Справа № 757/61765/17-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Писанець В.А.
31 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Горяінової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) , м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач 1, ПФУ), Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач 2, Біловодське ОУ ПФУ Луганської області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що позивач постійно проживає на території Німеччини та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська, особовий рахунок НОМЕР_1 , та отримувала пенсію за віком з 16 серпня 1993 року і довічно.
Належні до виплати суми пенсії позивачу нараховувались Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська та перераховувалися кожного 25-го числа на іменну картку емітовану ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 , р/р НОМЕР_2 .
Проте, починаючи з червня 2014 року пенсія перестала поступати на вказаний рахунок позивача.
У зв'язку з тимчасовою не підконтрольністю території міста Луганська державі України Наказом Пенсійного фонду України від 11 листопада 2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14 листопада 2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганськ, було переміщено за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, незважаючи на це, на неодноразові звернення позивача, пенсія позивачу не нараховується та не виплачується.
Тому, позивач звернулась з цим позовом до суду, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України по виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська та організації його повноцінної роботи, та Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська, яка полягає у невиплаті їй нарахованої пенсії з 01 червня 2014 року;
- визнати протиправним та скасувати, за його наявністю, рішення Пенсійного фонду України та/або Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснювати нарахування на особовий пенсійний рахунок № НОМЕР_1 та виплату на іменну картку, ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_2 , призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська щодо невиплати ОСОБА_2 нарахованої пенсії з 01 червня 2014 року.
Зобов'язано Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснювати нарахування на особовий пенсійний рахунок № НОМЕР_1 та виплату на іменну картку ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПриватБанк», р/р НОМЕР_2 , призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Визнано неправомірною бездіяльність Пенсійного фонду України по виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська та організації його повноцінної роботи.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є: зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 25 березня 2011 року зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком на території України починаючи з 10 лютого 2010 року, з моменту звернення до УПФУ в Ленінському районі міста Луганська.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2011 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком на підставах, визначених пенсійним законодавством, починаючи з дня звернення, тобто з 10 лютого 2010 року.
Разом з тим, пенсія позивачу перестала виплачуватись, починаючи з червня 2014 року.
У зв'язку з тимчасовою не підконтрольністю території міста Луганська державі України Наказом Пенсійного фонду України від 11 листопада 2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14 листопада 2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою: АДРЕСА_1.
Проте, незважаючи на це та на неодноразові звернення позивача, пенсія позивачу не нараховується та не виплачується.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 4 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі також - Закон № 1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного, забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 цього Закону № 1058-IV визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до ст.ст. 47, 49 № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 1-32 виплата пенсії здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду у тому числі і виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» Пенсійний фонд України був зобов'язаний забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення своїх підрозділів, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Переміщення, згідно з п. 3 вказаної постанови здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місце знаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.
Наказом Пенсійного фонду України від 11 листопада 2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14 листопада 2014 року №14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганськ, було переміщено за адресою: АДРЕСА_1 .
Незважаючи на формальне виконання зазначених розпоряджень, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганськ і до теперішнього часу, до виконання покладених обов'язків не приступило, і як наслідок, протягом тривалого часу, ОСОБА_2 не отримує пенсійних виплат, із за чого несе матеріальні та моральні збитки.
Після неодноразових звернень до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська та у Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Пенсійного фонду України про поновлення виплат, їй було відмовлено, посилаючись на відсутність матеріально-технічної можливості, відкритих рахунків у банках, необхідного підключення до баз Пенсійного фонду та інші підстав, які не дають права органам Пенсійного фонду не виконувати своїх обов'язків.
Виходячи із зазначених відповідей Пенсійного фонду, єдиною можливістю відновлення отримання пенсійних виплат вказано рішення, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2015 року № 637, про реєстрацію пенсіонера як тимчасового переселенця.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не проживає на територіях, на яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють, або здійснюють не в повному обсязі, свої повноваження.
ОСОБА_2 постійно проживає на території Німеччини.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не є мешканкою окупованих територій вона не має ані можливості, ані права реєструватися як тимчасово переміщена особа.
Таким чином, бездіяльність відповідачів щодо виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» щодо переміщення своїх підрозділів та організації, їх повноцінної роботи є протиправною.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01 листопада 1996 року, виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Постановою № 9 встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і Закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить Законові, суд зобов'язаний застосувати Закон, який регулює ці правовідносини.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 09 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
Тобто, Постановою № 637 встановлені обмеження у реалізації громадянами прав на отримання пенсій, гарантованих ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема: отримання пенсійних та інших соціальних виплат лише за наявності довідки; лише за місцем перебування таких осіб на обліку; лише через рахунки, відкриті в установах Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та лише в межах строків дії довідки.
Отже, враховуючи, що такі положення Постанови № 637 є такими, що обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статус внутрішньо переміщених, її норми не можуть бути застосовані при вирішенні спору.
Також, не можуть бути застосовані при вирішенні спору положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання ст. 3 Указу Президента України від 04 липня 1998 року № 734», № 1596 від 30 серпня 1999 року, в частині п. 6 та п.12.
Норми, які викладені у зазначених пунктах, є такими, що обмежують встановлене ст. 47 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право отримувачів пенсій на самостійне визначення рахунку, до якого зараховується пенсія. Остання, на відміну від норм наведених у Порядку, встановлює, що право визначення банківського рахунку для зарахування пенсії належить особі, а не Кабінету Міністрів України.
Крім того, відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України (ст. 8 Конституції України).
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України проголошує рівність всіх її громадян і гарантує соціальний захист, включаючи право на забезпечення в старості (право на пенсію), незалежно від місця проживання особи та укладення (або не укладення) Україною міжнародного договору з відповідною державою.
До конституційного права на соціальний захист враховується і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, що були заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах військового або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи передбачені ст. 24-25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року передбачено, що відповідно до ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати.
У п. 54 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив про порушення ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Щодо вимог позивача про виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі міста Луганська та організації його повноцінної роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» Пенсійний фрнд України був зобов'язаний забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення своїх підрозділів, з населення пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Переміщення, згідно п. 3 Постанови № 595, здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місце знаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.
Наказом Пенсійного фонду України від 11 листопада 2014 року № 113 «Про заходи щодо забезпечення реалізації постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 595» та наказу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14 листопада 2014 року № 14 - Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганськ, було переміщено за адресою - 92800, Луганська обл., смт. Біловодськ, вул. Філоненка, 11.
Колегія суддів звертає увагу на обґрунтування позивача, зокрема, що зазначені розпорядження з вини Пенсійного фонду України, з причини відсутності належного контролю, виконані не в повному обсязі. Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська і до теперішнього часу, до виконання покладених обов'язків не приступило, і як наслідок, протягом тривалого часу, ОСОБА_2 незаконно, не отримує пенсійних виплат, із за чого несе матеріальні та моральні збитки.
Після неодноразових звернень до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська та у Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області та Пенсійного фонду України про поновлення виплат, йому було необґрунтовано відмовлено, посилаючись на відсутність матеріально-технічної можливості, відкритих рахунків у банках, необхідного підключення до баз Пенсійного фонду та інші підстав, які не дають права органам Пенсійного фонду не виконувати своїх обов'язків.
На підставі зазначеного вище суд приходить до висновку, що таким чином бездіяльність саме Пенсійного фонду України по належному виконанню Постанови Кабінету міністрів України від 07 жовтня 2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» щодо переміщення своїх підрозділів та організації, їх повноцінної роботи є протиправною.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на надані для підтвердження представником позивача відповіді, надіслані електронною поштою, заступника начальника ГУ ПФУ в Луганській області від 19 березня 2015 року №90/В-11 та від 02 червня 2017 року №250/В-11, які підтверджують неможливість виконання рішення.
На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що невиконання Постанови Кабінету міністрів України 07 жовтня 2014 року №595 порушує права позивача оскільки до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська так і не функціонує.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 31 липня 2019 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
О.Є. Пилипенко