05 квітня 2019 року Справа № 160/9708/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб:
- № 951252-1319-0464/1 від 22.05.2018р.;
- № 95252-1319-0464 від 22.05.2018р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувані рішення про нарахування ОСОБА_1 грошового зобов'язання з земельного податку є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на те, що позивач не оформлював ані права власності, ані права оренди, чи будь-яких інших документів на зазначену земельну ділянку, а отже не може бути платником земельного податку.
Крім того, до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень додані розрахунки земельного податку, в яких відповідач не вірно зазначив адресу нерухомого майна, на якій розташована земельна ділянка, що належить позивачу на праві приватної власності, у зв'язку з чим, відповідач не вірно визначив об'єкт оподаткування.
На підставі вищезазначеного, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ГУ ДФС у Дніпропетровській області є неправомірними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 26.12.2018р. позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 КАС України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 04.02.2019р. справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Позивач та відповідач про відкриття спрощеного провадження за вищезазначеним адміністративним позовом повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення та розпискою, які долучені до матеріалів справи.
У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, надав відзив, який долучений до матеріалів справи.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно даних, які містяться в деклараціях, поданих позивачем до 2013р. до Лівобережної міжрайонної ДПІ м. Дніпропетровська, ОСОБА_1 належить земельна ділянка загальною площею 0,0508га за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, відомості щодо відчуження даної земельної ділянки у податкового органу відсутні. Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.02.2013р. вбачається, що на все майно боржника було накладено арешт. А це свідчить про те, що у позивача не могла змінитись належність об'єкта оподаткування та відчуження об'єкта нерухомого майна наявного на цій земельній ділянці.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв у спосіб та в порядку визначеному чинним законодавством України, а отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
19.03.2019р. позивачем надана відповідь на відзив відповідача, доводи якої аналогічні обґрунтуванню позовної заяви.
Ухвалою суду від 25.03.2019р. відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування доказів, з підстав зазначених в ч.2 ст.79 КАС України.
Згідно до ч.ч.5, 8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, при розгляді справи, виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2018р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення:
- № 951252-1319-0464/1 від 22.05.2018р., яким визначено суму сплати земельного податку з фізичних осіб за 2015р.-2017р. у розмірі 51'514грн. 00коп. (а.с. 12-13);
- №951252-1319-0464 від 22.05.2018р., яким визначено суму сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018р. у розмірі 42'871грн. 03коп. (а.с. 14-15).
Об'єктом оподаткування відповідно до вищезазначених податкових повідомлень-рішень визначено земельну ділянку загальною площею 0,0508га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Вимогами ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Приписами ч.2 ст. 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п.п.14.1.72, 14.1.73, п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п.п.269.1.1 та п.п.269.1.2. п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно до п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власника та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IVвід 01.07.2004р.
Відповідно до п.п.286.5 та п.п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України - нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
З аналізу викладених норм права, суд приходить до висновку, що платником земельного податку з фізичних осіб може бути фізична особа-користувач земельної ділянки або власник будівлі, яка розташована на відповідній земельній ділянці.
Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення № 951252-1319-0464/1 від 22.05.2018р., №951252-1319-0464 від 22.05.2018р., якими позивачу визначено суму податкових зобов'язань за платежем - земельний податок з фізичних осіб, сформовані податковим органом на підставі декларації від 20.02.2013р., яка особисто була заповнена та підписана позивачем та подана до Лівобережної міжрайонної ДПІ м. Дніпропетровська (а.с. 57-62).
При цьому, під час дослідження документів, долучених до матеріалів справи судом візуально виявлено відмінність у виконанні підпису позивача в декларації та в його паспорті. А відтак, ця обставина ставить під сумнів, що вищезазначена декларація була заповнена позивачем та засвідчена його підписом особисто.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачаються і розбіжності в адресах розташування земельної ділянки, з якої повинен сплачуватися земельний податок.
Так, у власності позивача перебуває нежитлова двоповерхова будівля літ.А-2 (будівля прохідної), загальною площею 313,5м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 06.08.2018р. № 133291339 та іншого нерухомого майна за ним не зареєстровано (а.с. 21-25).
Крім того, в листі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.08.2017р. №8-4-0.38-1237/107-17 про надання інформації, зокрема зазначено, що право власності або користування земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1 , площею 0,508га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_1 у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська станом на 01.01.2013р. не зареєстровано (а.с. 55).
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що зазначена в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях адреса АДРЕСА_1 не збігається з адресою вказаною в інформаційній у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 06.08.2018р. № 133291339 та від 16.03.2019р №159817579, а саме: АДРЕСА_1. на якій розташована нежитлова двоповерхова будівля, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с. 16-20; 68-72).
Також, суд не приймає посилання відповідача, на податкові декларації подані позивачем до 2013р., як на підставу формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідні докази всупереч ч.2 ст.77 КАС України суду не надані.
А відтак, гр. ОСОБА_1 не може бути платником земельного податку за відсутності об'єкта оподаткування.
Відповідно до п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 податкового кодексу України - базою оподаткування є нормативно грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Приписами п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оцінку земель» №1378 IVвід 11.12.2003р. нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку.
Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» №1378 IV від 11.12.2003р. передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативно грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Порядок проведення нормативно грошової оцінки визначається Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук №18/15/21/11 від 27.01.2006р. «Про порядок нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».
Згідно з п.4 зазначеного Порядку за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 2.
Відповідно до п.23.1 ст.23 Податкового кодексу України базою оподаткування визначаються конкретні вартісні фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
У відповідності до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр», який ст.20 закріпив статус відомостей Державного земельного кадастру визначивши його відомості офіційними. Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру, регламентований ст.38 Закону України. Відповідно до приписів названої статті відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.
Згідно п.п.4 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру,на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у п. 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп.8 п. 22 цього Порядку.
Таким чином, з огляду на викладені вище норми законодавства, суд зазначає, що документом, що підтверджує базу оподаткування при нарахуванні земельного податку та відповідає вимогам ст. 23 Податкового кодексу України є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Зі змісту відзиву ГУ ДФС у Дніпропетровській області вбачається, що при розрахунку земельного податку ОСОБА_1 відповідач керувався даними зазначеними у листі Головного управління Держгеокадастру від 28.08.2017р. №8-4-0.38-1237/107-17, які покладені в основу розрахунку плати за землю у 2017-2018 року (а.с. 55).
Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки єдиним документом, що підтверджує базу оподаткування при нарахуванні земельного податку є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а не долучений відповідачем лист про надання інформації ГУ Держгеокадастру.
На підставі вищезазначеного суд прийшов до висновку, що відповідачем всупереч приписам ст.23, п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України позивачу не невірно визначено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок та здійснено його розрахунок на підставі документів, які не передбачені чинним законодавством України.
Отже, обґрунтування відповідача не підтверджені в ході розгляду справи.
Згідно із ч.1, 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання до суду адміністративного позову на загальну суму у розмірі 1409 грн. 60 коп., що документально підтверджуються квитанцією №0.0.1218926251.1 від 21.12.2018р.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, згідно ч.1 ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову до суду у розмірі 1409грн. 60коп. підлягає стягненню з ГУ ДФС у Дніпропетровській області.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.73, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 22.05.2018р. №951252-1319-0464/1, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 51'514грн. 00коп.
Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 22.05.2018р. №951252-1319-0464, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 42'871грн. 03коп.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17А, код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ,індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1409грн.60грн. (одна тисяча чотириста дев'ять грн. 60коп.)
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 РозділуVIIПерехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова