Іменем України
31 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3050/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
12 липня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо невиплати мені пенсії з 01.09.2018 по 31.03.2019;
- зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по призначеній мені пенсії за період з 01.09.2018 по 31.03.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером та перебуває на обліку відповідача. З 01.09.2018 нарахування належних пенсійних виплат було припинено та поновлено у квітні 2019. Як стверджує позивач, вона звернулась до відповідача із вимогою здійснити відповідні пенсійні виплати та роз'яснити причини їх відсутності, у відповідь УПФУ повідомило, що пенсійні виплати з вересня 2018 по квітень 2019 року будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Пенсійні виплати за квітень 2019 року будуть виплачені при наявному фінансуванні.
Вважаю таку позицію відповідача незаконною та дискримінаційною. Враховуючи викладене, а також те, що пенсія є єдиним джерелом існування для мене, я звертаюся до суду із цим позовом.
Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, просила розглянути справу без її участі (арк.спр.3-6).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (арк.спр.19).
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, про що 31.07.2019 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 40351/2019 надала відзив на позовну заяву (арк.спр.33-34).
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.11-12,13).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 19.03.2018 за № НОМЕР_3, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.10).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (арк.спр.10).
Судом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 125 від 22.01.2019, ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії з 22.09.2018, про що 25.01.2019 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області винесено відповідне розпорядження (арк.спр.28).
06.03.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила поновити виплату пенсії через АТ «Ощадбанк» (арк.спр.29).
Згідно витягу з протоколу № 133 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.03.2019, рішенням комісії призначено соціальні виплати ОСОБА_1 (арк.спр.30).
Відповідно до довідки від 25.07.2019 вбачається, що з 22.09.2018 по 31.03.2019 пенсія нараховувалась, але не виплачувалась (арк.спр.31).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявного в матеріалах справи розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.01.2019, позивачу призупинено виплату пенсії з 22.09.2018 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 125 від 22.01.2019.
Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним на підставі розпорядження від 25.01.2019, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що призупинення виплати на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 125 від 22.01.2019, не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).
Відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Зважаючи на те, що протиправні дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 полягали саме у прийняті розпорядження від 25.01.2019 про призупинення виплати пенсії позивачу, суд вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25.01.2019 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 22.09.2018.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу нараховувалась, але не виплачувалась пенсія за період з 22.09.2018 по 31.03.2019.
У свою чергу, судом встановлено, що не виплата пенсії ОСОБА_1 за період з 22.09.2018 по 31.03.2019 відбулась не з власної вини пенсіонера, а внаслідок прийняття відповідачем протиправного розпорядження про призупинення виплати пенсії від 25.01.2019, відтак посилання відповідача про те, що пенсія буде виплачена позивачу при відповідному фінансуванні та на підставі окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи те, що не виплата пенсії ОСОБА_1 за період з 22.09.2018 по 31.03.2019, відбулось внаслідок прийняття протиправного розпорядження у розумінні положень Закону № 1058-IV, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Враховуючи, що позивачу не виплачувалась пенсія за період з 22.09.2018 по 31.03.2019, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 22.09.2018 по 31.03.2019.
Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 , вважає за необхідне зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборгованість по нарахованій, але невиплаченій пенсії позивачу за період з 22.09.2018 по 31.03.2019.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачена позивачу при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України та на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для не виплати пенсії позивачу за період з 22.09.2018 по 31.03.2019, таким чином заборгованість має бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2019 № 11988/02-22 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надало позивачу відповідь на звернення.
Таким чином про підстави не виплати пенсії позивач дізнався у травні 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся 12.07.2019 - протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов подано своєчасно, у зв'язку з чим підстав для його поновлення немає.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 16.07.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (арк.спр.1-2).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 25 січня 2019 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 22 вересня 2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 22 вересня 2018 року по 31 березня 2019 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код юридичної особи 21792459, місцезнаходження юридичної особи: Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з невиплаченої пенсії за період з 22 вересня 2018 року по 31 березня 2019 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код юридичної особи 21792459, місцезнаходження юридичної особи: Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова