Справа № 420/3192/19
31 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо ненадання Довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 , виданої на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати Довідку про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 виконано усі вимоги законодавства України щодо визнання його посвідки недійсною у зв'язку з втратою. Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином оформленої Довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивачу не видано. Крім того, позивач наголошує, що не визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої ОСОБА_1 14.04.2009р., може призвести до негативних наслідків для позивача, адже дану посвідку можуть знайти треті особи, та неправомірно скористатись нею. Також, позивач зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з питання щодо видачі довідки про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_4 , однак, відповідачем жодних дій та рішень не приймалось, що на думку позивача, є протиправною бездіяльністю.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 12.06.2019р. вхід.№21088/19), наголошуючи, зокрема, що довідка про звернення із заявою щодо втрати посвідки ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону, оскільки отримана від органу внутрішніх справ не за місцем втрати посвідки.
Ухвалою суду від 30.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито загальне позовне провадження у справі №420/3192/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2019р., з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті.
19.07.2019р. до Одеського окружного адміністративного суду від повноважного представника позивача - ОСОБА_1 надійшла заява (вхід.№26155/19) про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 документовано Посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з втратою Посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р., ОСОБА_1 звернувся до Суворовського РВ ДМС у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із Заявою від 12.04.2018р., у якій виклав прохання вважати Посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 14.04.2009р. недійсною.
За результатами розгляду вищеозначеної заяви від 12.04.2018р. Суворовським РВ ДМС у м.Одесі ГУ ДМС України в Одеській області на адресу ОСОБА_1 надіслано Лист від 24.04.2018р. №1055/5116, яким адресата повідомлено, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012р. №251 про втрату посвідки іноземець та особа без громадянства або приймаюча сторона зобов'язані негайно повідомити органу Національної поліції за місцем її втрати та територіальному органу або підрозділу ДМС за місцем видачі посвідки, який інформує про це протягом п'яти днів ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби. Втрачена посвідка визнається недійсною та в разі її вилучення підлягає знищенню. Втрачена посвідка, що виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів надсилається для знищення за місцем її видачі.
У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із Заявою від 24.04.2018р., у якій просив вважати Посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. недійсною, та видати довідку, яка підтверджує, що втрачена посвідка визнається недійсною.
За наслідками розгляду вищевказаної заяви від 24.04.2018р. Головним управлінням ДМС України в Одеській області на адресу ОСОБА_1 надіслано Лист від 02.05.2018р. №А-557/6/5101-18/5100.5.3/7127-18, у якому зазначено про відсутність можливості видати довідку, яка підтверджує, що втрачена посвідка визнана недійсною, оскільки згідно Постанови №251 від 28.03.2012р. у разі втрати посвідки іноземець зобов'язаний пред'явити документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка визначається недійсною (в даному випадку це довідка з органів внутрішніх справ про втрату документа).
10.05.2018р. повноважний представник ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із Заявою, у якій просив вважати Посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. недійсною, та видати довідку, яка підтверджує, що втрачена посвідка визнається недійсною. До означеного звернення представником позивача було додано звіт про прийняття заяви, сформований в Поліції Швеції із перекладом на українську мову посвідчений нотаріально.
З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2018р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області видано ОСОБА_1 Довідку №5/3-277474 о/с про те, що посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. визнана недійсною згідно звіту вкраденого майна №5000-К520492-18 від 04.05.2018р.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою від 06.03.2019р. щодо видачі довідки, у якій просив повторно видати довідку про те, що посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. визнана недійсною згідно звіту №5000-К520492-18 від 04.05.2018р.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.03.2019р. Головним управлінням ДМС України в Одеській області на адресу заявника надіслано Лист №А-443/6/5101-19/5100.5.3/4058-19 від 19.03.2019р. у якому зазначено, що згідно матеріалів справи щодо надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, рішення про скасування посвідки на постійне проживання та визнання її недійсною ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось.
Вищеозначене слугувало підставою для звернення позивача - ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо ненадання Довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати Довідку про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , є правомірними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, судом встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою слугувало ненадання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином оформленої довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р., виданої на ім'я ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Згідно з пунктами 6, 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, визначався Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012р. №251, відповідно до пункту 2 якого заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.
Пунктом 22 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012р. №251 передбачено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.
Про втрату посвідки іноземець та особа без громадянства або приймаюча сторона зобов'язані негайно повідомити органу Національної поліції за місцем її втрати та територіальному органу або підрозділу ДМС за місцем видачі посвідки, який інформує про це протягом п'яти днів ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби. Втрачена посвідка визнається недійсною та в разі її вилучення підлягає знищенню. Втрачена посвідка, що виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів надсилається для знищення за місцем її видачі.
Відповідно до п.1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018р. №321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно з п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018р. №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію"; 2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 70 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018р. №321 передбачено, що про втрату або викрадення посвідки на території України іноземець або особа без громадянства чи їх законні представники зобов'язані негайно повідомити територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем її оформлення, а в разі викрадення - також органу Національної поліції.
Підпунктом 5 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018р. №321 передбачено, що посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі коли вона заявлена як втрачена або викрадена та прийнято рішення про оформлення нової посвідки.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі заявлення про втрату посвідки на постійне проживання, вона визнається недійсною.
Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, позивач - ОСОБА_1 неодноразово звертався до територіальних органів державної міграційної служби із заявами від 12.04.2018р., 24.04.2018р., від 10.05.2018р. щодо визнання Посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. недійсною. Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином оформленої Довідки щодо визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р., виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивачу не видано.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Разом з тим, враховуючи положення частини 1 статті 5, частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, з метою повного захисту прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів позивача, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо ненадання Довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати Довідку про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 .
При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, посилання відповідача на неприйняття рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , та визнання її недійсною, оскільки положення підпункту 5 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018р. №321 містять імперативну норму згідно з якою посвідка визнається недійсною у разі коли вона заявлена як втрачена.
Крім того, як встановлено судом, та зазначено вище 24.05.2018р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області видано ОСОБА_1 Довідку №5/3-277474 о/с про те, що посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 14.04.2009р. визнана недійсною згідно звіту вкраденого майна №5000-К520492-18 від 04.05.2018р. Однак, вказана Довідка №5/3-277474 о/с від 24.05.2018р. не містить гербової печатки Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з вищенаведених підстав.
Керуючись ст.ст.72-76, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо ненадання ОСОБА_1 Довідки про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 Довідку про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданої на ім'я ОСОБА_1 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 768(сімсот шістдесят вісім)грн. 40коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.
.