29 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5168/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Макарика В.Я., Пліша М.А.,
за участі секретаря судового засідання Цар М.М.,
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: ОСОБА_2 ,
представник відповідача: Дмитрук І.М.,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 460/284/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення - 09.04.2019 о 15:37:21 год.,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 17.04.2019,-
24 грудня 2018 року позивач - ОСОБА_1 , звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)», та просив визнати протиправними дії відповідача щодо перебування на виконанні двох виконавчих листів на засудженого ОСОБА_1 , виданих Апеляційним судом Автономної Республіки Крим від 14.07.2018 року № 1-29 на користь ОСОБА_3 на суму 100000 грн. та судові витрати в дохід держави в сумі 4560 грн.; зобов'язати відповідача припинити виконання двох виконавчих листів на засудженого ОСОБА_1 , виданих Апеляційним судом Автономної Республіки Крим від 14.07.2018 №1-29 на користь ОСОБА_3 на суму 100000 грн. та судові витрати в дохід держави в сумі 4560 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відбуває покарання у ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)». Відповідно до інформації відповідача від 24.01.2019 в установі перебувають на виконанні два виконавчих листа на засудженого ОСОБА_1 , виданих Апеляційним судом АР Крим. Як зазначає позивач, відповідно до частини третьої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України у разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Таким чином, виправна колонія не може самостійно стягувати з заробітку ОСОБА_1 кошти на виконання виконавчих листів.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року в задоволенні адміністративного відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» як установа виконання покарань не має повноважень виконувати виконавчі листи, видані Апеляційним судом Автономної Республіки Крим на підстав ухваленого щодо нього вироку, про стягнення з нього коштів, оскільки відповідач не є органом державної виконавчої служби. При цьому, самі виконавчі листи були видані судом протиправно, оскільки на час їх видачі вирок не набрав законної сили. Твердження відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що він не здійснював примусового виконання за даними виконавчими листами, позивач вважає безпідставним, оскільки ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» було направлено оригінали, а не копії цих листів, в супровідному листі суду вказано, що виконавчі лиски направляються для виконання, а не для відома, а також у листі відповідача від 24 січня 2019 року безпосередньо зазначено, що в установі перебувають на виконанні два виконавчих листи на засудженого ОСОБА_1 про стягнення коштів на користь ОСОБА_3 .
06 червня 2019 року відповідачем - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано на безпідставність доводів апелянта. Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його предстаник апеляційну скаргу підтримали, представник ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді позбавлення волі в звичайних жилих приміщеннях колонії максимального рівня безпеки - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».
В письмовій відповіді від 24 січня 2019 року № 30/11/354, наданій на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , відповідач повідомив, станом на 01 січня 2019 року в установі перебувають на виконанні два виконавчих листа на засудженого ОСОБА_1 , виданих Апеляційним судом Автономної республіки Крим, від 14 липня 2008 року № 1-29 про стягнення на користь громадянина ОСОБА_3 на суму 100000 грн. та судові витрати в дохід держави в сумі 4560 грн. За період відбування покарання засудженим було відшкодовано 1462,04 грн.
Позивач, не погоджуючись з правомірністю виконання відповідачем вказаних виконавчих листів, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи відповідачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» не здійснює жодного примусового виконання щодо позивача, в тому числі на підстав зазначених виконавчих листів, зокрема, стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_3 на суму 100000 грн. та судові витрати в дохід держави в сумі 4560 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 09 червня 2008 року у справі № 1-29/2008 ОСОБА_1 був засуджений за частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, за частиною другою статті 115 Кримінального кодексу України на п'ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі частини першої статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Апеляційний суд Автономної республіки Крим 12 серпня 2008 року виписав два виконавчих листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн. та про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати 4560,09 грн.
Вказані виконавчі листи 03 жовтня 2008 року були надіслані Апеляційним судом Автономної республіки Крим на адресу Виправної колонії № 96 для виконання (як зазначено в супровідному листі від 03 жовтня 2008 року № 1-29/08).
Пунктами 7, 10 статті 324 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року (в редакції на момент прийняття вироку та видачі виконавчих листів) було передбачено, що, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, зокрема: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі.
Частиною першою статті 328 цього кодексу було визначено, що, постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до частини третьої статті 404 цього Кодексу у разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Після винесення судом виконавчого документу щодо стягнення боргу з засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, стягувач подає даний виконавчий лист до відділу державної виконавчої служби за власною заявою.
Статтями 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (чинного на момент видачі виконавчих листів та у відповідній редакції) було встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Відповідно до частини першої статі 5 чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою та пунктом першим частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV було передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду.
