31 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/6363/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (судді Скільського І.І. ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/513/19 за позовом ОСОБА_1 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 11.03.2019 звернулася в суд з позовом до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в якому просить визнати протиправними дії щодо відмови за нею, що діє на підставі довіреності від ОСОБА_2 заява від 21.01.2019 до відповідача відновити виплату пенсії по довіреності та виплатити заборгованість по нарахованих сумах пенсії по довіреності на виплату яких пенсіонер ОСОБА_2 мала право, але не отримала своєчасно за період з лютого 2018 року, зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за її, що діє на підставі довіреності від ОСОБА_2 заяви від 21.01.2019 до відповідача та виплатити заборгованість по нарахованих сумах пенсії по довіреності, на виплату, яких пенсіонер ОСОБА_2 мала право, але не отримав своєчасно за період з лютого 2018 року по час відновлення виплати пенсії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року задоволено частково позов. Визнано протиправними дії Надвірнянського об'єднаного Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.01.2019, що діє на підставі довіреності ОСОБА_2 протиправними. Зобов'язано Надвірнянське об'єднане Пенсійного фонду України Івано-Франківської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 , за заявою ОСОБА_1 від 21.01.2019, що діє на підставі довіреності ОСОБА_2 .
Не погодившись з прийнятим рішенням подано апеляційну скаргу Надвірнянським об'єднаним Пенсійним фондом України Івано-Франківської області, а на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що ОСОБА_2 з лютого 2018 року по серпень 2018 не отримувала пенсії підряд виплата їй пенсії припинена з вересня 2018 року на підставі п.4 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплату буде відновлено та повернуто за невиплачений період при особистому звернення до управління.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає апеляційному розгляду.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів вказує, що оскільки судове рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог не оскаржується позивачем, тому згідно із положеннями частини 1 статті 293 КАС України воно не підлягає апеляційному перегляду.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Надвірнянському об'єднаному Пенсійному фонді України Івано-Франківської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В період з лютого 2018 року по серпень 2018 року ОСОБА_2 не отримувала пенсію через поштове відділення зв'язку, а тому з вересня 2018 року виплата пенсії була припинена згідно пункту 4 частини 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом шести місяців підряд.
21.01.2019 ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 17 жовтня 2018 року посвідченої нотаріусом штату ОСОБА_3 Боднаруком, звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за довіреності та виплату нарахованих сум пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини (аркуш справи 21).
Листом від 31.01.2019 року за вих.№9/І-15 відповідач повідомив позивача про те, що поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 може бути здійснено лише за умови особистого її звернення до управління Пенсійного фонду із заявою (аркуші справи 18-20).
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 2 та 4 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Згідно вимог статті 51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як свідчать матеріали справи, територіальний орган Пенсійного фонду, надаючи позивачу відповідь про відмову у поновленні виплати пенсії, керувався вищевказаними положеннями пункту 4 частини 1 статті 49 та статтею 51 Закону №1058-ІV, як нормами права, які безпосередньо визначають повноваження відповідача і врегульовують питання припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Таким чином, суд звертає увагу на те, що безумовно ОСОБА_2 , як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Стосовно доводів відповідача, що ОСОБА_2 , необхідно особисто звернутися для відновлення виплати пенсії, суд зазначає таке.
Порядок подання заяви про поновлення виплати пенсії визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України №22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту також - Порядок №22-1).
Так, відповідно до пункту 1.5 вказаного Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
З огляду на наведене суд зазначає, що, коментовані положення Порядку №22-1, вміщаючи в собі словосполучення «…подається пенсіонером особисто…» до «… до органу…», не містять вказівки про необхідність безпосередньої фізичної присутності чи фізичного прибуття особи пенсіонера до відповідного територіального органу Пенсійного фонду.
Вжите відповідачем у відзиві на позов словосполучення «…особистого звернення…» в контексті обов'язкової явки особи пенсіонера до відповідного територіального органу Пенсійного фонду, не міститься в такому значенні в Порядку №22-1.
Пункт 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі коментованої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, останні не позбавлені можливості пересилання заяви та належні документи поштою.
Суд при цьому звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується переліком до заяви (аркуші справи 21, 12-15).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №522/753/17 (провадження №К/9901/18242/18), постанові, 12.03.2019 у справі №441/1239/17 (провадження №К/9901/16361/18) у постанові від 18.09.2018 у справі №522/535/17 (провадження №К/9901/964/18, К/9901/969/18), які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позиції відповідача щодо недотримання порядку звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, зазначеній у відзиві на позовну заяву.
Разом з тим, суд відмічає, що на момент розгляду справи між позивачем та відповідачем відсутній спір з приводу розміру пенсії позивача, виплату якої вона просить поновити.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.01.2019, що діє на підставі довіреності ОСОБА_2 та зобов'язання Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 від 21.01.2019, що діє на підставі довіреності ОСОБА_2 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №300/513/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль