Справа № 11/824/24/2019
Категорія: п. а, з ст. 93, ч. 1 ст. 142 КК України, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 357 КК України
Головуючий в суді 1-ої інстанції: ОСОБА_1
Головуючий в апеляційній інстанції: ОСОБА_2
30 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді-доповідача: ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
за участю прокурора: ОСОБА_6
засудженого: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року,
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2018 року залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_7 про відновлення строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року, яким засуджено ОСОБА_7 за п. «а», «з» ст. 93 (в редакції 1996 року), ч. 1 ст. 142 КК України (в редакції 1992 року) , ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 357 КК України (в редакції 2001 року), з урахуванням ст. 70 КК України (в редакції 2001 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що подані до суду матеріали не містять касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника та ОСОБА_8 , яка мала б ним подаватися з пропуском строку на касаційне оскарження разом з клопотанням про відновлення такого строку, хоча процедура відновлення строку за клопотанням засудженого ОСОБА_7 можлива лише в разі подання ним самої скарги, строк подачу якої він вважає пропущеним. Що стосується доданої до матеріалів клопотання копії документу, який має назву касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 , датованої 17 лютого 2003 року, то вона не же вважатися такою, що подана з пропуском строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року, копія якого була вручена засудженому ОСОБА_7 19 січня 2003 року, який перебував під вартою. Перегляд судового рішення в касаційному порядку відбувся, в тому числі і за касаційними скаргами сторони захисту, які погоджували свою позицію із засудженим, відтак, вказану копію скарги суд оцінює як підтвердження наміру засудженого самостійно оскаржити вирок суду, який з огляду на викладені ним обставини залишився не реалізованим, проте, повторно така скарга ним не подавалася.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що засуджений ОСОБА_7 був ознайомлений із всіма судовими рішеннями, які в той чи інший спосіб намагався переглянути у 2006 році (постанова Єнакіївського міського суду Донецької області від 08 серпня 2006 року), у 2007 році (постанови судді Верховного Суду України від 31 січня 2007 року, постанова Макіївського міського суду Донецької області від 05 листопада 2007 року) і на далі. Проте, весь цей час касаційна скарга ним не подавалася, підстав для перегляду вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року судами знайдено не було.
Крім того, твердження засудженого ОСОБА_7 про те, що йому не було відомо порядок касаційного оскарження вироку суду є надуманими, оскільки таке роз'яснення містить сам вирок у резолютивній частині.
Не погоджуючись з рішенням суду, засуджений ОСОБА_7 подав апеляцію, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та поновити строк на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року або скасувати ухвалу суду першої інстанції та повернути справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Вважає, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог КПК України, односторонність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Розглянувши кримінальне провадження в межах апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого ОСОБА_7 та його захисника- адвоката ОСОБА_8 ,які підтримали апеляційну скаргу,прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватись у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,що згідно до правил ст. 15 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, касаційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються та розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Як передбачено ч. 1 та 4 ст. 386 КПК України (1960 року), касаційні скарги на вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою - в гой же строк з моменту вручення йому копії вироку. У разі подачі скарги з пропуском встановленого строку цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених ст. 353 КПК України (1960 року).
Зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст.350 КПК України (1960),як це передбачено ч.2 ст.387. цього Кодексу
Відповідно до вимог ч.4 ст.386 та ч.1,ч.2 ст.353 КПК України (1960). в разі пропуску строку на касаційне оскарження з поважних причин,при поданні касаційної скарги особи,що мають право на касаційне оскарження,можуть заявляти клопотання про відновлення пропущеного строку.
Вказані норми закону передбачають обов'язкове подання саме касаційної скарги на рішення суду з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
Кримінально-процесуальним законодавством встановлено,що процесуальні строки - це встановлені законом або судом проміжки часу,у межах яких учасники кримінальної справи зобов'язані або мають право приймати процесуальні рішення або вчиняти процесуальні дії.
Будь-які процесуальні рішення чи процесуальні дії мають бути виконані без виправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку,визначеного відповідними положеннями кримінально-процесуального закону.
У той же час, подані до суду матеріали не містять касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 , яка мала б ним подаватися з пропуском строку на касаційне оскарження разом з клопотанням про відновлення такого строку, хоча процедура відновлення строку за клопотанням засудженого ОСОБА_7 можлива лише в разі подання ним самої скарги, строк на подачу якої він вважає пропущеним.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив,що додана до матеріалів клопотання копія документу, який має назву касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 , датованої 17 лютого 2003 року, то вона не може вважатися такою, що подана з пропуском строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року, копія якого була вручена засудженому ОСОБА_7 19 січня 2003 року. Перегляд судового рішення в касаційному порядку відбувся, в тому числі і за касаційними скаргами сторони захисту, які погоджували свою позицію із засудженим, відтак, вказану копію скарги суд оцінює як підтвердження наміру засудженого самостійно оскаржити вирок суду, який з огляду на викладені ним обставини залишився не реалізованим, проте, повторно така скарга, нехай і з пропуском строку на оскарження, ним не подавалася. Якщо навіть і вважати, що засуджений вперше дізнався про своє порушене право на касаційне оскарження (касаційна скарга була втрачена) після ознайомлення з ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2003 року, в якій дійсно вказано, що касаційна скарга засудженим не подавалася, то в такому випадку суду не надані будь-які відомості, щоб вважати строк на касаційне оскарження судового рішення засудженим ОСОБА_7 пропущеним за тривалістю період часу (більше десяти років) з поважних причин, тим більше за відсутності самої касаційної скарги і на даний час.
Крім того,в матеріалах справи також відсутній оригінал клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вироку суду,а лише знаходиться ксерокопія вказаного клопотання(а.с.3-4 т.1).
Досліджуючи матеріали справи встановлено, що засуджений ОСОБА_7 починаючи з 2003 року безпосередньо контролював рух кримінальної справи та був ознайомлений в установленому законом порядку з вироком суду та із всіма судовими рішеннями, які в той чи інший спосіб намагався переглянути у 2006році (постанова Єнакіївського міського суду Донецької області від 08 серпня 2006 року), у 2007 році (постанови судді Верховного Суду України від 31 січня 2007 року, постанова Єнакіївського міського суду Донецької області від 05 листопада 2007 року) і на далі. Проте, весь цей час касаційна скарга ним не подавалася, підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та перегляду вироку Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 року судами знайдено не було.
Твердження засудженого ОСОБА_7 про те, що йому не було відомо порядок касаційного оскарження вироку суду є надуманими, оскільки таке роз'яснення містить сам вирок у резолютивній частині,який був вручений засудженому.
Незважаючи на отримання копії ухвали Верховного суду України від 23 квітня 2003 року,в якій зазначено що касаційну скаргу засуджений на вирок суду не подавав, ОСОБА_7 без поважних причин з 2003 року не подавав касаційної скарги з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження протягом 14 років,незважаючи на відсутність будь-яких перешкод для реалізації його права на оскарження вироку суду.
В клопотанні та апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_7 не наведено жодних поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження вироку суду впродовж тривалого строку,починаючи з 2005 року по день подання клопотання про його поновлення.
Апеляційна скарга ОСОБА_7 містить лише загальні посилання на положення кримінально-процесуального закону,які можуть бути підставою для скасування судового рішення,без зазначення конкретних обставин та доказів на їх підтвердження.
Посилання засудженого на ту обставину,що аналогічне рішення суду першої інстанції було скасовано ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 21 березня 2018 року не можуть бути визнані обґрунтованою підставою для скасування ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 22 травня 2018 року,так як ухвала цього ж суду від 5 жовтня 2017 року була скасована лише в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону,а саме права засудженого на захист.
За таких обставин,зважаючи на тривалість пропуску строку на касаційне оскарження та відсутність повноважних причин його пропуску,апеляційна скарга засудженого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає,ухвала суду першої інстанції є законною,обґрунтованою та належним чином вмотивованою,підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Керуючись ст.89,90,362,366 КПК України (1960р) колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення,а ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 22 травня 2018 року,якою залишено без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_7 про поновлення строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду м.Севастополя АР Крим від 25 жовтня 2002 р. за обвинуваченням ОСОБА_7 за п. «а», «з» ст. 93 (в редакції 1996 року), ч. 1 ст. 142 КК України (в редакції 1992 року) , ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 357 КК України (в редакції 2001 року), з урахуванням ст. 70 КК України (в редакції 2001 року)- без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця з моменту проголошення ухвали,а засудженим який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Судді:
_________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4