Справа № 711/9281/17 Суддя першої інстанції: Демчик Р.В.
31 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 листопада 2017 року, повний текст якої виготовлено 01 грудня 2017 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції, Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бондаренка Владислава Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом до Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач-1, УПП у м. Кременчуці ДПП), Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Бондаренка Владислава Володимировича (далі - Відповідач-2, Інспектор поліції) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БР №090261 від 22.10.2017 року.
Постановою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.11.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, Інспектором поліції в порушення вимог законодавства не було складено протокол про адміністративне правопорушення, по-друге, справу розглянуто на місці вчинення правопорушення, по-третє, в оскаржуваній постанові не зазначено який саме пункт 33 розділу Правил дорожнього руху України було порушено Позивачем, по-четверте, Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_1 порушення ПДР України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що факт скоєння правопорушення підтверджується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора, що не було враховано судом першої інстанції. Наголошує, що Позивач не заперечував факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Підкреслює, що постанова про адміністративне правопорушення складена на місці вчинення правопорушення відповідно до вимог чинного законодавства без складання протоколу.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 року апеляційну скаргу повернуто Апелянту у зв'язку із несплатою судового збору.
Постановою Верховного Суду від 26.06.2019 року касаційну скаргу УПП у місті Кременчуці ДПП задоволено - ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2019 року прийнято справу до провадження, відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.07.2019 року.
У межах встановленого строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Інспектором поліції 22.10.2017 року було складено постанову серії БР №050261 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 3; далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення вимог знаку 5.16 (рух по смузі) та розділу 33 ПДР України застосовано передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 22.10.2017 року о 08 годині 30 хвилин автомобіль ВАЗ 21093, днз. « НОМЕР_1 », яким керував ОСОБА_1 , в місті Кременчуці по вул. Миколаївська здійснив рух прямо зі смуги, яка дозволяє рух тільки праворуч, чим порушив вимоги знаку 5.16 (рух по смузі) та розділу 33 ПДР України.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 7, 122, 256, 258, 280, 283, 288, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 71, 72, Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем-2 порушено порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності та не підтверджено належними та допустимими доказами факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України (тут і надалі по тексту застосовується редакція від 27.09.2017 року, яка була чинна на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням Апелянта про наявність в Інспектора поліції повноважень накладати адміністративні стягнення.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону (тут і надалі застосовується редакція, яка була чинна на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення) учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України (тут і надалі по тексту застосовується редакція від 05.09.2017 року, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Приписами п. 5.16 розділу 33 ПДР України визначено знак «Напрямки руху по смугах», який показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Як вбачається зі змісту відеозапису з нагрудної камери (відеореєстратора) Інспектора поліції (00:01-00:05 запису № 1), що міститься на наявному у матеріалах справи та наданому Відповідачем-2 до відзиву на позов DVD диску (а.с. 42), автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , рухався прямо по смузі, на якій дозволено лише повертати праворуч, чим, як вірно зазначено в оскаржуваній постанові, порушено вимоги знаку «Напрямки руху по смугах», визначеного п. 5.16 Розділу 33 ПДР України.
Твердження Позивача про те, що у зв'язку із стоячою перед перехрестям вантажівкою йому не було видно знаку про напрямки руху по смугах, судовою колегією оцінюється критично, оскільки спростовується наявним у матеріалах справи відеозаписом № 1 (11:28-11:34). Аналіз відеозапису свідчить, що Інспектором поліції було перевірено видимість зазначеного знаку і встановлено, що наявні на момент скоєння правопорушення умови ніяким чином не перешкоджали сприйняттю Позивачем встановлених дорожніх знаків.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є необґрунтованими, оскільки наданими УПП у м. Кременчуці ДПП відеозаписами підтверджується факт недотримання Позивачем вимог п. 5.16 Розділу 33 ПДР України.
Крім іншого, посилання суду першої інстанції на те, що Відповідачем-2 у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності не зазначено, який саме пункт розділу 33 ПДР було порушено Позивачем, є помилковим, оскільки, як було встановлено раніше, оскаржувана постанова містить посилання на п. 5.16 розділу 33 ПДР України.
Твердження Придніпровського районного суду міста Черкаси про те, що Відповідач-2 був зобов'язаний скласти протокол про адміністративне правопорушення судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.
Положення ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно ч. 2 ст. 258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У частинах 4, 5 ст. 258 КпАП України закріплено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно п. 4 розділу 1 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Відтак твердження суду першої інстанції про необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення у випадку притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП України та безпідставність розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення є помилковим і не узгоджується з приписами ст. 258 КпАП України та п. 4 розділу 1 Інструкції №1395.
За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, що було безпідставно залишено поза увагою судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Постанову Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 листопада 2017 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 31» липня 2019 року.