Справа № 357/3132/15-ц Головуючий у 1-й інст. - Протасова О.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8534/2019 Доповідач - Рубан С.М.
30 липня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Протасової О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі - продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання та його розірвання, -
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_3 , в якому просила визнати договір купівлі-продажу від 05 жовтня 2011 року удаваним, визнати, що фактично між сторонами було укладено договір довічного утримання та розірвати його у зв'язку з невиконанням умов даного договору довічного утримання.
Посилається на те, що 05 жовтня 2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено правочин, який вона розцінювала як договір довічного утримання, однак, довірившись відповідачу, даний правочин вона оформила та підписала як договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Якийсь час після укладення договору ОСОБА_2 приділяла їй увагу, забезпечувала харчами, проте невдовзі почала вимагати звільнити квартиру.
Позивач зазначає, що вона не розуміла природи договору, оскільки при підписанні зазначеного договору вважала, що укладає договір довічного утримання, грошей за квартиру у розмірі 288 000,00 грн. не отримувала та продовжує проживати у даній квартирі, на момент укладення договору купівлі-продажу їй було 75 років і вона перебувала на диспансерному обліку лікаря-психіатра з приводу розладу психіки.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Посилається на те, що даний договір є удаваним, так як обидві сторони свідомо, з метою уникнути оподаткування, документально оформили договір купівлі - продажу, але насправді між ними встановилися правовідносини, які передбачені договором довічного утримання. Факт укладення удаваного правочину підтверджується договором купівлі - продажу укладеного між сторонами 05.10.2011 року. Умовами укладеного договору передбачено, що продаж квартири за домовленістю сторін здійснюється за 288 000,00 грн., однак вказані кошти як плата за квартиру позивачу відповідачем не передавалися. Посилання відповідача на існування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.12.2013 року не доводить факту, що відповідач сплатила позивачу кошти у розмірі 288 000,00 грн., оскільки у судовому засіданні 14.08.2015 року судом оглядалися матеріали даної справи та не було виявлено документу, який би свідчив про те, що кошти були передані позивачу. Пунктом 3.1 Договору передбачено, що протягом 14 днів позивач має звільнити квартиру, але вона продовжує там проживати і ніяких претензій щодо проживання у квартирі від відповідача не надходило. Крім того, позивач сплачує комунальні послуги за утримання квартири.
Вказана апеляційна скарга вже була предметом розгляду в апеляційному суді.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним. В іншій частині позов залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційні скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - задоволено частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що позивач вже намагалася оспорити в суді договір купівлі - продажу квартири, посилаючись на те, що в момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, проте у вказаному позові їй було відмовлено. Крім того, просив суд застосувати строк позовної давності.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема того, що сторони навмисне уклали договір купівлі-продажу з метою приховання правовідносин за договором довічного утримання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не розуміла природи договору, оскільки при підписанні зазначеного договору вважала, що укладає договір довічного утримання, грошових коштів за квартиру у розмірі 288 000,00 грн. не отримувала та продовжує проживати у ній, а також на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу їй було 75 років і вона перебувала на диспансерному обліку лікаря-психіатра з приводу розладу психіки.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2013 року у справі №357/3909/13-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Тетяна Анатоліївна, про визнання правочину недійсним та встановлення факту безоплатності договору.
Вказаним рішенням встановлено, що твердження позивачки щодо неотримання коштів за відчужену квартиру не знайшли свого підтвердження.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані обставини спростовують доводи ОСОБА_1 щодо нерозуміння природи договору, який нею укладався з відповідачем.
Крім того, суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що відповідач деякий час після укладення правочину надавала їй продукти харчування, а вона продовжувала проживати у спірній квартирі, та показання свідків щодо цих обставин, самі по собі не свідчать про укладення договору довічного утримання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
За умовами ч.1 ст.749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
Згідно ст. 750 ЦК Українинабувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).
У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.
Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
З матеріалів справи вбачається, що сторони не виконали умови договору саме купівлі-продажу.
ОСОБА_1 залишилась проживати у спірній квартирі та сплачує протягом тривалого періоду часу всі комунальні платежі.
ОСОБА_2 в спірну квартиру на момент розгляду справи не вселилась, її речей в квартирі немає, за комунальні послуги вона не сплачує.
Крім того, спірний договір не зареєстрований у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до умов п. 3.1 Договору купівлі - продажу продавець ОСОБА_1 зобов'язується на протязі 14 днів звільнити квартиру та сплатити заборгованість по квартплаті та комунальним платежам і виписатися з квартири.
Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 квартиру не звільнила, у зв'язку із відсутністю іншого житла продовжувала проживати в спірній квартирі, самостійно оплачувала витрати на її утримання.
Судом встановлено, що на даний час ОСОБА_1 продовжує проживати у спірній квартирі, оплачує комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про оплату комунальних послуг, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі - продажу продаж квартири здійснюється за 288 000,00 грн., які отримані продавцем від покупця в цей же день після підписання договору.
В судовому засіданні в апеляційному суді представник позивача пояснила, що грошові кошти в сумі 288 000,00 грн. як оплата за квартиру відповідачем позивачу не передавалися.
Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження факту передачі вказаних грошових коштів позивачу відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, договір купівлі-продажу сторони виконали лише у частині переходу права власності на квартиру.
Важливою особливістю договору довічного утримання є те, що право розпорядження таким майном у набувача виникає лише після смерті відчужувача.
В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що примірник договору купівлі-продажу квартири знаходився у неї.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не зверталась до суду з позовом ні про усунення перешкод у користування спірною квартирою, ні про виселення позивача із спірної квартири.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 06.04.2015 року здійснила відчуження спірної квартири на користь свого повнолітнього сина шляхом укладення договору дарування.
Відповідно до ч.1 ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Згідно абз.1 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Враховуючи вищевказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу укладений між сторонами є удаваним, а позивачка ОСОБА_1 мала на меті укладення договору довічного утримання, про що свідчать надані нею пояснення та встановлені обставини справи.
Таким чином, сторони уклали договір купівлі - продажу, однак насправді між ними склалися правовідносини договору довічного утримання.
Згідно абз.2 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
ОСОБА_1 просить розірвати договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що відповідачка створює їй нестерпні умови життя, в зимовий період демонтувала вхідні двері, неодноразово знеструмлювала квартиру шляхом залиття клею у вимикачі, у результаті чого вона була змушена тривалий час проживати без світла. Крім того, відповідач не виконує свого обов'язку щодо довічного утримання позивача, зокрема, не доглядає її, не забезпечує продуктами харчування та згодом почала виселяти позивача з її квартири.
Щодо того, як ОСОБА_2 знущається над позивачем свідчать численні звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів.
Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З пояснень сторін судом достовірно встановлено, що при укладенні договору сторони домовилися, що позивачка буде проживати в квартирі, а відповідачка буде її доглядати.
Враховуючи, що 05.10.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично укладено договір довічного утримання, а дії відповідачки свідчать про невиконання нею своїх зобов'язань перед позивачкою щодо її утримання, тобто відповідачем порушуються істотні умови договору, колегія суддів дійшла висновку, що договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає розірванню.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та визнати договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним; визнати, що 5 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання та розірвати договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Судові витрати належить розподілити відповідно до ст.141 ЦПК України враховуючи обставини справи та зміст позовних вимог.
Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 487,20 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 535,92 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним.
Визнати, що 5 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання.
Розірвати договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 487,20 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 535,92 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.