1/281
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2019 року № 640/6343/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 включити (зарахувати) до її стажу для обчислення пенсії періоду з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року та провести у зв'язку з цим перерахунок пенсії та відповідні виплати з 07 грудня 2018 року - неправомірними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві включити (зарахувати) до стажу для обчислення пенсії періоду з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року та провести у зв'язку з цим перерахунок пенсії та відповідні виплати з 07 грудня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком.
При призначенні позивачу пенсії до стажу для її обчислення відповідачем не було включено період з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року, що призвело до зменшення її коефіцієнту стажу для обчислення пенсії, що, в свою чергу, виплинуло на обчислення пенсії в меншому розмірі (сумі), про що позивач дізналась лише в грудні 2018 року, у зв'язку з чим позивач звернулась з відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Листом від 04 січня 2019 року №1560/02/В-9900 позивача повідомлено про те, що стаж у вказаний вище період не включений до розрахунку її пенсії, оскільки запис в її трудовій книжці про звільнення №12 не засвідчений печаткою підприємства або відділом кадрів, а також запропонували надати до управління первинні документи про підтвердження періоду роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року.
З метою отримання первинних документів для підтвердження стажу роботи у Чорнобильському відділенні Держбанку СРСР позивач звернулась до Національного банку України з відповідною заявою, на яку листом від 18 березня 2019 року її було повідомлено про те, що документи Чорнобильського відділення Держбанку СРСР на архівне зберігання до Національного банку України не передавались.
Крім того ,у позовній заяві зазначено, листом Головного управління Національного банку України по місту Києві та Київській області від 10 серпня 2005 року №15-117/14096 позивача було повідомлено про те, що відділення Держбанку СРСР по Київській області, у тому числі в Чорнобильське відділення, увійшли до складу Агропромбанку (АК АПБ «Україна»), який був ліквідований, а документи, що підтверджують заробітну плату позивача за 1976-1981 роки до архівного сховища Національного банку України не передавались.
У зв'язку з чим 07 лютого 2019 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою, в якій просила надати роз'яснення стосовно порядку підтвердження стажу показаннями свідків, листом від 21 лютого 2019 року за №36365/02 позивача повідомлено, що для підтвердження стажу показаннями свідків необхідно надати витяг з ЄДР.
05 березня 2019 року позивач звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про надання витягу з ЄДР, листом від 15 березня 2019 року №102-102/В-493-822 позивача повідомлено, що інформацію про Чорнобильське відділення Держбанку СРСР можливо знайти лише за ідентифікаційним кодом організації, проте, як зазначила позивача, вона такою інформацією не володіє.
При цьому, позивач також послалась на те, що ідентифікаційні номери підприємствам було присвоєно лише з квітня 1996 року.
В той же час, позивач наголосила, що відповідачем не було вжито будь-яких заходів з метою з'ясування достовірності запису в її трудовій книжці за №12, у зв'язку з чим, за доводами позивача, відповідачем протиправно відмовлено у включенні до її стажу для обчислення пенсії періоду з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі №640/6343/19 надіслана на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримана останнім 06 травня 2019 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі, про право надати свій відзив на позов або заяву про визнання позову. Однак, у встановлений судом строк, відповідач відзив на позов та додаткові документи до суду не подав без поважних причин, у зв'язку з чим відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію.
04 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою, яка зареєстрована в управлінні 07 грудня 2018 року №В-9900 та на яку листом від 04 січня 2019 року №1560/02/В-9900 відповідачем надано відповідь, в якій останній повідомив позивача, що у разі надання нею документів про підтвердження періоду роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві буде розглянуто питання врахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу (Т.1, арк. 15).
07 лютого 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою, в якій просила надати роз'яснення про порядок підтвердження наявного в неї трудового стажу показаннями свідків в порядку, передбаченому постановою №637, а саме просила повідомити коли і куди потрібно з'явитися вказаним свідкам та які документи потрібно мати при собі (Т.1, арк. 18).
Листом від 21 лютого 2019 року №36365/02 (Т.1, арк. 19) позивача повідомлено про те, що підтвердження страхового стажу за показаннями свідків здійснюється в органі Пенсійного фонду за місцем проживання/перебування особи згідно постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження змін до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються ло органів Пенсійного фонду України» №23-2 від 23 жовтня 2017 року.
Крім того, у вказаному листі Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві також повідомило позивача про те, що документи, які необхідні для призначення пенсії, а саме: документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах, а у разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установою, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (Т.1, арк. 19).
18 березня 2019 року позивач звернулась до Національного банку України з заявою щодо підтвердження трудового стаду за періоди роботи в Чорнобильському відділенні Держбанку СРСР з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року. Листом від 20 березня 2019 року №61-0018/15404 позивача повідомлено про те, що документи (особова справа, накази з кадрових питань (особового складу), особові рахунки або розрахункові відомості із заробітної плати) Чорнобильського відділення Держбанку СРСР на архівне зберігання до Національного банку України не передавалися, тому надати необхідну довідку не має можливості (Т.1, арк. 16).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач вже зверталась у 2005 році до Головного управління Національного банку України по місту Києві та Київській області з заявою про надання документів, що підтверджують її заробітну плату за період роботи у відділенні Держбанку СРСР по Київській області, у тому числі у Чорнобильському відділенні у 1976-1981 роки до управління не передавались (Т.1, арк. 17).
Також, з копії листа Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 березня 2019 року №102-102/В-493-822 вбачається, що позивач 05 березня 2019 року звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про надання витягу щодо Чорнобильського відділення Держбанку України, у її звернення останній була надана відповідь щодо того, що для отримання інформації про вказану юридичну особу позивачу слід надати актуальні та більш конкретні критерії пошуку, зокрема, повне найменування державною мовою або ідентифікаційний код організації (Т.1, арк. 20).
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що предметом спору в даній справі, за твердженнями позивача, є відмова відповідача у зарахуванні стажу роботи останньої за період 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року у Чорнобильському відділенні Держбанку СРСР для обчислення пенсії, у зв'язку з не скріпленням запису №12 у трудовій книжці позивача печаткою підприємства.
Так, з наданої суду копії трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_2 , в подальшому прізвище було змінено на « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про укладення шлюбу, вбачається, що 10 березня 1976 року позивач прийнята на посаду економіста з обліку Чорнобильського відділення Держбанку СРСР на підставі наказу №22 від 09 березня 1976 року (запис №9), за період з 1976 року по червень 1981 року позивач займала різні посади на одному підприємстві та 08 червня 1981 року звільнена з посади старшого економіста за власним бажанням на підставі наказу №49 від 08 червня 1981 року, про що зроблено запис №12 у трудовій книжці (Т.1, арк. 13-14).
Проте, суд звертає увагу, що запис №12 про звільнення позивача з посади старшого економіста Чорнобильського відділення Держбанку СРСР не скріплений печаткою підприємства.
Вважаючи, що відповідачем було протиправно не враховано періоду роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року при обчисленні пенсії позивача та, відповідно, протиправно відмовлено у зарахуванні цього періоду, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Так, у відповідності до частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
У відповідності до абзацу 5 пункту 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Абзацом 1 пункту 2.7. цього Порядку передбачено, що до заяви про перерахунок пенсії у зв'язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв'язку зі зміною кількості членів сім'ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 2003 року №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що існує певний порядок звернення особи за перерахунком раніше призначеної пенсії, у тому числі, у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періодів роботи, зокрема, для прийняття рішення про перерахунок пенсії та зарахування страхового стажу, необхідного для обчислення розміру пенсії, особа повинна звернутись до органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою, до якої має додати певний перелік документів, який зазначений у підпунктах 2-6 пункту 2.1 та пункті 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.
В той же час, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач у грудні 2018 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві саме із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, в якій просила, у тому числі, зарахувати до її стажу роботи період роботи у Чорнобильському відділенні Держбанку СРСР з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 04 січня 2019 року №1560/02/В-9900 не вбачається, що управлінням прийнято рішення про відмову позивачу у зарахуванні вказаного вище періоду роботи до стажу для обчислення пенсії та у перерахунку пенсії, вказаний лист містить лише роз'яснення щодо обов'язку позивача надати пенсійному органу необхідний пакет документів для можливості розгляду питання щодо зарахування періоду роботи до стажу.
Більш того, суд критично ставиться до тверджень позивача в тій частині, що остання лише у грудні 2018 року дізналась про те, що при призначенні їй пенсії не було зараховано період її роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року, оскільки з копії листа Головного управління Національного банку України по місту Києві та Київській області від 10 серпня 2005 року №15-117/14096 вбачається, що позивач ще у 2005 році зверталась до управління з метою підтвердити свою заробітну плату за 1976-1981 роки для обчислення пенсії.
Крім того, суд також не погоджується з доводами позивача в тій частині, що 07 лютого 2019 року при повторному зверненні останньої до відповідача з заявою, відповідач відмовив їй у зарахуванні до її стажу для обчислення пенсії періоду роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року та у проведенні відповідного перерахунку пенсії, оскільки зі змісту заяви позивача від 07 лютого 2019 року вбачається, що остання просила надати роз'яснення стосовно порядку підтвердження стажу показаннями свідків, але вказана заява не містила вимоги щодо зарахування стажу роботи та здійснення перерахунку пенсії.
Водночас, суд наголошує, що позивачем не надано, а судом не встановлено та не вбачається з матеріалів справи, що відповідач приймав будь-які рішення про відмову позивачу у зарахуванні до стажу для обчислення призначеної пенсії періоду роботи позивача з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року саме з підстав не скріплення печаткою підприємства запису №12 у трудовій книжці позивача.
З урахуванням того, що судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач не зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у встановленому законом порядку з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії та зарахування до стажу для обчислення розміру пенсії періоду її роботи з 10 березня 1976 року по 08 червня 1981 року у Чорнобильському відділенні Держбанку СРСР, а також враховуючи те, що відповідач не приймав рішення щодо відмови у зарахуванні цього періоду роботи у зв'язку з неправильним оформленням трудової книжки позивача та щодо проведення відповідного перерахунку пенсії, як про це стверджує остання у своїй позовній заяві, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення виконано та доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова