/19 Справа № 213/699/19 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
01 серпня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретаря судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
заявник - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року, ухваленого суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 19 квітня 2019 року,-
У лютому 2019 року заявниця звернулась до суду із заявою, в якій просила суд встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 06.02.2015 року в районі с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування заяви зазначила, що її чоловіка ОСОБА_2 02.08.2014 року було призвано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2014 року №239 та наказу керівника сектору "С" (по стройовій частині) від 23.09.2014 року №48 її чоловіка було направлено до базового табору розташованого в с.Покровське Донецької області в оперативне підпорядкування керівнику сектору "С" для участі в бойових діях на території Донецької та Луганської областей.
У кінці лютого-на початку березня 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
ЇЇ чоловік ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов'язку військової служби в районі с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що можливо встановити лише у судовому порядку.
Звернення до суду з цією заявою обумовлено тим, що вона має на меті визначення статусу її чоловіка, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцію, іншими нормами міжнародного права.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення її заяви в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, заявниця вказує на те, що, суд першої інстанції, відмовляючи їй у задоволенні її заяви, виходив з того, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, який закріплений державою на законодавчому рівні, і тому не підлягає встановленню та доказуванню в судовому порядку.
Апелянт зазначає, що вона просила суд встановити не юридичний факт збройної агресії Російської Федерації проти України, а юридичний факт загибелі її чоловіка ОСОБА_2 при виконанні обов'язку військової служби 06.02.2015 у складі сектору «С» Збройних сил України в районі с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області України, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Метою встановлення даного юридичного факту є визначення статусу її покійного чоловіка ОСОБА_2 як особи яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює у ОСОБА_2 виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, даний факт має індивідуальний характер та стосується виключно загиблого військовослужбовця.
Заявниця вважає, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував зміст її вимог, не врахував, що юридичний факт, який вона просила встановить має індивідуальний характер, надані нею документи не містять відомостей про причинно-наслідковий зв'язок між збройною агресією РФ та загибеллю її чоловіка на території Донецької області.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація належним чином повідомленні про день, час і місце розгляду справи, тому їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника заявниці ОСОБА_1 - адвоката Макаревич К.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на їх задоволенні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що заявниця є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 24).
Під час мобілізації з 04 червня по 29 серпня 2014 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу Інгулецьким ОРВК (а.с. 32).
Відповідно до Витягу з Наказу №190 від 02.08.2014 року командира військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_2 вважається таким, що з 02 серпня 2014 року приступив до виконання службових обов'язків за посадою "старший лейтенант" (а.с. 28).
Відповідно до Витягу з Наказу №239 від 19.09.2014 року старший лейтенант ОСОБА_2 вибув до базового табору с.Покровське Донецької області в оперативне підпорядкування керівника сектора "С" для участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 29).
Згідно Довідки №1058 від 22.04.2015 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України вона видана старшому лейтенанту ОСОБА_2 про те, що він дійсно в період з 19.09.2014 року по 06.02.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції с.Покровське Донецької області (а.с. 78).
Згідно Акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком, групових нещасних випадків, випадків смерті та аварії від 30.04.2015 року старший лейтенант ОСОБА_2 загинув при наступних обставинах - 06 лютого 2015 року близько 12 години 30 хвилин під час бою з противником на взводному опорному пункті "Станіслав" був підбитий танк на якому він знаходився, внаслідок чого отримав руйнування головного мозку, розтрощення голови, ушкодження внаслідок бойових дій (а.с.79-81).
Згідно Свідоцтва про смерть від 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті України Донецька область Шахтарський район селище Рідкодуб (а.с. 87).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №368/А від 31.03.2015 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , смерть настала при артобстрілі в зоні АТО (а.с. 88-89).
Згідно з Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2307 від 19 червня 2015 року смерть старшого лейтенанта ОСОБА_2 настала через травму: руйнування головного мозку, розтрощення кісток черепу і підтверджена свідоцтвом про смерть - травма та причини смерті, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 90).
ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню та медаллю "ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ" (а.с. 93, 94).
Відмовляючи заявниці у задоволені її заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що чоловік заявниці ОСОБА_2 , будучи старшим лейтенантом, заступником командира 2 танкової роти по роботі з особовим складом 1 танкового батальйону загинув 06 лютого 2015 року при виконанні обов'язку військової служби, і вказані факти юридично відображені у відповідних документах, а тому не підлягають жодному сумніву і не потребують їх додаткового встановлення через судове рішення у судовій інстанції.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ч.1-2 ст.124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
В Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст.64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За змістом статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).
Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).
У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку передбаченому законом.
Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Справи про встановлення фактів розглядаються судом, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Суд зазначає, що законодавством не встановлено іншого порядку, аніж судовий для встановлення факту про який просить заявниця.
Судом встановлено, що чоловік заявниці ОСОБА_2 , будучи старшим лейтенантом, заступником командира 2 танкової роти по роботі з особовим складом 1 танкового батальйону загинув, загинув 06 лютого 2015 року при виконанні обов'язку військової служби, в зоні АТО, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, місце смерті с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області Україна.
Загальновідомим є факт, що стосовно України Російською Федерацією вчиняється збройна агресія - це підтверджується численними статтями та документами, які містяться в матеріалах справи (а.с. 40-86).
В свою чергу, вказаний факт визнається і державними органами в своїх нормативно-правових актах, а саме: Кабінетом Міністрів України в постанові від 20.08.2014 року №413, постанові від 16.05.2018 року №368 та ін.; Верховною Радою України в Законі України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та ін.; Верховним Судом у постановах винесених за результатами розгляду справ № 363/2981/16-ц, № 428/12368/16-ц.
Отже, колегія суддів вважає встановленим факт, що смерть чоловіка заявниці, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 при виконанні обов'язку військової служби в зоні АТО в районі с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області України, сталася внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Висновки суду про те, що факт, який просить встановити заявниця не потребує судового підтвердження, є помилковим, таким, що суперечить статті 124 Конституції України статті 256 ЦПК України 2004 року, оскільки заявниця довела, що для встановлення цього юридично значимого для неї факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вона, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь.
Колегія суддів вважає, що незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України.
Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року №13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
Незважаючи на викладене, суд першої інстанції врахував те, що необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі, і вчасно надіслав на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи. Даний факт підтверджується, зокрема, повісткою про виклик до суду від 11.03.2019 року на адресу Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27), якою Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області повідомляє, що 09 квітня 2019 року о 10 год. 30 хв. відбудеться судовий розгляд справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, та просить з'явитися до суду (до Листа додано копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію заяви з копіями доданих до неї документів) (а.с. 171), а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.173).
Натомість, Російська Федерація у судовому засіданні участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення даної справи, не заявляла.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 06.02.2015 року в районі с.Рідкодуб Шахтарського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 серпня 2019 року.
Головуючий:
Судді: