справа №1.380.2019.000965
29 липня 2019 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Тронки О.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Риб'як В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, -
28.02.2019 до суду надійшов позов ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Львівської митниці ДФС код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 (далі - відповідач; митний орган), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості від 17.01.2019 №209000/2019/000059/2.
Ухвалою від 05.03.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 24.04.2019 суд продовжив строки підготовчого провадження у справі.
Ухвалою від 20.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позов обґрунтований тим, що відповідач без наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів визначив вартість транспортного засобу самостійно. Більше того, відповідач мав в такому випадку визначити вартість лише на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари, що відповідає другорядним методам визначення митної вартості, а не за резервним методом. В оскарженому рішенні вказано, що вартість транспортного засобу, не підтверджена документально. Проте, не зазначено яких саме документів не подано, що підтверджували б заявлену митну вартість. Крім цього, позивач зазначив, що митний орган не вказав про раніше визнану органами доходів і зборів митну вартість товару, якою керувався відповідач при визначення митної вартості транспортного засобу, чим порушив вимоги ст.64 Митного кодексу України (далі - МК України) та наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору». Позивач вважає, що подав всі необхідні докази відповідно до ст. 53 МК України, проте, митний орган безпідставно надав вимогу позивачу про подання додаткових документів. Також зазначив, що відповідач, всупереч вимогам ст.ст. 57, 58 МК України, не застосував основний метод визначення митної вартості товарів та перейшов до другорядних методів.
27.03.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що за митною декларацією №UA209190/2018/047459 від 30.12.2018 індикатор ризику, визначений на рівні нижньої межі діапазону вартості транспортних засобів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваному транспортному засобу в країні експорту, з вирахуванням із такої вартості сум податків, що підлягають поверненню у країні експорту у зв'язку з вивезенням (експортом) таких транспортних засобів, склав 15300,00 євро, що перевищувало заявлену позивачем фактурну вартість. Це стало підставою, відповідно до Тимчасового порядку виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів для їх вільного обігу на митній території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1077 (далі - Тимчасовий порядок), для проведення перевірки достовірності заявленої фактурної вартості такого транспортного засобу. Також відповідач вказав на те, що позивач, в порушення вимог ч.1 ст.368 МК України, не подав до митного оформлення касовий ордер, касовий чек чи інший документ про прийняття визначеної суми готівки. Крім цього, до митного оформлення подані документи, що транспортний засіб знятий з реєстрації в Німеччині, а по факту авто було з нідерландськими реєстраційними знаками. Також в експортній декларації MRN №18NLJPSAQYASS6WD51 від 17.12.2018 вказана CMR №423317, яка входить в перелік основних документів для визначення митної вартості і не подана до митного оформлення. При митному оформленні транспортного засобу на території України надана пільга у сплаті акцизного збору. У зв'язку з наведеним та відповідно до ч.4 ст.368 МК України вартість транспортного засобу визначена митним органом самостійно.
24.04.2019 представник позивача подала відповідь на відзив, в якій зазначила наступне. Тимчасовий порядок не міг застосовуватись митним органом оскільки, він поширював свою дію під час здійснення митного оформлення транспортних засобів, які ввезені на територію України в період з 01.01.2015 до 25.11.2018, а позивач придбав транспортний засіб у грудні 2018 року. Крім цього, представник позивача заперечила можливість використання митним органом при прийнятті оскарженого рішення середньої ціни. Вважає, що поданий до митного органу рахунок-фактура (інвойс) №1176, відповідно до ч.1 ст.368 МК України, і є іншим документом роздрібної торгівлі, який містить відомості вартості ввезеного транспортного засобу. Щодо твердження представника відповідача про розбіжності у країні реєстрації та номерних знаках транспортного засобу, представник позивача зазначила, що це жодним чином не впливає на його ціну. Крім цього, не заслуговують на увагу твердження у відзиві про пільгу по акцизу, оскільки акцизний податок сплачений і це не впливає на ціну ввезеного транспортного засобу.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач подав митну декларацію №UA209190/2018/047459 від 30.12.2018 із зазначенням купівельної ціни сплаченої за транспортний засіб марки VW модель PASSAT VIN-код WVWZZZ3CZFE423317 - 9000 євро.
Також позивач подав рахунок-фактуру (інвойс) від 10.12.2018 №1176, згідно з яким вартість транспортного засобу становила 9000,00 євро.
Відповідач за результатами розгляду вказаної митної декларації, прийняв Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019/00121 та Рішення про коригування митної вартості товарів №209000/2019/000059/2 від 17.01.2019, де скоригував вартість автомобіля до 15300,00 євро.
Позивач вважаючи рішення про коригування митної вартості товарів протиправним, звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч. 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст.53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 вказаного Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 вказаного Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;
- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із ч. ч. 3-6 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч.1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до 4-5 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.
З дослідженого судом оскарженого рішення вбачається, що підставою для його прийняття, стало те, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 15300,00 євро.
Як встановив суд позивач подав відповідачу митну декларацію №UA209190/2018/047459 від 30.12.2018 із зазначенням купівельної ціни, сплаченої за транспортний засіб - в сумі 9000 євро, що підтверджується рахунком-фактурою (інвойс) від 10.12.2018 №1176.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Суд в межах рогляду спарви враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові № 805/2713/16-а від 19.02.2019.
Суд вважає, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість митний орган не навів жодних аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору.
З огляду на це, у відповідача не було підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товарів шляхом отримання цінової інформації з АСАУР ДФС.
Відповідач в оскарженому рішенні здійснив посилання на постанову Кабінету Міністрів України №1077 від 12.12.2018 якою затверджено Тимчасовий порядок виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів для їх вільного обігу на митній території України. Проте, такий порядок визначає механізм виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів, що класифікуються за кодом товарної позиції 8703 згідно з УКТЗЕД та ввезені громадянами на митну територію України в період з 1 січня 2015 р. до 25 листопада 2018 р., а також: 1) перебувають у митному режимі тимчасового ввезення або транзиту, поміщення в який здійснювалося шляхом вчинення дій, усного декларування або декларування з використанням іншого документа, ніж митна декларація, на бланку єдиного адміністративного документа; 2) перебували у митному режимі тимчасового ввезення або транзиту, були вивезені за межі митної території України після 25 листопада 2018 р. та ввезені повторно (п.1 Тимчасового порядку). Як встановив суд, позивач подав до митного органу митну декларацію 30.12.2018, даних щодо повторного ввезення транспортного засобу позивача митний орган не надав. Таким чином, суд погоджується з думкою позивача, що підстав для застосування Тимчасового порядку при винесенні оскарженого рішення у митного органу не було.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача, що позивач, в порушення вимог ч.1 ст.368 МК України, не подав до митного оформлення касовий ордер, касовий чек чи інший документ про прийняття визначеної суми готівки, оскільки позивач подав рахунок-фактуру (інвойс) №1176, а також квитанцію УАБ «Віа Балт» серії VIA №583 від 10.12.2018 про отримання від позивача коштів в сумі 9000 євро, які, відповідно до ч.1 ст.368 МК України, і є іншими документами роздрібної торгівлі, що містять відомості щодо вартості ввезеного транспортного засобу.
Суд не бере до уваги заперечення відповідача, що позивачем подані до митного оформлення документи, згідно з якими транспортний засіб знятий з реєстрації в Німеччині, а по факту авто було з нідерландськими реєстраційними знаками, оскільки в оскарженому рішенні про це не вказано та не впливає на митну вартість транспортного засобу.
Стосовно заперечень відповідача, що при митному оформленні транспортного засобу на території України надана пільга у сплаті акцизного збору, у зв'язку з чим та відповідно до ч.4 ст.368 МК України, вартість транспортного засобу визначена митним органом самостійно суд зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст.368 МК України, у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог вказаного Кодексу. Тобто митний орган повинен був в такому разі визначити вартість самостійно лише на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Однак, як вбачається з оскарженого рішення, митний орган з підстав неможливості застосування вказаного методу, визначив митну вартість транспортного засобу за резервним методом, чим порушив вимоги ст.368 МК України.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості транспортного засобу за основним методом, а, в свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості від 17.01.2019 №209000/2019/000059/2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Тому, судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 134, 242, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості від 17.01.2019 №209000/2019/000059/2.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складене і підписане 02.08.2019.
Суддя А.Г. Гулик