Номер провадження: 22-ц/813/4757/19
Номер справи місцевого суду: 523/8603/15-ц
Головуючий у першій інстанції Погрібний М.О.
Доповідач Драгомерецький М. М.
02.08.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.
суддів колегії: Дрішлюка А.І.,
Черевка П.М.,
при секретарі: Півнєві Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 25 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання,-
04 червня 2015 року Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 18 серпня 2003 року по 19 червня 2008 року.
у 2003 році, відповідач був зарахований курсантом 1-го курсу, факультету №1 кримінальної міліції до Одеського юридичного інституту, Харківського Національного університету внутрішніх справ (надалі ОЮІ ХНУВС) та був поставлений на усі види продовольчого та речового забезпечення з виплатою грошового утримання та йому було присвоєно звання «рядовий міліції».
12 листопада 2003 року між сторонами був укладений контракт про підготовку фахівця за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.
06 липня 2007 року, відповідач закінчив університет, отримав диплом фахівця та був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Одеській області.
Згідно наказу ОЮІ №157 о/с від 07 вересня 2007 року, ОСОБА_1 був призначений заступником начальника курсу з виховної та соціальної роботи Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ. Наказом №104 о/с від 19 червня 2008 року ОДУВС, відповідач ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас Збройних Сил України за ст. 64 п. «ж» (за власним бажанням).
Відповідно до діючого законодавства України, особи, які звільнилися із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Згідно висновку службового розслідування від 19 червня 2008 року, на навчання відповідача було витрачено 26 167,57 гривень. Добровільно відповідач не відшкодовує вказану суму, а тому Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з правових підстав наведених у позовній заяві.
Справа розглянута за відсутності сторін.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав не застосуванням судом строків позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 02.08.2019 року.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені у апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 був зарахований курсантом першого курсу, факультет №1 кримінальної міліції (правоохоронна діяльність) до ОЮІ ХНУВС та поставлений на всі види продовольчого та речового забезпечення з виплатою грошового утримання та йому було присвоєно звання «Рядовий міліції» згідно з наказом ОЮІ ХНУВС від 18 серпня 2003 року №64 о/с.
12 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОЮІ ХНУВС укладено контракт про підготовку фахівця за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.
06 липня 2007 року ОСОБА_1 закінчив ОЮІ ХНУВС, отримав диплом фахівця та був відряджений для подальшого проходження служби до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
25 квітня 2008 року ОСОБА_1 згідно з наказом ОЮІ ХНУВС від 07 вересня 2007 року №157 о/с призначений заступником начальника курсу з виховної та соціальної роботи ОЮІ ХНУВС.
Відповідно до наказу ОДУВС від 19 червня 2008 року №104 о/с ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням).
Згідно з висновком службового розслідування від 19 червня 2008 року Міністерство внутрішніх справ України витратило на навчання та утримання ОСОБА_1 в університеті 26 167,57 грн, які останній добровільно не відшкодував, чим порушив право позивача Одеського державного університету внутрішніх справ на відшкодування державних коштів, які були витрачені державою на навчання відповідача.
Однак, порушене право позивача не підлягає захисту з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно частини другої статті 6 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи) ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.
Таким чином, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.
У матеріалах справи є поштовий конверт, адресований судом першої інстанції відповідачеві ОСОБА_1 , який повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням строку зберігання», а не через його відсутність за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд першої інстанції повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та призначення судового засідання на 20 липня 2015 року (а. с. 26).
У зв'язку із неналежним сповіщенням відповідача ОСОБА_1 розгляд справи 20 липня 2015 року не відбувся та розгляд справи було відкладено на 25 вересня 2015 року (а. с. 27).
Відповідачу ОСОБА_1 було надіслано судову кореспонденцію, а саме копію позовної заяви та судову повістку про розгляд справи на 25 вересня 2015 року, однак конверт повернувся до суду із відміткою пошти «закінченням строку зберігання» (а. с. 30, 31).
Таким чином, суд першої інстанції, не взявши до уваги тих обставин, що відповідач ОСОБА_1 не був сповіщений належним чином про час і місце судового засідання, розглянув справу та ухвалив по справі заочне рішення.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
У заяві від 29 листопада 2016 року про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати своє право подати заяву про застосування строку позовної давності до ухвалення судом рішення у справі.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).
Однак, у своїй ухвалі від 13 грудня 2016 року суд першої інстанції вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної заяви.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не міг реалізувати своє право подати заяву про застосування строку позовної давності до ухвалення судом рішення.
З метою ефективного гарантування права на справедливий суд Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц дійшла до наступного висновку.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України cплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Як вбачається із матеріалів справи, наказом №104 о/с від 19 червня 2008 року ОДУВС, відповідач ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас Збройних Сил України за ст. 64 п. «ж» (за власним бажанням).
Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із вказаним позовом 04 червня 2015 року, тобто після спливу трьохрічного строку.
До позовної заяви позивач надав клопотання про поновлення строку позовної давності, однак поважних та обґрунтованих причин позивачем наведено не було.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зі змісту клопотання позивача не вбачається обґрунтованої підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки він знав про порушене цивільне право та при цьому жодних дій для його захисту протягом визначеного законом часу не вчинив, при цьому як вбачається із самої позовної заяви позивач усвідомлював про пропущення ним строку позовної давності.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з вищенаведених підстав.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 287,86 гривень (а. с. 82), дана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, Одеськийапеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання відмовити.
Стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08571570) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 287,86 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 02 серпня 2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дрішлюк
П.М.Черевко