Справа № 522/24006/17
Провадження № 2/522/4224/19
29 липня 2019 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.
за участі секретаря судового засідання Вадуцької В.І.,
розглянувши судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та витребування майна,
Позивач ОСОБА_5 19.12.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_6 , за яким просив визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування 200/1000 часток квартири № 33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 від 22 листопада 2017 року, зареєстрований за № 486 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 200/1000 часток квартири під № 33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 26 грудня 2017 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. 12.01.2018 року позивачем були усунуті недоліки позову.
Ухвалою суду від 12.01.2018 року провадження по справі відкрито.
У подальшому, представник позивача подала уточнення до позову, пред'явивши його до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6 з вимогами про визнання недійсним договору дарування та витребування майна - 200/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , квартири від № 33, 32, 30, 34, 35, 37, загальною площею 206,9 кв.м., в тому числі житловою площею - 100,9 кв.м..
Протокольною ухвалою суду від 21.02.2018 року цей позов у новій редакції був прийнятий судом та залучено в якості співвідповідачів по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
02.04.2018 року розгляд справи відкладався, у зв'язку із знаходженням судді у відпустці.
04.05.2018 року підготовче засідання знову відкладалось, у зв'язку із наданням можливості сторонами подати процесуальні документи по суті спору.
25.06.2018р. до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно яких представник позивача заявив про виключення з підстав подання позову ст.225 ЦК України. При цьому підставами подання позову залишаються стст..229.230 ЦК України. (а.с.198-199 т.1).
В підготовче судове засідання 26.06.2018 року з'явився представник позивача ОСОБА_7 , який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти можливості слухати справу по суті спору.
У судовому засіданні ОСОБА_4 , представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 позов не визнали, вважають за можливе закрити підготовче засідання по справі.
Приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6 у підготовче засідання не зявилась, суд належним чином сповістив її про день, час та місце судового засідання. Згідно вимог ст. 197,198 ЦПК судом ухвалено проводити підготовче засідання у відсутності зазначеної сторони на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
В матеріалах справи є лист з боку нотаріуса від 19.03.2018 року про розгляд справи у її відсутність, відзив на позов від 16.03.2018 року від ОСОБА_3 , відзив від04.05.2018 року з боку ОСОБА_2 , клопотання з боку позивача від 25.06.2018 року про доручення доказів, а також уточнення позову від 25.06.2018 року.
Судом також винесена ухвала про витребування доказів від 26.06.2018 року, задоволено клопотання та визнано явку нотаріуса ОСОБА_6 обов'язковою, задоволені клопотання з боку всіх сторін по свідкам, а також відмовлено у клопотанні ОСОБА_4 про залучення до участі у справі в якості 3 особи Органу опіки та піклування ПРА ОМР.
Ухвалою суду від 26.06.2018 року закрито підготовче засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та витребування майна та призначено до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 вже багато років є наркозалежною особою. Відповідно до листа від 02.02.2018 року № 14/2 Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я Одеської міської ради» у ОСОБА_1 психічні розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності. У 2017 році знайомий ОСОБА_1 - ОСОБА_2 запропонував укласти договір довічного утримання та пообіцяв утримувати Позивача, а також щоденно сплачувати йому невелику суму грошей на придбання наркотичних засобів. 08 листопада між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання № 455, який зареєстровано приватним нотаріусом ОСОБА_6 Скориставшись довірливістю ОСОБА_1 , його наркотичною залежністю, а також тим, що ОСОБА_1 приймає наркотичні засоби кожен день і кожен день вже зранку знаходиться у стані наркотичного оп'яніння, ОСОБА_2 схилив його до звернення до нотаріуса вдруге та укладення іншого договору, але з обіцянкою довічного утримання. Договір довічного утримання від 08.11.2017 було розірвано і 22 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування нерухомого майна, а саме 200/1000 часток квартири під № 33, 32, 30, 34, 35 , 37 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із семи житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 206,9 кв.