іменем України
Справа № 126/1043/19
Провадження № 2/126/673/2019
"29" липня 2019 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Хмель Р. В.
секретар Дончик О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Поташанської сільської ради про набуття права власності на житловий будинок за набувальною давністю,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з вищевказаним позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок та господарські споруди розташовані в АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за заповітом є позивач та спадщину прийняв шляхом фактичного володіння, оскільки постійно проживав та був зареєстрований у даному будинку.
Померла ОСОБА_2 , при житті заповіла своє майно позивачу, ОСОБА_1 , однак оригінал заповіту та його копії в сільській раді не збереглися. Крім того, позивач зазначає, що померла ОСОБА_2 , при житті не оформила належним чином право власності на будинок, оскільки станом на 15.04.1991 він відносився до колгоспного двору, а вона була його членом. У зв'язку з втратою заповіту та відсутністю правовстановлюючих документів, які посвідчували б право власності померлої на даний житловий будинок, позивач немає можливості звернутися до нотаріальної контори для належного оформлення права власності на вказаний будинок.
Позивач, ОСОБА_1 , в позовній заяві зазначає, що з 1996 року та до дня смерті ОСОБА_2 постійно проживає в будинку АДРЕСА_1 та після її смерті фактично володіє та користується даним будинком, здійснює необхідні ремонтні роботи, облаштовує подвір'я та присадибну ділянку. Також зазначає, що йому належать земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства.
Дана позовна заява надійшла до суду 10.05.2019 року, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, цього ж дня її було передано для розгляду судді Хмель Р.В. 10.05.2019 року ухвалою відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 27.06.2019 року. Ухвалою суду від 27.06.2019 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено до судового розгляду по суті на 29.07.2019 року.
Позивач, ОСОБА_1 , надав через канцелярію суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, справу просив слухати у його відсутність.
Відповідач, сільський голова ОСОБА_3 , надав через канцелярію суду заяву, в якій позовні вимоги визнає в повному обсязі, справу просив слухати у його відсутність.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та усі забрані по справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 87 років, померла ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 19.03.1999 року Поташанською сільською радою Бершадського району Вінницької області.
З довідки № 53 від 16.01.2018 року, виданої Поташанською сільською радою Бершадського району Вінницької області вбачаєтся, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно даної довідки спадкоємців першої черги на майно померлої ОСОБА_2 немає, спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , 1968 року народження, який спадщину фактично прийняв, оскільки на момент її смерті проживав з нею. Даний факт, підтверджено наявним у матеріалах справи витягом із по господарської книги № 6 за 1996-2000 роки, згідно якого головою колгоспного двору була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ін.. членами двору зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно даних технічного паспорту, складеного 20.11.2017 року, житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований в 1987 році та згідно довідки № 908 від 15.11.2017 року, виданої виконавчим комітетом Поташанської сільської ради Бершадського району Вінницької області відносився до категорії колгоспних дворів до складу якого станом на 15.04.1991 року двору входила ОСОБА_2 , 1911 р.н..
Як вбачається з довідки № 284 від 05.03.2019 року, виданої виконавчим комітетом Поташанської сільської ради Бершадського району Вінницької області, заповіт від імені ОСОБА_2 в сільській раді не зберігся та лише витяг про реєстрацію заповіту в Спадковому реєстрі за №4686646 від 21.04.2006 року.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за життя померла ОСОБА_2 не отримала свідоцтво про право власності на даний будинок, що разом з втратою заповіту унеможливлює належним чином оформити його спадкові права, шляхом звернення до нотаріальної контори.
Згідно довідки № 285 від 05.03.2019 року, виданої виконкомом Поташанської сільської ради Бершадського району Вінницької області ОСОБА_1 , 1968 року народження з 1999 року по даний час проживає в АДРЕСА_1 та фактично володіє та розпоряджається майном померлої ОСОБА_2.
Крім того, він є власником земельних ділянок, призначених для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що підтверджено наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Як на правову підставу звернення до суду позивач посилається на ст. 344 ЦК України.
У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
Як роз'яснено у п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини 4 статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Згідно п.п. 9, 11, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).
Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
При цьому слід враховувати, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Позивачі, як незаконні володільці, протягом всього часу володіння майном повинні бути впевнені, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності слід виходити з того, що задоволення таких вимог можливе лише за наявності необхідних умов, а саме: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, виходячи зі змісту вказаної правової норми, цей спосіб набуття права власності встановлюється на сукупності обставин, зазначених у цій статті, а саме тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном, як своїм власним. При цьому тривалість означає, що повинен закінчитися передбачений у законі строк, добросовісність означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно, відкритість означає, що володіння є відкритим, безперевність означає, що на протязі зазначеного у законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'явлено позовів про повернення майна.
За змістом роз'яснень пункту 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №3 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі, а також на безхазяйну річ.
Згідно ч.1 та 2 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрації прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
У відповідності до статті 411 ЦПК України правові позиції Верховного Суду є обов'язковими для суду першої інстанції. Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 175/4741/16, неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої давність володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позивач, ОСОБА_1 , в позовній заяві стверджує, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за життя вчинила заповіт, яким все своє майно заповіла йому, однак в матеріалах справи наявна лише довідка сільської ради, в якій зазначено, що заповіт був втрачений, тож суд оцінює критично даний доказ, оскільки з даної довідки не відомо коли, і що саме заповіла померла позивачу. Однак, те, що позивач вказує на наявність заповіту свідчить про те, що він користуючись будинком, який не є його власністю, достеменно знав його власника - померлу ОСОБА_2. Даний факт, також підтверджено наявним в матеріалах справи витягом з по господарської книги Поташанської сільської ради, Бершадського району Вінницької області, № 6 за 1996-2000, згідно якого він був членом двору, головою якого була померла ОСОБА_2 , а тому його володіння даним будинком не можна вважати добросовісним.
Оцінюючи встановлені у справі обставини, підтвердженими наявними у справі доказами, суд вважає доведеним, що позивачу було відомо, про власника спірного будинку, а отже у даному конкретному випадку відсутні необхідні умови для виникнення права власності за набувальною давністю.
Обравши спосіб захисту права, передбачений статтею 344 ЦК України, позивач не надав суду доказів існування передбачених цією нормою підстав для визнання за ним права власності на вищевказаний будинок за набувальною давністю, а обставини, встановлені при дослідженні матеріалів справи, суперечать обраному ним способу захисту права.
На основі всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі ст. 16, 316, 317, 335, 328, 344 ЦК України та керуючись ст.ст. 223, 247, 263, 264, 265, 268, 411 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Поташанської сільської ради про набуття права власності на житловий будинок за набувальною давністю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до п. 15.5 перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Р. В. Хмель