Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 369/6601/15-ц
провадження № 61-18090св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,
відповідачі - ОСОБА_1 , Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,
третя особа- ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення
Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада
2017 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів:
Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі -
ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2014 року частково задоволено позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 й визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30 березня 2009 року № 220, від 01 квітня
2009 року № 229, від 02 квітня 2009 року № 238, від 09 квітня 2009 року
№ 263, від 10 квітня 2009 року № 267, від 16 квітня 2009 року № 290,
від 06 травня 2009 року № 356, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, що розташовані на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Однак, у витребуванні вказаних земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів було відмовлено, у зв'язку з недоведеністю вимог про те, що відповідачі володіють спірними земельними ділянками.
Прокурор, посилаючись на те, що власники зазначених земельних ділянок відчужили їх на користь ОСОБА_2 , який у свою чергу на підставі договору дарування від 08 липня 2014 року подарував їх ОСОБА_1 , просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки та витребувати їх з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування ДП «Київське лісове господарство».
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Останнім рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог прокурора
Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» відмовлено.
Рішеннярайонного суду мотивовано тим, що позовні вимоги прокурора Києво-Святошинського району Київської області є обґрунтованими, проте позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено
ОСОБА_1 , клопотання про поновлення позовної давності позивачем не заявлено, доказів поважності причин його пропуску не надано, а відтак порушене право держави в особі Кабінету Міністрів України на користування земельною ділянкою не підлягає захисту у зв'язку зі спливом позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення районного суду є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, оскільки
прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України 22 червня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_1 , що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року справу за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок з незаконного володіння призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому суди попередніх інстанцій неповно з'ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду. Зазначив, що відчуження земельних ділянок на користь останнього власника - ОСОБА_13 відбулося 08 липня 2014 року, відповідно, лише з цього моменту прокурору та позивачу стало відомо про порушення прав держави на землю останньою, тому перебіг строку позовної давності для пред'явлення віндикаційного позову до неї розпочався з моменту укладення договору дарування, оскільки до цього часу спірних правовідносин не існувало.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі листів-дозволів Київської обласної державної адміністрації від 29 серпня 2007 року «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою» вирішено надати позивачам дозволи на підготовку проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», квартал 72, 73, переведення відповідних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх позивачам для ведення особистого селянського господарства.
27 вересня 2007 року ДП «Київське лісове господарство» надано згоду на вилучення таких ділянок з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 19 грудня 2008 року та додатковим рішенням цього ж суду
від 10 березня 2009 року задоволено позов до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, ТОВ «Екер» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
На виконання зазначеного судового рішення головою Київської обласної державної адміністрації були прийняті розпорядження від 27, 30 березня
2009 року № 214, 220; 1, 2, 9, 10, 14, 16 квітня 2009 року № 229, 238, 263, 267, 282, 290; 6, 07 травня 2009 року № 356, 357, на підставі яких ОСОБА_11 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та
ОСОБА_10 одержали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 27 липня 2011 скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 19 грудня 2008 року й додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2009 року та закрив провадження у справі.
У квітні 2014 року перший заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та
ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та визнання права власності та права користування земельними ділянками.
Рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області
від 31 липня 2014 року позов задоволено частково, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 27, 30 березня 2009 року № 214, 220; 01, 02, 09, 10, 14,
16 квітня 2009 року № 229, 238, 263, 267, 282, 290; 06, 07 травня 2009 року
№ 356, 357, а також визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані на підставі цих розпоряджень. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено оскільки доказів про те, що відповідачі володіють спірними земельними ділянками матеріали справи не містять.
До ухвалення вищевказаного судового рішення ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який у свою чергу на підставі договорів дарування від 08 липня 2014 року подарував їх
ОСОБА_1
13 листопада 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності (а. с. 209, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, вони є національним багатством України і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Суд установив, що на підставі листів-дозволів Київської обласної державної адміністрації від 29 серпня 2007 року «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою» вирішено надати позивачам дозволи на підготовку проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», квартал 72, 73, переведення відповідних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх позивачам для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Відповідно до частини п'ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.
Відмовляючи у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», суди виходили з того, що у період часу з 2007 року по 2015 рік позивач ДП «Київське лісове господарство» через систему органів виконавчої влади було підконтрольне Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим останній міг отримати інформацію від вказаного ДП про факти, що стосуються незаконного відчуження земель лісогосподарського призначення ще у 2007 року, а з позовом до суду в його інтересах прокурор звернувся лише у червні
2015 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено стороною у справі.
Повністю з такими висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року
у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс 18).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) звернула увагу судів на те, що з огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Прокурор у цій справі пред'явив дві позовні вимоги: про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки загальною площею 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, від 08 липня 2014 року та про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 6,93 га Отже, перша вимога звернута до Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, друга - до ОСОБА_14 .
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Суд установив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Отже, при новому розгляді апеляційному суду необхідно звернути увагу на зазначене вище, врахувати правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду й ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта