01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Шрамко Ю.Т.
29 липня 2019 року Справа № 826/6877/18
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Костюк Л.О., Літвіної Н.М.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року у справі
за позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»
до Головного управління Державної фіскальної служби
у Черкаській області,
Державної фіскальної служби України
про визнання протиправними та скасування вимоги і рішень,
Історія справи.
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-2) про визнання протиправними та скасування:
- вимоги ГУ ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2018 р. № Ю 13251-17;
- рішення ДФС від 23.03.2018 р. № 10473/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено в повному обсязі.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України № 2343-XII у редакції, чинній з 19.01.2013 р., не містить абсолютної заборони щодо застосування санкцій та обмежується забороною на вимоги, на які поширюється мораторій, що зупинення виконання вимог та припинення заходів, спрямованих на їх виконання, здійснюється лише в тому випадку, коли термін їх виконання настав до дня введення мораторію.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, зазначаючи, що справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом № 2343-XII у новій редакції, а тому застосуванню підлягає зазначений Закон саме в редакції до 19.01.2013 р., що унеможливлює застосування до позивача штрафних санкцій, пені та інших зобов'язань.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем - ГУ ДФС у Черкаській області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на правомірності висновків суду та посилаючись на правомірність спірної вимоги.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2019 р. справу прийнято до провадження колегією суддів у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу та призначено до судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (ПАТ «Черкасиобленерго» - правонаступник), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
29.01.2018 р. ГУ ДФС у Черкаській області складено відносно відокремленого підрозділу позивача - Золотоніського району електричних мереж вимогу № Ю-13251-17 про сплату заборгованість з єдиного внеску, штрафу, пені станом на 31.12.2017 р. у розмірі 662400,33 грн., з яких: 501357,65 грн. - недоїмка, 109553,73 грн. - штраф, 51488,95 грн. - пеня.
Позивач звернувся до ДФС України зі скаргою від 20.02.2018 р. № 1407/09-03 на оскаржувану вимогу, за результатами розгляду якої ДФС України прийнято рішення від 23.03.2018 р. № 10473/6/99-99-11-02-02-25, яким оскаржувану вимогу залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи вищезазначену вимогу та рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-XII (далі - Закон № 2343-XII).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з ч.ч. 7, 8 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Статтею 10 Закону № 2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Статтею 1 Закону № 2343-XII передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Згідно з ч. 4 ст.12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 р. № 4212-VІ було внесено зміни до Закону № 2343-XII, зокрема до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 19 Закону № 2343-XII у редакції чинній з 19.01.2013 р., мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що з моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань, так і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли до введення мораторію, а також заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.
Разом з тим, ч. 4 ст. 12 Закону № 2343-XII визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Зміст також заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
При цьому, вирішуючи питання про те, в якій редакції має бути застосований Закон № 2343-XII до спірних правовідносин, слід враховувати пункт 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 р. № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення вказаного Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013 р.
Тож, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Водночас, правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.
У зв'язку зі здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
Таким чином, у межах правовідносин, що є спірними в даній справі, постанова Господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає зазначений Закон в редакції до 19.01.2013 р.
При цьому, боржник повинен виконувати зобов'язання, які виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 823/2240/17 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають обов'язковому врахуванню апеляційним судом при розгляді даної справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана позивачем вимога ГУ ДФС у Черкаській області від 29.01.2018 р. № Ю-13251-17 про сплату боргу в загальному розмірі 662400,33 грн. складається з: 501357,65 грн. - недоїмки, 109553,73 грн. - штрафу та 51488,95 грн. - пені.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, така вимога в частині нарахування штрафу та пені є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
При цьому, доводи відповідача-1 про те, що зупинення виконання вимог та припинення заходів, спрямованих на їх виконання, здійснюється лише в тому випадку, коли термін їх виконання настав до дня введення мораторію, що штраф і пеня за несвоєчасне перерахування єдиного внеску, які застосовані до позивача, не є кредиторськими вимогами у розумінні Закону № 2343 і що після порушення провадження у справі про банкрутство дія мораторію на виконання зобов'язань не поширюється, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.
Разом з тим, аналізуючи оскаржувану позивачем вимогу в іншій частині - щодо нарахування недоїмки та підстави, з яких вона ним оскаржується (незаконність постанов НКРЕКП), апеляційний суд зазначає, що встановлення вищенаведеним рішення господарського суду мораторію у відношенні позивача не спростовує наявності в нього обов'язку виконувати зобов'язання, які виникли після введення такого мораторію.
Крім того, постанови НКРЕКП, на які посилається апелянт, не є предметом даного судового спору та у відповідності до ст. 308 КАС України апеляційним судом у цій справі не може встановлюватися їх протиправність.
Тому, в цій частині оскаржувана позивачем вимога від 29.01.2018 р. № Ю-13251-17 є правомірною.
Щодо решти позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування рішення ДФС України про розгляд скарги апеляційний суд зазначає, що з аналізу ст. 56 ПК України (п. 56.10) та ст. 2 КАС України вбачається, що таке прийнято в порядку досудового врегулювання спору, не створює, не змінює та не припиняє прав та обов'язків, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про його скасування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2019 р. у справі №810/869/16.
Таким чином, адміністративний позов у цій частині позовних вимог також задоволенню не підлягає.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довів.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апелянта, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Судова колегія встановила, що в позовній заяві у цій справі позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру.
За подання позову у цій справі товариством сплачено судовий збір в розмірі 15545,24 грн. /Т.1 а.с.4/, а за подання апеляційної скарги - 23317,86 грн. /Т.1 а.с.153/.
Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи ставки судового збору, визначені ст. 4 Закону України «Про судовий збір», та обсяг задоволених позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 6039,10 грн.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2019 року - скасувати.
Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.01.2018 р. № Ю 13251-17 в частині визначення штрафу в сумі 109553,73 (сто дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три гривні та сімдесят три копійки) грн. та пені в сумі 51488,95 (п'ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят вісім гривень та дев'яносто п'ять копійок) грн.
В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (ідентифікаційний код 22800735) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області судові витрати в розмірі 6039,10 (шість тисяч тридцять дев'ять гривень та десять копійок) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 29 липня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: