Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 357/253/17
провадження № 61-37177св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Сліпченка О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 04 листопада 2006 року ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони за спільні кошти набули майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіль ВАЗ-2106, 1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за відповідачем, автомобіль «Smart Сity», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за позивачем, та автомобіль «Audi Q7», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований за відповідачем.
Зазначала, що 30 листопада 2016 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач без її згоди відчужив автомобіль «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартість якого становить 895 960 грн.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 просила суд виділити їй у власність автомобіль
ВАЗ-2106, 1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 26 880 грн, ОСОБА_2 виділити у власність автомобіль «Smart Сity», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 126 460 грн та стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію у сумі 497 770 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 22 лютого 2018 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль «Smart Citi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль «Smart Citi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 126 460 грн.
Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ-2106, реєстраційний номер, НОМЕР_1 , вартістю 26 880 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобіля «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що з урахуванням різниці часток від загальної вартості майна подружжя становить 398 190 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спірні транспортні засобами є об'єктом права спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя, їхній поділ між сторонами має відбуватися у рівних частинах. Враховуючи, що автомобіль «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 відчужено відповідачем без згоди позивачки, то з відповідача на її користь підлягає стягненню компенсація половини суми від реалізації указаного транспортного засобу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано автомобіль «Smart Citi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 126 460 грн, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділено його у власність ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Smart Citi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 63 230 грн.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що оскільки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений 04 листопада 2006 року, а автомобіль
ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний ОСОБА_2 07 червня 2016 року на підставі біржової угоди № 050820, то відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 60 СК України цей автомобіль є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу між сторонами, незважаючи на його реєстрацію у органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України 05 грудня 2006 року.
Звертаючись до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, яке було відчужено одним із подружжя за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, позивач належним чином не спростувала презумпцію, відповідно до якої при вчиненні правочину один із подружжя діє за згодою другого з подружжя (частина друга статті 65 СК України) та в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України) і не надала суду
будь-яких доказів того, що таке відчуження здійснено відповідачем саме проти її волі і не в інтересах сім'ї, що є її процесуальними обов'язками відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Встановивши, що поділу між сторонами підлягає лише автомобіль «Smart Сity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , апеляційний суд врахував позицію сторони відповідача щодо виділення зазначеного транспортного засобу позивачці зі стягненням з неї на користь відповідача грошової компенсації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає критеріям законності і обґрунтованості. Апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки виділення ОСОБА_1 автомобіля «Smart Сity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з одночасною компенсацією позивачу 1/2 частки його вартості суперечить засадам справедливості, розумності та добросовісності, які мають бути враховані у відношенні до обох сторін спору під час вирішення подібних категорій справ. Крім того, таких вимог ОСОБА_1 не заявляла. Враховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , апеляційним судом не застосовано положення частини четвертої статті 203 ЦК України та частини першої статті 65 СК України
Також судом безпідставно вилучено автомобіль ВАЗ-21140 з числа об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки він набутий відповідачем на підставі правочину, який зареєстрований у встановленому законом порядку в момент перебування сторін у шлюбі, що узгоджується із вимогами статті 210 ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти аргументів ОСОБА_1 , вважав їх такими, що висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні 2018 року цивільна справа № 357/253/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суди встановили, що з 04 листопада 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року.
Під час перебування у шлюбі за ОСОБА_1 було зареєстровано автомобіль «Smart Сity», 2002 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_4 , а за ОСОБА_2 були зареєстровані автомобілі ВАЗ-2106, 1981 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_5 та «Audi Q7», 2007 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_6 . Зазначене підтверджено свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а. с. 91, 92, 93).
Встановлено, що 30 листопада 2016 року в територіальному сервісному центрі 3244 м. Васильків Київської області на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 здійснив перереєстрацію автомобіля «Audi Q7», 2007 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_6 , а 29 грудня 2016 року, відповідач здійснив другу реєстрацію цього автомобіля за собою (а. с. 7, 118).
Також встановлено, що на час розгляду цієї справи судом, всі зазначені транспортні засоби перебувають у володіння відповідача та його батьків.
Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи про визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу від 23 жовтня 2017 року № 228 ринкова вартість автомобіля «Smart Сity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на дату оцінки складала 126 460 грн, автомобіля ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , - 26 880 грн, автомобіля «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , - 895 960 грн (а. с. 67-72).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 182/7298/14-ц (провадження
№ 61-3649св18).
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що оскільки спірні автомобілі зареєстровані за сторонами у шлюбі, то вони є спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 368 ЦК України та статті 60 СК України.
Водночас, під час розгляду справи встановлено, що відповідач придбав автомобіль ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до реєстрації шлюбу з позивачкою відповідно до біржової угоди № 050820, на підставі якої в подальшому відбулася його реєстрація у органах ДАІ МВС України. Цей договір є правовстановлюючим документом, який засвідчує факт купівлі транспортного засобу, підтверджує розрахунок на суму здійсненої операції та не є договором, для укладення якого частиною третьою статті 65 СК України передбачена необхідність подачі другим із подружжя письмової згоди.
Реєстрація автомобіля на ім'я ОСОБА_2 здійснена уповноваженим суб'єктом на підставі біржової угоди № 050820, а не довідки-рахунку. Подача письмової згоди другого з подружжя для такої реєстрації законодавством не передбачена (Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200).
Указаний правочин з підстав його недійсності ОСОБА_1 не оскаржувала.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що автомобіль ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, а тому не підлягає поділу.
Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо частини вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля «Smart Сity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та автомобіля «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_3 , колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Зазначений правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.
Апеляційний суд не врахував зазначені вимоги закону й те, що для правильного вирішення справи необхідно встановити, чи за згодою ОСОБА_1 відповідач відчужив автомобіль «Audi Q7», оскільки у разі відсутності такої згоди остання має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що під час перереєстрації автомобіля «Audi Q7», 2007 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та його батьком, останні діяли недобросовісно, оскільки вже через 2 дні указаний автомобіль знову був зареєстрований за відповідачем.
Колегія суддів зазначає, що законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з його відчуження без письмової згоди одного з подружжя за наявності згоди іншого з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна (Постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 6-1587цс16).
Недобросовісність сторін правочину, яка стала підставою для перереєстрації автомобіля «Audi Q7», 2007 року випуску, № кузова VIN НОМЕР_6 , а також факт використання ОСОБА_3 коштів, виручених з продажу вказаного автомобіля, не в інтересах сім'ї, під час вирішення цього спору апеляційним судом не досліджувалась.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого автомобіля за умови, що таке відчуження відбулося без її згоди та не в інтересах сім'ї. Оскільки зазначені обставини не досліджувались апеляційним судом під час розгляду справи, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для компенсації коштів, виручених ОСОБА_3 з продажу автомобіля «Audi Q7», є помилковим.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі
№ 6-2565цс16 зроблено висновок про те, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їхні спільній частковій власності.
Ухвалюючи рішення про поділ автомобіля «Smart Сity», реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом виділення його ОСОБА_1 та стягнення з неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації, суд апеляційної інстанції не врахував, що таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляла, із зустрічним позовом ОСОБА_2 до суду не звертався.
За таких обставин, у порушення вищезазначених вимог закону, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України, не встановив, чи не порушує такий поділ об'єкта спільної сумісної власності права та інтереси сторін, з огляду на те, що позивач не погоджувалась на такий поділ, за яким грошову компенсацію стягнуто саме з неї.
Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення.
Відповідно до положень пунктів 1 та 3 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що апеляційним судом не виконані вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, постанова апеляційного суду не є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова
Ю. В. Черняк