Аналогічна норма визначена пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, згідно з яким відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Проаналізувавши зміст наведених вище норм, колегія суддів примусове виконання виконавчих листів, виданих судами належить до повноважень виключно органів державної виконавчої служби.
Також статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV було передбачено, що із заробітної плати засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, а також з осіб, які перебувають у наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування здійснюється з усієї суми заробітної плати без урахування відрахувань витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах.
Частиною четвертою статті 2 цього Закону було встановлено, що інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Згідно з частиною першою статті 6 цього Закону вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.
Відповідно до пункту 11 Розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, при виконанні рішень про стягнення коштів із засуджених постанова про стягнення з метою здійснення відрахувань у засуджених надсилається виконавцем до відповідних органів і установ виконання покарань лише після перевірки коштів на рахунках боржника та іншого майна для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум.
Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 07 березня 2013 року №396/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 року за №387/22919, відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Отже, відповідно до змісту наведених норм, на вимогу державного виконавця установа виконання покарань може здійснювати відрахування з їх заробітку (особистих грошей) засудженого, отриманого ним на території такої установи.
Однак, як встановлено судом з наданих представником відповідача витягу з Єдиного реєстру боржників від 07 грудня 2018 року та листа Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 19 грудня 2018 року №37768, станом на вказані дати у Рівненському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області виконавчих проваджень, стороною в яких є ОСОБА_1 , а також в Єдиному реєстрі боржників також відсутня інформація про боржника ОСОБА_1
Також відповідач підтвердив той факт, що постанови про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчих листів від 12 серпня 2008 року у справі №1-29/2008 до ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», в якій відбуває покарання засуджений ОСОБА_1 , не надходили, а на адресу колонії надійшли лише вказані виконавчі листи з Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.
Крім того, колегія суддів враховує, що частиною першою статті 114 Кримінально виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року №1129-ІV (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) було встановлено, що засуджені мають право без обмеження одержувати грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії - й іншим особам. Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого.
Із наданих відповідачем пояснень та письмових доказів (копії картки по обліку особистих грошей і операцій по безготівковому розрахунку ОСОБА_1 , заяв позивача про відрахування коштів з його особистого рахунку, акті про вилучення і знищення документів), судом встановлено, що ОСОБА_1 декілька разів звертався до адміністрації ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» із заявами щодо зняття з його особистого рахунку різних сум коштів (40, 50, 100, 300 гривень) «на погашення позову» (так в заявах). При цьому, останній платіж за заявою позивача був здійснений 22 липня 2016 року.
Дослідивши та оцінивши описані вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» не приймала жодних рішень та не здійснювала будь-яких дій щодо виконання двох виконавчих листів від 14 липня 2018 року № 1-29 на засудженого ОСОБА_1 , виданих Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, про стягнення на користь ОСОБА_3 100000 грн. та судових витрат в дохід держави в сумі 4560 грн., в тому числі шляхом відрахування в примусовому порядку (без клопотання засудженого) з особистих грошей позивача коштів на погашення зазначених сум. Також колегія суддів наголошує, що, як зазначено вище, на час виникнення спірних правовідносин були відсутні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 вказаних сум. Будь-яких доказів протилежного позивач суду не надав.
Отже, правильним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» не здійснює відрахування з заробітної плати (особистих коштів) позивача в межах виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчих листів Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у справі № 1-29/2008.
Посилання позивача на ту обставину, що в листі ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» від 24 січня 2019 року № 30/11/354, наданому у відповідь на адвокатський запит представника позивача, відповідач повідомив, що станом на 01 січня 2019 року в установі перебувають на виконанні два виконавчих листа на засудженого ОСОБА_1 , а також, що в супровідному листі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2008 року №1-29/08 вказано, що виконавчі листи надсилаються для виконання, колегія суддів вважає безпідставним і не бере до уваги, оскільки, дані обставини не є і не можуть самі по собі бути доказом виконання відповідачем виконавчих листів від 14 липня 2018 року №1-29.
Водночас, відсутність фактів виконання ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» цих виконавчих листів доведено належними, допустимими та достатніми доказами. А відшкодування ОСОБА_1 коштів на виконання вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 09 червня 2008 року у справі №1-29/2008 здійснювалось позивачем добровільно, виключно на підставі його особистих заяв.
Твердження позивача про те, що зазначені вище виконавчі листи були видані Апеляційним судом Автономної Республіки Крим до набрання законної сили постановленим щодо нього вироком, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не стосуються спірних правовідносин між сторонами у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, № 303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ч.4 ст.229, ч. 3 ст.243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді В. Я. Макарик
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 31.07.2019.