м., в тому числі житловою площею - 100,9 кв.м. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 під номером 486. У момент укладення спірного договору дарування, ОСОБА_1 був у стані наркотичного сп'яніння та не міг адекватно керувати своїми діями. Крім того, ОСОБА_2 , з метою незаконного заволодіння спірною квартирою схилив ОСОБА_1 замовити новий паспорт, який був використаний для укладення договору дарування, оскільки діючий паспорт Позивача тривалий час зберігався у його родичів, для уникнення можливостей щодо примусового укладення угод подібного характеру з боку третіх осіб. Через декілька днів після укладення спірного договору дарування, ОСОБА_2 припинив будь-яку допомогу ОСОБА_1 20.12.2017 року укладено Договір дарування № 4-2740, який був посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Чорною С.Г. На підставі вказаного договору дарування 200/1000 часток квартири під № 33, 32, 30, 34, 35 , 37 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були подаровані в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У січні зазначені особи та ОСОБА_2 застосували силу та викинули ОСОБА_1 з його квартири. ОСОБА_1 є наркозалежною людиною похилого віку, квартира, яку він подарував є єдиним його житлом, жити йому ніде, йти нікуди, тому він не міг подарувати своє єдине житло сторонній особі. Укладаючи спірний договір він вважав, що укладає договір довічного утримання. ОСОБА_2 ввів ОСОБА_1 в оману щодо обставин правочину. ОСОБА_2 користуючись наркозалежністю ОСОБА_1 завірив останнього, що вони укладають договір довічного утримання в іншій редакції. При цьому він завірив Позивача, що буде продовжувати утримувати останнього до кінця його життя.
Дані обставини ОСОБА_1 має намір довести та вважає, що є підстави для визнання спірного договору недійсним та витребувати із володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужену частку квартири, у зв'язку із чим звернувся до суду з дійсним позовом.
Відповідно поданого відзиву на уточнену позовну заяву від 12.03.2018 поданого представником ОСОБА_3 - адвокатом Смирновим А.І., просили відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування чого зазначено наступне. Нотаріусом, при укладені Договору дарування від 22.11.2017 року, було встановлено здатність, у тому числі, позивача, усвідомлювати значення укладання договору, його наслідки та зміст роз'яснень нотаріуса, а також відповідність волі і волевиявлення позивача щодо вчинення нотаріальної дії. Також у нотаріуса не виникло жодних сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності Позивача, що випливає з відсутності звернення нотаріуса до відповідних органів опіки та піклування для встановлення факту відсутності опіки або піклування над Позивачем та підтверджується відповідним листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 02.02.2018 року №30/01-16 «Щодо оскарження договору», який міститься у матеріалах судової справи. Позивач знав та розумів який саме договір укладає, а саме договір дарування, та його правові наслідки і що підстав для задоволення позовної заяви немає оскільки позовні вимоги належними та допустимими доказами не доведені позивачем.
Судом допитані наступні свідки по справі.
У судовому засіданні 15.11.2018 року допитані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що з 1971 року вона мешкає в комунальній квартирі по сусідству з позивачем та знає всю сім'ю позивача з дитинства. Позивач щодня вживає наркотичні засоби та в такому стані він зовсім не керований. Їх з позивачем балкони виходять на одну сторону і вона чула, як кожен день до її сусіда приходив ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_2 приходив до нього та давав гроші, крім того позивач показував свідку копії договорів, з яких вона запам'ятала, що ОСОБА_2 її земляк з Роздільнянського району. Після отримання грошей позивач одразу купував наркотики та валявся на вулиці, а сусіди його затягували додому. Все це було приблизно в листопаді 2017 року. Потім позивач зник і десь 10 днів ніхто не знав де він. Після цього з'явився ОСОБА_2 та став вибивати двері в комуну, оскільки сусіди закривають вхідну двері. Його до комуни не впустили та викликали поліцію. ОСОБА_2 став кричати, що він власник квартири та ОСОБА_1 подарував йому свою кімнату. А потім в січні 2018 року ОСОБА_2 прийшов вже з новими власниками квартири, показав документи, викинули речі позивача з квартири, кудись увезли ОСОБА_1 та одразу поставили залізні двері. Все це відбулось дуже швидко. Свідок зазначила, що коли позивача не було дома 10 днів до квартири приходили покупці та дивились комуну, відкривали двері своїми ключами. Після чого сестра свідка зустріла позивача на ринку Привоз та сказала йому про це. ОСОБА_1 повернувся додому. А потім через деякий час ОСОБА_2 знову приходив до ОСОБА_1 та кричав, що позивач подарував йому цю квартиру, а він буде його утримувати. Свідок зазначила, що позивач показував їй копію договору довічного утримання, а також те, що позивач дуже рідко буває у нормальному стані, постійно знаходиться в наркотичному оп'янінні та нічого не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що в цій комунальній квартирі мешкає її сестра ОСОБА_16 , яка хворіє, та свідок доглядає за сестрою та мешкає разом з нею десь 7-8 років. Позивач є сусідом її сестри. Він постійно спить або лежить у дворі їх будинку чи парадній, оскільки вживає наркотики, та свідок часто веде у такому стані його додому. Свідок чула як якийсь чоловік весь час кликав ОСОБА_1 через балкон та позивач спускався до нього, вони разом кудись йшли. Після цього позивач повертався додому в стані наркотичного сп'яніння. Свідок зустріла позивача на Привозі та він був дуже задоволений та розповів їй, що в нього є договір довічного утримання. А потім свідок повернулась додому та їй сказали, що приходив ОСОБА_2, однак сусіди його не пускали і він поламав двері, а сусідці ОСОБА_17 визивали лікаря. Пізніше взимку 2018 року свідок бачила, що всі речі з кімнати позивача повиносили у коридор, вона бачила як виламували його двері та викидали речі на вулицю. Позивач при цьому був присутнім та його потім з речами на машині кудись вивезли. Зараз у спірній квартирі мешкають квартиранти. Однак ОСОБА_11 точно не пам'ятає, що з вказаних нею подій відбулося раніше. Також свідок зазначила, що позивач дуже рідко буває тверезим, частіше за все він у стані наркотичного сп'яніння.
05.02.2019 року судом допитані сестра позивача ОСОБА_18 та його колишня дружина ОСОБА_19 .
Свідок ОСОБА_19 розповіла суду, що з 2003 року до початку 2015 року вона та позивач були подружжям. Позивач вживав наркотичні засоби і це стало причиною розпаду їх сім'ї. Після розлучення позивач став мешкати в своїй квартирі по АДРЕСА_1 та ще більше вживати наркотичні речовини. Десь восени 2017 року позивач дзвонив колишній дружині та розповідав, що його хочуть доглядати та зроблять йому паспорт (свідок знала, що паспорт позивача зберігається у його сестри). Позивач зазначав, що бажає їздити закордон та остаток життя прожити у достатку. Свідок спочатку зраділа за позивача. В листопаді 2017 року він повідомив їй, що заключив договір довічного утримання з ОСОБА_2 . Потім їй дзвонили сусіди по комуні позивача та сказали, що він пропав та свідок зустрілась з сестрою позивача, яка написала заяву в поліцію. Згодом сусідка побачила позивача на привозі і забрала додому. Позивач пояснив, що він дивився за якоюсь квартирою на прохання ОСОБА_2. Через 1-2 дні свідок приїхала до позивача та забрала кішку, яка там жила, а позивач залишився в квартирі. А потім їх подзвонила сусідка десь в січня 2018 року та сказала, щоб вони викликали поліцію, оскільки позивача виганяють з квартири та виламують двері. Однак тоді виявилось, що документи на квартиру вже не на ОСОБА_1 . Позивач кожен день вживає наркотики, постійно хотів жити в цій квартирі та лише бажав, щоб його довічно утримували. Його сестра залишала йому їжу та наркотики в таблетках, які продаються в аптеці, він кожен день вживав їх.
Сестра позивача зазначила, що з братом спілкувалась рідко, лише в телефонному режимі. Однак вона йому допомагала, оскільки він не мав постійної роботи. Десь в жовтні 2017 року між ними пішли розмови, що якісь люди хочуть його доглядати за квартиру. На що свідок категорично відмовилась давати свою згоду. Всі документи позивача зберігались у неї. Позивач подзвонив сестрі та сказав, що 07.11.2018 року вони йдуть забирати новий паспорт. 08.11.2018 року свідок зустрілась з ОСОБА_2 та сказала, щоб він дав позивачу роботу та можливість заробляти, а не доглядав за ним, тому що за ті кошти, що дав позивачу відповідач вживав наркотичні засоби. Свідок заборонила позивачу укладати договір та поїхала, а вже в вечері їй подзвонив брат та сказав, що все вже зроблено, договір довічного утримання укладений та він буде при грошах. А потім позивач десь 2-3 тижні перестав дзвонити. Сусідка повідомила свідку, що на квартиру приходять дивитися нові покупці. Свідок поїхала в поліцію та тоді ж дізналась, що 22.11.2017 року був укладений договір дарування. Однак свідок зазначила, що її брат не збирався дарувати квартиру, йому самому немає де жити. Після цього позивача на привозі зустріла сусідка та розповіла, що його квартиру продають. Брат став жити у спірній квартирі та свідок його там закрила. Після нового року сусідка подзвонила свідку та сказала, що брата виганяють з квартири. Наразі її брату немає де жити, у зв'язку з чим вони звернулися до суду.
У судовому засіданні 27.06.2019 року судом допитані наступні свідки: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 .
Свідок ОСОБА_22 , повідомив суду, що знає позивача з дитинства, оскільки вони є сусідами. ОСОБА_1 , зі слів свідка, ввів аморальний образ життя, ніде не працював, вживав наркотики, та весь час просив 5 гривень. Свідок чув, що позивачу зробили договір довічного утримання, а потім позивач сам все переграв та зробив договір дарування. ОСОБА_1 особисто це казав свідку на сходинковому майданчику між їх квартирами. Позивач казав, що договір він зробив з чоловіком, якого свідок візуально бачив, коли він приходив до ОСОБА_1 . Це було приблизно 1-1,5 роки назад. Наразі свідку не відомо де мешкає позивач по справі, однак він зазначає, що ОСОБА_1 є достатньо освідченою людиною, яка розуміє різницю між договором дарування та довічного утримання. Свідок також розповів, що позивач постійно в нього щось просив, то гроші, то хліб, то сіль та періодично знаходився у стані сп'яніння.
Інший свідок ОСОБА_21 також є сусідом позивача. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 раніше був порядною людиною, а потім почав вживати наркотики та відбував покарання у в'язниці, після виходу почав вести аморальний спосіб життя. В нього в квартирі часто були п'янки, гулянки та сусіди викликали поліцію. При цьому свідок вважає позивача досить грамотною людиною, оскільки він 10 років працював в міліції та знає багатьох юристів, а такою позивач дуже начитана людина. Також свідок розповів, що ОСОБА_1 просив у нього ключ від комори та повідомив, що він переїзжає жити за місто, а квартиру будуть приходити та дивитися нові покупці з маклером, оскільки він свою квартиру подарував. Його сусіди попереджали, що він може залишитися на вулиці, однак він говорив, що добре знає, що робить. Однак позивач продовжив там мешкати, приходила сестра позивача та замикала його у квартирі на замок. Потім приходив ОСОБА_2, визивали поліцію та сестра позивача відкрила двері. Також свідок чув розмову ОСОБА_2 та сестри позивача, яка сказала, що він домовився з її братом, однак вона про це нічого не знає. Після чого позивач добровільно разом з відповідачем переїхав, його ніхто не виганяв та свої речі він сам добровільно виносив. Крім того, позивач говорив свідку особисто, що він забере свою квартиру назад, коли нові власники зроблять балкон у спірній квартирі і дійсно позов поданий до суду, коли в квартирі почався ремонт. Свідок особисто бачив, як ОСОБА_2 приносив позивачу пакети з продуктами.
ОСОБА_24 повідомив, суд, що знає ОСОБА_2 приблизно 10-12 років, а з позивачем він познайомився 22.11.2017 року. У вказаний день свідок підвозив відповідача до нотаріуса на Куліковому полі, а по дорозі вони підібрали позивача. Відповідач познайомив свідка та ОСОБА_1 зазначивши, що позивач дарує йому квартиру, а він йому за це дає гроші. За 15 хвилин дороги з розмови з ОСОБА_28 с. а свідок зрозумів, що позивач сидів у в'язниці, а також те, що позивач є дуже розумною та хитрою людиною. Жодного натяку на сп'янінню позивача свідок не побачив, на вулиці було холодно, скло в машині не запріло, позивач розказував все логічно та зрозуміло. Крім того, позивач в машині свідка розповідав, що він зараз подарує ОСОБА_2 квартиру та почне нове життя.
Свідок ОСОБА_25 пояснила, що вона є цивільною дружиною відповідача ОСОБА_2 Працює вона реалізатором у продуктовому лотку і їй потрібен був вантажник, тоді вона і познайомилась з позивачем, який погодився їй допомагати. Відповідач часто приходив до неї на роботу, тоді він і познайомився з ОСОБА_1 . Відповідач постійно давав позивачу гроші, одежу, їжу за допомогу. ОСОБА_1 розповідав свідку та її чоловіку, що в нього є сестра ОСОБА_29 , однак вони вже 10 років не спілкуються, крім неї у нього нікого немає. Позивач часто заходив до своїх роботодавців та став вважати ОСОБА_2 рідною людиною, називав його братом та сам запропонував зробити на нього договір. Однак потім позивач перестав приходити на роботу і свідок не знає чому.
В судове засідання 17.07.2019 року сторони по справі не з'явились, представники сторін надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому суд враховує що по суті справи сторони надавали суду свої пояснення.
Враховуючи тривалий термін розгляду справи з 2017 р., а також, що сторони по суті справи вже надавали суду свої пояснення, від позову позивач не відмовляється, суд вважає можливим закінчити розгляд справи у відсутності не з'явившихся учасників справи на підставі наданих доказів. При цьому судом вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо виконання принципу рівних можливостей виконано.
У зв'язку з викладеним та на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою складення цього судового рішення є 29.07. 2019 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши допитаних у судовому засіданні свідків, пояснення осіб у судових засіданнях, які приймали участь у розгляді справи, судом встановлено наступні обставини.
Судом встановлено, що був власником 200/300 частин квартири № 33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 ( комунальна ) згідно свідоцтва про право власності від 15.01.2007р.
08.11.2017р. позивач нотаріально уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, за умовами якого останній зобов'язувався позивача довічно утримувати, забезпечувати його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, вартість якого складала 1500 грн. В місяць.
Згідно пояснень позивача та свідків вбачається, що ОСОБА_2 такі умови виконував і у позивача не було претензій щодо його невиконання.
22.11.2017р. між тими ж сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір дарування вказаної частини квартири, за яким позивач подарував свою нерухомість ОСОБА_2 .
При цьому з пояснень позивача, нотаріуса вбачається, що позивачу нотаріусом було роз'яснення наслідки вчинення такого правочину.
Також судом встановлено, що позивач знаходиться на «диспансерному обліку» в наркологічному кабінету Приморського району м.Одеси з діагнозом :психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опоїдів. Синдром залежності.».
Проте суду не надавались докази щодо неповідомлення ним своїх дій, а також це не є підставою позову.
підставами подання позову є ст..ст. 229.230 ЦК України.
15.11.2018р. позивач в судовому засідання надавав особисті пояснення, якими позов підтримав, та пояснив що з 2017р знайом з ОСОБА_2 , з яким укладав договір довічного утримання, та він щоденно отримував по 100 грн., продукти, а потім уклав оспорюємий договір дарування у нотаріуса. Потім він про це повідомив свою сестру, та вона закрила його у його квартирі, потім його виселяли ОСОБА_2 разом з меблями та викликала поліція та перевіз в іншу квартиру. Також він отримав новий паспорт перед вчиненням договору дарування. З 1979 р він постійно вживає наркотичні засоби, має середньо-технічну освіту, декілька разів одружувався, з сусідами в добрих стосунках, по квартирі були борги, які оплатив ОСОБА_2 . Він ходив до нотаріуса два рази, він довіряв ОСОБА_2 . На час засідання він добре розуміє та усвідомлює свої дії. Вони навіть всі утрьох зустрічалися з сестрою щодо укладання цих правочинів, а вона йому сказала що він ідіот. Він не повідомляв нотаріусу про його наркотичну залежність.
За вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
На виконання цих обов'язків суд має з'ясувати у позивача предмет позову (що конкретно вимагає відповідач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). У відповідача суд з'ясовує суть та характер заперечення проти позову й на підставі з'ясованого визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору (предмет доказування).
Оспорюючи договір дарування від 22 листопада 2017 року, ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві зазначав, що оскільки він кожен день вживає наркотичні засоби, то він не здатен адекватно оцінювати значення своїх дій, а тому вважає, що оскаржуваний правочин укладений ним к момент, коли він не зовсім розумів значення своїх дій; що він є наркозалежною людиною похилого віку, квартиру яку він подарував є єдиним його житлом, жити йому ніде, йти нікуди, а тому він не міг подарувати своє єдине житло сторонній особі та укладаючи спірний договір він вважав, що укладає договір довічного утримання; а також що ОСОБА_2 ввів його в оману щодо обставин правочину, користуючись його наркозалежністю, завірив його що вони із Позивачем укладають договір довічного утримання в іншій редакції і при цьому ОСОБА_2 завірив ОСОБА_1 , що буде продовжувати утримувати останнього до кінця його життя. В позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що вважав, що укладає з відповідачем договір дарування але з обіцянкою довічного утримання, при цьому посилався на статті 215, 216, 229, 230, ЦК України.
При цьому суд враховує, що сам позивач в засіданні пояснював суду що він є наркозалежний, проте він розумів пропозиції ОСОБА_2 та добровільно укладав договір довічного утримання , а потім і договір дарування у нотаріуса.
Крім того допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_19 пояснили, що позивач знав ОСОБА_2 та йому було відомо зміст укладених з ним правочинів та не отримання ним коштів за правочином. Будь-яких належних та достовірних доказів що позивач не міг розуміти значення своїх дій під час укладання правочину суду не надано. При цьому йому було відомо що іншого жила він не має.
Щодо пояснень інших свідків, то вони не можуть повідомити обставини укладання оспорює мого правочину - договору дарування, а знають лише що в нього не має іншого житла і він є наркозалежною особою.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, вкрай важливим є розмежування двох понять: "нікчемний правочин" та "оспорюваний правочин", бо кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).
Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК, які дають право витребувати майно в набувача.
Відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач згідно ст. 10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. (Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.)
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.
Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.
Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.
Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки.
Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, які спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а доказування, згідно частини 6 цієї ж статті, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір дарування вчинявся позивачем під впливом обману з боку відповідача, що ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, тобто не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а посилався лише на наркозалежність та не зовсім розуміння значення своїх дій, через неї, під час перебування у нотаріуса, що не є підставою за вищезазначених обставин для визнання недійсним договору дарування.
Приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6, яка посвідчувала оскаржуваний договір дарування, пояснила, що перед посвідченням договору та підписанням його сторонами, його зміст було зачитано сторонам вголос та надано можливість самостійно прочитати договір, текст його було перекладено на російську мову, для позивача. Дарувальник розумів, який договір він укладає, і бажав укласти договір дарування. Також зазначив, що в цей день позивач розірвав договір довічного утримання. Позивач самостійно звертався з проханням розірвати договір довічного утримання і після повідомлення про те, що добровільне розірвання цього договору потребує бажання обох сторін цього договору, повернувся з відповідачем та ними було договір довічного утримання розірвано і відразу ж укладено договір дарування, без будь яких ознак примусу або ознак того, що сторони не розуміють про що цей договір дарування та які його наслідки. Нотаріусом було роз'яснено наслідки укладання договору дарування. ОСОБА_1 пояснив, що це його особисте бажання.
Позивачем заявлено вимогу про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 200/1000 часток квартири № 33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 .
На практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.
Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч.1 ст.388 ЦК.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.
Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках
У зв'язку з тим, що суд не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним договору дарування від 22.11.2017р. , також не підлягають задоволенню і вимога про витребування майна від ОСОБА_32 та ОСОБА_6 , які набули право власності на спірний об'єкт нерухомості згідно договору дарування від 20.12.2017р.
Належними та допустимими доказами Позивач не довів наявність у нього права на витребування майна у добросовісного набувача, а тому ця вимога так само не підлягає задоволенню судом.
У силу частини 1статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).
За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
З урахуванням викладеного суд вважає що наведені у позові обставини не є обґрунтованими та доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 15, 16, 203, 215, 216, 229, 230, 717, ЦК України, ст.ст.1, 2, 10-13, 19, 43, 49, 78, 76-81, 89, 142, 210, 211, 223, 247, 258, 259-263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_6 про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору дарування 200/1000 часток квартири №33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 , від 22 листопада 2017 року, зареєстрований за № 486 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 200/1000 часток квартири № 33, 32, 30, 34, 35, 37 у будинку АДРЕСА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29.07.2019 року.
Суддя: Домусчі Л.В.