Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа № 461/4863/16-ц
провадження № 61-20758св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2016 року у складі судді Радченка В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Берези В. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 13 травня 2014 року він працював на посаді начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (далі - ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»).
Наказом в. о. начальника Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 29 грудня 2015 року № 193/ос «По особовому складу» трудовий контракт з ним було розірвано та звільнено його із займаної посади на підставі частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, в перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності.
Наказом головного інженера ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 06 липня 2016 року № 41/ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Вважає зазначений наказ незаконним, оскільки ним не було вчинено одноразового грубого порушення трудових обов'язків. Крім того, строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності після виявлення порушень в роботі структурного підрозділу на момент звільнення сплив.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати накази в.о. начальника Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по особовому складу від 29 грудня 2015 року № 193/ос та наказ головного інженера від 06 липня 2016 року ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» № 41/ос про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»; стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ по особовому складу від 29 грудня 2015 року № 193/ос, виданий в. о. начальника Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 29 грудня 2015 року. Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) від 06 липня 2016 року № 41/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 17 930,88 грн середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з яких підлягає утриманню прибутковий податок й інші обов'язкові платежі.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що комплексна документальна ревізія фінансово-господарської діяльності ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд» була проведена в період з 27 липня до 28 серпня 2015 року, а порушення, встановлені в акті, були вчинені працівниками управління в період до 01 липня 2015 року (закінчення періоду, за який проводилась ревізія). Отже, станом на 06 липня 2016 року шестимісячний строк притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності сплив. Крім того, винесення наказу від 29 грудня 2016 року № 193/ос не впливає на перебіг строку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності і така настає саме в момент винесення наказу про фактичне звільнення, а не заявлення про наміри застосувати стягнення. Крім того, працівник не може бути звільнений за пунктом 1 статті 41 КЗпП України, якщо порушення носили тривалий, а не разовий характер.
Стягуючи з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд взяв до уваги розмір заробітної плати ОСОБА_1 за вересень та грудень 2015 року, його середньогодинну заробітну плату, а також кількість робочих днів та годин за період з наступного дня після звільнення ОСОБА_1 до дня розгляду справи (з 07 липня 2016 року до 07 вересня 2016 року).
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» відхилено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2016 року залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
У наказах від 29 грудня 2015 року та від 06 липня 2016 року відповідач не зазначив, за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов'язків ОСОБА_1 підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер останнього, у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом. Крім того, наказ від 06 липня 2016 року, яким позивача звільнено з посади, винесений після спливу строку притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності. Також суд першої інстанції правильно нарахував заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск відповідачем шестимісячного строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, передбаченого статтею 148 КЗпП України. Суди неправильно застосували положення статті 149 КЗпП України, оскільки не вирішили питання, чи було порушення ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків грубим, не надали оцінку характеру його проступку, обставинам, за яких його було вчинено, не дослідили наслідки порушення позивачем своїх посадових обов'язків.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначав про необґрунтованість її доводів, а оскаржувані судові рішення вважав законними і обґрунтованими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року цивільну справу № 461/4863/16-ц передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суди встановили, що з 13 травня 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 4, яке в подальшому реорганізоване шляхом перетворення у ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а. с. 7-10, 39).
За період з 27 липня 2015 року до 28 серпня 2015 року службою контролю та внутрішнього аудиту ДТГО «Львівська залізниця» у ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» було проведено комплексну документальну ревізію фінансово-господарської діяльності.
За результатами перевірки складений акт від 28 серпня 2015 року
№ 78-НКРС Львів/01097148, в якому зафіксовані виявлені порушення вимог трудового законодавства України, порядку ведення бухгалтерського обліку тощо.
25 вересня 2015 року в. о. головного інженера першого заступника начальника Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» була проведена оперативна нарада, на якій було вирішено погодитись з поданням начальника служби БМЕС Ребця М. І. про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 за виявлені під час проведення ревізії порушення у відокремленому структурному підрозділі.
29 грудня 2015 року в. о. начальника Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» був винесений наказ № 193/ос «По особовому складу», згідно з яким вирішено у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю з 29 грудня 2015 року начальника ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно з пунктом 1 статті 41 КЗпП України, в перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності.
Встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24 до 25 вересня 2015 року хворів. Також у матеріалах справи наявні листки непрацездатності ОСОБА_1 за періоди з 28 вересня до 31 жовтня 2015 року, з 02 листопада до 14 листопада 2015 року, з 16 листопада до 21 листопада 2015 року, з 24 листопада до 27 грудня 2015 року, з 29 грудня 2015 року до 06 січня 2016 року, з 11 січня до 06 лютого 2016 року, з 08 лютого до 20 лютого 2016 року, з 22 лютого до 05 березня 2016 року, з 09 березня до 19 березня 2016 року, з 21 березня до 09 квітня 2016 року, з 11 квітня 2016 року до 05 липня 2016 року.
Наказом головного інженера ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 06 липня 2016 року № 41/ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Відповідно до частини п'ятої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством України.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Розірвання договору у цьому випадку провадиться з дотриманням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, яка не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.
За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов'язків.
Як роз'яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за
пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Грубість порушення трудових обов'язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.
Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Положення статті 149 КЗпП України зобов'язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов'язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.
Вирішуючи питання про обґрунтованість і задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій керувались тим, що він підлягає поновленню на попередній роботі, оскільки, по-перше, його було звільнено без законної підстави, а по-друге, звільнення відбулося з порушенням порядку, установленого законом.
Так, у наказах від 29 грудня 2015 року та 06 липня 2016 року відповідач не зазначив, за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов'язків ОСОБА_1 підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер такого проступку, у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом.
Наказ від 06 липня 2016 року, яким позивача фактично звільнено з посади, видано на підставі наказу від 29 грудня 2015 року. Цей наказ, в свою чергу, видано на підставі протоколу оперативної наради від 05 жовтня 2015 року за результатами комплексної документальної ревізії фінансово-господарської діяльності ВСП «Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», проведеної в період з 27 липня до 28 серпня 2015 року. Таким чином, наказ від 06 липня 2016 року винесено після спливу строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про правильність визначення заробітної плати за час вимушеного прогулу ПАТ «Укрзалізниця» не оскаржуються, а тому в касаційному порядку судом не переглядаються.
Таким чином, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк