29 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5950/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2019 року (головуючий суддя Шамотайло О.В., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування розпорядження про припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії, -
ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження № 153589 про припинення виплати пенсії з 01.07.2009 та зобов'язати поновити виплату пенсії з 01.07.2009.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2019 року позов задоволено частково, визнано протиправним Розпорядження №153589, яким припинено виплату пенсії ОСОБА_1 3 01.07.2009. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м.Івано-Франківську (вул. Незалежності, 44, м.Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ 205550898) щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) починаючи з 01.07.2009р. по 07.03.2016 р . Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м.Івано-Франківську (вул. Незалежності, 44, м.Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ 205550898) поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсії з 01.07.2009 по 07.03.2016. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та постановити рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Такт, поновлення виплати пенсії з 01.07.2009, уже було предметом розгляду в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції. З даного приводу, є рішення, яке набрало законної сили та яким період поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року до 07.03.2016 року - залишено без розгляду.
Всупереч зазначених вимог Івано-Франківський міський суд поновив виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2009 року по 07.03.2016 року, хоча наявне рішення суду за вказаний період.
Щодо протиправності розпорядження УПФУ в м. Івано-Франківську, яким припинено виплату ОСОБА_1 апелянт зазначає наступне.
На підставі п. 4 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до матеріалів пенсійної справи №153589, ОСОБА_1 з нез'ясованих причин тривалий час неотримувала нараховані суми пенсій понад 6 місяців підряд з 01.07.2009 по 01.02.2010.
Таким чином, управління правомірно застосувало положення п. 4 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», щодо припинення виплати пенсії.
Крім того, управлінням винесено розпорядження № 153589 про припинення виплати пенсії, в якому зазначено причину припинення: тривала неоплата.
В своїй позовній заяві представник позивача не зміг надати пояснення та ніяким чином не навів обставини поважності причин неотримання пенсії на протязі 6 місяців підряд, а саме з 01.07.2009 по 01.02.2010.
На підставі вищезазначеного ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачає поновлення виплати пенсії за минулий час з моменту припинення отримання пенсії.
Крім того, в матеріалах пенсійної справи міститься акт обстеження місця проживання ОСОБА_1 від 16.01.2013, яким встановлено, з слів родича, що ОСОБА_2 перебуває за кордоном.
У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську та з 17.07.1995 отримувала пенсію за віком шляхом перерахування її на рахунок, відкритий у відділенні Ощадбанку. У зв'язку із припиненням виплати пенсії, 08.08.2016 представник позивача звернувся до Управління пенсійного фонду в м.Івано-Франківську із заявою про поновлення такої виплати. Листом відповідача від 16.08.2016 №2648/03 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку із тривалою відсутністю заявника. Крім цього, зазначено, що відповідно до пп. 2, 4 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, або у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.09.2016 у справі №344/11303/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07 жовтня 2009 року, вказаний позов задоволений - зобов'язано Управління поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з дня подання заяви про поновлення такої виплати, тобто з серпня 2016, а в решті позову відмовлено.
Львівським апеляційним адміністративним судом 02.02.2017 винесено постанову про часткове задоволення апеляційної скарги. Постанову Івано-Франківського міського суду скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано Управління поновити позивачці виплату пенсії починаючи з 07.03.2016. Крім того, даним рішенням апеляційної інстанції від 02.02.2017р. у справі №344/11303/16-а встановлено, що Розпорядженням №153589 Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про припинення виплату пенсії ОСОБА_1 припинено виплату пенсії по віку з 01.07.2009 року, як підставу припинення виплати зазначено: «у зв'язку з тривалою неоплатою».
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до положень ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла під час прийняття Розпорядження №153589) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до встановлених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 у справі №344/11303/16-а обставин, відповідачем було повідомлено позивача в листі від 16.08.2016 №2648/03 про відмову у поновленні виплати пенсії з підстав, передбачених п.2, 4 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV.
Також суд першої інстанції вірно врахував, що ч.ч. 1, 3 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення ч.2 ст.99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), а отже до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 1 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню з 01.07.2009 по 07.03.2016, проте щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в задоволенні таких слід відмовити, оскільки такі були предметом розгляду у справі № 344/11303/16-а, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю.
З урахуванням зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову слід скасувати, бо висновки суду не відповідають обставинам справи та в цій частині провадження закрити, в решті рішення залишити без змін.
Представником позивача ОСОБА_3 подано до суду апеляційної інстанції заяву про стягнення витрат пов'язаних з переїздом з м. Івано-Франківська до Восьмого апеляційного адміністративного суду та витрати на зворотній переїзд в сумі 211,56 грн, до якої долучено квиток на проїзд у міському тролейбусі трамваї вартістю 5 грн та копію посадочного документа вартістю 206,56 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Відповідно до ст. 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що стягненню з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську підлягає лише 206,56 грн, оскільки згідно доданого заявником квитка на проїзд у міському тролейбусі трамваї вартістю 5 грн він не є іменним.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 319, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську задовольнити частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2019 року по справі № 344/10276/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині провадження закрити.
В решті рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2019 року по справі № 344/10276/17 залишити без змін.
Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 206 (двісті шість) гривень 56 копійок на користь представника позивачки ОСОБА_3 витрати пов'язані з переїздом.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Н.М. Судова-Хомюк
повний текст складено 31.07.2019