Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 640/14599/15-ц
провадження № 61-3335св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - Куліша Віктора Миколайовича,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2016 року у складі судді Ляха М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2016 року у складі колегії суддів: Гальянової І. Г., Колтунова А. І., Черкасова В. В.,
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій» (далі - ПАТ Банк «Меркурій») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення вимоги ПАТ Банку «Меркурій» з погашення заборгованості за договором від 30 січня 2008 року № 18-06П-14 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті та усіх додаткових угод до нього у сумі 5 498 957,73 грн шляхом визнання права власності на них за ПАТ Банк «Меркурій»; визнати за ПАТ Банк «Меркурій» право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що 30 січня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Меркурій», правонаступником якого є ПАТ Банк «Меркурій», та ОСОБА_1 укладений договір № 18-06П-14 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті з додатковими угодами, за умовами якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 190 000 доларів США зі сплатою 15,5 % річних та кінцевим терміном погашення основної заборгованості - 29 січня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договору між позивачем та відповідачем - іпотекодавцем був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір від 30 січня 2008 року № 16-03-19, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належні йому нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 вартість яких за згодою сторін становить 1 366 700 грн.
Позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного кредитного договору утворилась заборгованість за кредитом перед позивачем, яка станом на 12 серпня 2015 року становить 257 302,71 долара США, з яких: 85 090 доларів США - строкова заборгованість за кредитом; 49 135 доларів США - прострочена заборгованість; 2 316,76 долара США - строкова заборгованість за процентами; 120 760,95 долара США - прострочена заборгованість за процентами.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7,
2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ПАТ Банк «Меркурій» право власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2016 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на задоволення вимог ПАТ Банк «Меркурій» щодо погашення заборгованості за договором № 18-06П-14 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті від 30 січня 2008 року та усіх додаткових угод до нього у сумі 5 498 957,73 грн, шляхом визнання права власності на них за ПАТ Банк «Меркурій». Визнано за ПАТ Банк «Меркурій» право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання за ним права власності на це майно, зважаючи на те, що відповідач не виконав належним чином основне зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту в іноземній валюті від 30 січня 2008 року.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та залишити позов без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено процесуальний статус ПАТ Банк «Меркурій». Також судами не застосовано положення статті 33 Закону України «Про іпотеку», оскільки борг за основним зобов'язанням уже було стягнуто рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2014 року у справі № 641/13297/13-ц, що вказує на відсутність заборгованості заявника перед ПАТ Банк «Меркурій». Судами попередніх інстанцій не застосовано положення частини третьої статті 267 ЦК України щодо позовної давності відповідно до заявленого 23 жовтня 2015 року представником відповідача клопотання. Вказує, що у випадку наявності правових підстав для задоволення позову право власності на предмет іпотеки має бути зареєстровано за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а не за ПАТ Банк «Меркурій» .
04 серпня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відзив на касаційну скаргу до суду не подано.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу за позовом ПАТ Банк «Меркурій» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 січня 2008 року між АКБ «Меркурій», правонаступником якого є ПАТ Банк «Меркурій», та ОСОБА_1 укладено договір № 18-06П-14 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті, а також в подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до цього договору. Згідно з умовами вказаного договору позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 190 000 доларів США, зі сплатою 15,5 % річних та сплатою інших обумовлених сум, з кінцевим терміном погашення основної заборгованості - 29 січня 2018 року, вказані кредитні кошти ним були отримані (а. с. 7-29, 32).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір від 30 січня 2008 року № 16-03-19, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М., реєстровий № 92.
Згідно з пунктом 1.2 умов цього договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) на забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором передає в іпотеку банку (іпотекодержателю) нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-1, 2-2, 2-3, 2-7, 2-8 у літ. «А-5», загальною площею 57,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на майно належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Купровською Я. М. за реєстровим номером 47. Вартість майна згідно з витягом № 17492536 з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим 24 січня 2008 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», становить 157 000 грн.
Відповідно до пункту 2.1.3 умов іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання іпотекодавцем умов кредитного договору звернути стягнення на майно, в тому числі достроково, та задовольнити за рахунок майна свою вимогу за кредитним договором в обсязі, що визначається на час виконання цієї вимоги, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язання, неустойку, необхідні витрати на утримання, звернення стягнення та реалізацію майна.
Пунктом 3.1 іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 16-03-19 передбачено, що звернення стягнення на майно здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з цим договором шляхом передачі права власності на майно, в рахунок виконання обов'язків іпотекодавця за кредитним договором, іпотекодержателю чи продажу іпотекодержателем майна від свого імені за вибором останнього (а.с. 30-31).
11 вересня 2013 року позивачем вручена відповідачу вимога про усунення порушень від 16 серпня 2013 року, в якій позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором та наявність простроченої заборгованості за процентами в сумі 80 493,45 долара США, строкової заборгованості за кредитом - 134 225 доларів США та строкової заборгованості за процентами в сумі 2 537,40 долара США, з посиланням на вимоги статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», статтю 1050 ЦК України запропонував відповідачу задовольнити цю вимогу у 30-тиденний термін з моменту її отримання та зазначив, що у разі невиконання вказаної вимоги у встановлений строк АТ Банком «Меркурій» буде вжито заходів із захисту порушених прав згідно з вимогами чинного законодавства України (а. с. 33).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 12 серпня 2015 року становить 257 302,71 долара США, з яких: 85 090 доларів США - строкова заборгованість за кредитом; 49 135 доларів США - прострочена заборгованість; 2 316,76 долара США - строкова заборгованість за процентами; 120 760,95 долара США - прострочена заборгованість за процентами (а. с. 34).
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 1 812 361,12 грн, яка виникла станом на 04 лютого 2014 року (а. с. 123-125).
Доказів того, що вказане рішення суду на час звернення позивача до суду з зазначеним позовом виконано, матеріали справи не містять.
Враховуючи наявність заборгованості за кредитним договором, а також передбачену договором можливість звернути стягнення на предмет іпотеки у визначений сторонами спосіб шляхом набуття права власності, суди попередніх інстанцій вважали, що позов підлягає задоволенню.
Разом з тим колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі
№ 6-1851цс15 визначено, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
При вирішенні цієї категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.
Також у вищевказаній постанові від 30 березня 2016 року у справі
№ 6-1851цс15 Верховний Суд України зазначив, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові, а саме - на підставі виконавчого напису нотаріуса та відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року за наслідками розгляду питання щодо відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.
Так, узагальнюючи можливі розбіжності при вирішенні судами подібних спорів, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказує на наступне.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України, у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Разом з тим позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України). Так, відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень повністю або частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У такому випадку доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності колегія суддів відхиляє, оскільки правила про позовну давність застосовують лише до обґрунтованих позовів. Крім того, відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Банк «Меркурій» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію - Куліша Віктора Миколайовича до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк