ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2019Справа № 910/6399/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,
за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст", Запорізька обл., м. Вільнянськ
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про визнання правочину частково недійсним, -
За участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Становова Ю.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору поставки № ЦЗВ-03-08717-01 від 12.10.2017, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в окремій частині пункту 10.1 вказаного договору, а саме в частині слів: «За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15 % від суми непоставленої в строк продукції» з моменту укладення договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статті 61 Конституції України щодо недопустимості повторного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 26.06.2019.
Відповідач у відзиві на позов, який подано до суду 31.05.2019, проти задоволення позову заперечив. За твердженнями відповідача, позивач був обізнаний із спірним пунктом Договору та у складі тендерної пропозиції подав лист підтвердження «щодо умов проекту договору», відтак, не склавши протоколів розбіжностей, висловив згоду з усіма умовами викладеними у Договорі. Разом з цим, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому одночасне застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання не суперечить умовам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2019.
24.07.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява представника позивача про підтримання позовних вимог та розгляд справи без участі позивача.
У судовому засіданні представниця відповідача проти задоволення позову надала заперечення з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
12.10.2017 між Філією «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» (далі - постачальник) укладено Договір поставки № ЦЗВ-03-08717-01, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому Договорі.
Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування продукції: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Запасні частини до пасажирських вагонів).
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника.
Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікації до даного договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1.
У пункті 4.3. Договору сторони погодили, що загальна сума даного договору на момент його підписання складає - 31 460 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 6 292 000,00 грн., що разом становить 37 752 000,00 грн.
Як погоджено сторонами у п. 5.1. Договору, постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" ред. 2010 року).
Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим Актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби/філії залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику (п. 5.3. Договору).
У відповідності до п. 6.1. Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2. та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Згідно п. 10.1. Договору, за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п. 5.2. даного Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити продукцію, якщо про інше його не попередив письмово замовник.
Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання (п. 13.7. Договору).
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що в укладеному між сторонами договорі наявні певні умови, які суперечать чинному законодавству і надають відповідачу незаконні переваги, зокрема, пунктом 10.1. Договору передбачено, що за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п. 5.2. даного Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції. Так позивач наголошує на тому, що вказаний пункт договору суперечить нормам чинного законодавства, зокрема Конституції України та Цивільному кодексу України, оскільки даним пунктом встановлено відповідальність за порушення не грошового зобов'язання, а також передбачено подвійне притягнення до відповідальності відповідача за один вид цивільного правопорушення.
Відтак, позивач просить суд визнати недійсним в окремій частині пункту 10.1 спірного Договору, а саме: «За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції», з моменту укладення вказаного Договору.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договорам, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до положень пункту 10.1. Договору поставки № ЦЗВ-03-08717-01 від 12.10.2017 сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п. 5.2. даного Договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції.
Позивач зазначає, що вказаний пункт Договору суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 61 Конституції України та Цивільному кодексу України, проте суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Відтак, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що по своїй суті не є мірою подвійної відповідальності за один вид цивільного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Наразі суд зазначає, що позивач, як замовник, підписавши та засвідчивши печаткою юридичної особи Договір поставки №ЦЗВ-03-08717-01 від 12.10.2017, відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, фактично погодив юридичну можливість одночасного стягнення штрафу та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору поставки № ЦЗВ-03-08717-01 від 12.10.2017, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в окремій частині пункту 10.1. вказаного договору, задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.
Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору поставки № ЦЗВ-03-08717-01 від 12.10.2017, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в окремій частині пункту 10.1. вказаного договору - відмовити.
2. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 921,00 грн.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.08.2019.
Суддя В. В. Князьков