Провадження № 11-сс/803/967/19 Справа № 198/488/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
представника третьої особи,
щодо майна якої вирішується
питання про арешт ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання слідчого СВ Юр'ївського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019040620000145 від 24.06.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
Ухвалою слідчого судді Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2019 року у задоволенні клопотання слідчого СВ Юр'ївського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019040620000145 від 24.06.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України було відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що як вбачається з матеріалів, автомобіль, належний ОСОБА_9 був тимчасово вилучений під час досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Але даний автомобіль не є предметом вказаного кримінального правопорушення, оскільки не на його заволодіння були спрямовані зусилля.
Окрім того, слідчий суддя зауважив, що знаряддям злочину є предмети матеріального світу, які використовуються для безпосереднього вчинення злочинного діяння, якими може заподіюватися або заподіяна певна шкода. За допомогою знарядь вчинення злочину суб'єкт здійснює фізичний, типово руйнівний вплив на матеріальні об'єкти, а тому автомобіль, про арешт якого клопоче слідчий, не може вважатися знаряддям злочину, а отже на нього не може поширюватися дія положень ст. 98 КПК України.
Крім цього, слідчим та прокурором у клопотанні та в судовому засіданні не доведено, як і не зазначено, про те, що вказаний автомобіль зберіг на собі сліди злочину або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, як то - будь-які сліди, відбитки, характерні ушкодження, осипання певного матеріалу, тощо. Не надано суду і інформацію про необхідність проведення певних експертиз з вказаним автомобілем, збереження ж автомобіля у його нинішньому стані не має жодного значення для перебігу розслідування кримінального правопорушення. Крім цього, слідчий з дозволу власника автомобіля вже оглянув майно, на яке просить накласти арешт и мав можливість зафіксувати інформацію, яка можливо має значення для перебігу розслідування, при цьому жодних вилучених з обігу предметів в автомобілі виявлено не було, будь-які предмети із автомобіля не вилучалися, згаданих газет в автомобілі віднайдено не було.
Також, слідчим не надано суду будь-яких доказів того, що ОСОБА_9 може приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити, перетворити, відчужити даний транспортний засіб. Не зазначено слідчим і про те, які саме слідчі дії необхідно провести із вказаним транспортним засобом; як не накладення арешту на даний автомобіль може негативно позначитися на перебігу досудового розслідування.
Прокурор не погодилась з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу слідчого судді Юр'ївського районного суду і постановити нову ухвалу, якою накласти арешт, а саме: заборонити відчуження та розпорядження автомобілем марки «Mazda TRIBUTE», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , власник - ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 ).
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з метою встановлення всіх обставин скоєного кримінального правопорушення, недопущення безпідставного відчуження його, виникла необхідність у накладенні арешту на даний автомобіль, який є знаряддям злочину, за допомогою якого було здійснено відкрите заволодіння тиражем газети «Сільська газета» в кількості 4150 штук, котрі належать громадянці ОСОБА_10 , яка являється редактором газети «Сільська газета» та в подальшому було здійснено на вищевказаному автомобілі перевезення викраденого майна.
Також прокурор зазначає, що органом досудового розслідування здобуто достатньо доказів, які свідчать про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку адвоката ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив ухвалу суду залишити без змін, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
З метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 170 КПК України заборонено застосування арешту майна, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Згідно ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Так, з наданих матеріалів вбачається, що 24.06.2019 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за фактом відкритого заволодіння тиражем газети «Сільска газета» в кількості 4 150 примірників, які належать ОСОБА_10 , чим останній завдані матеріальні збитки. Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, слідчим було проведено огляд транспортного засобу, а саме автомобіля марки «MAZDA TRIBUTE», державний номер НОМЕР_1 , який ,в свою чергу, після огляду було вилучено до Юр'ївського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При постановленні ухвали слідчим суддею вказані вимоги кримінального процесуального закону дотримано.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Разом з тим, у колегії суддів відсутні підстави для висновку про наявність у даному кримінальному провадженні підозри у вчиненні кримінального правопорушення, достатньо обґрунтованої для вжиття за клопотанням слідчого заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна. Крім того, згідно ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру підлягає обов'язковому здійсненню зокрема у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. На думку колегії суддів, з урахуванням того, що на даний час у даному кримінальному провадженні будь-якій особі не повідомлено про підозру, беззаперечно свідчить про відсутність у сторони обвинувачення обґрунтування такої підозри, достатньої для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів зважає і на те, що особа, зазначена у клопотанні, не має процесуального статусу, який дає підстави для арешту її майна згідно ч.ч. 4-6 ст. 170 КПК України, а доводи сторони обвинувачення про те, що воно має всі ознаки речових доказів, мають характер нічим не підтверджених припущень.
В наданих матеріалах також відсутні докази того, що зазначене майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а саме, що воно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або, що вказане майно було об'єктом кримінально-протиправних дій чи набуте кримінально протиправним шляхом, слідчим не доведено причетність вилученого майна до вчиненого кримінального правопорушення, суду не надано жодного доказу який би підтверджував вказане.
Відповідно до ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Апеляційний суд вважає, що органом досудового розслідування не доведено й існування ризиків, визначених у абзаці другому ч.1 ст.170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.
Крім того, не містять матеріали судового провадження й будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.
Слідчим суддею, з дотриманням вимог ст.ст.132, 173 КПК України вказані обставини в їх сукупності враховано й дана їм належна правова оцінка.
Згідно положень ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Разом з тим, згідно вимог ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Отже, переглядаючи оскаржене судове рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання слідчого СВ Юр'ївського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019040620000145 від 24.06.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4