Справа № 826/17725/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
23 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Федотова І.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Мідянки А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень,-
Мале підприємство «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2018 року №1046140103 на суму 633282,00 грн. та від 31 липня 2018 року №1045140103 на суму 250000,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2019 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 19 квітня 2018 року по 04 липня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу начальника ГУ ДФС у м. Києві від 08.05.2018 року № 8022, проведено документальну планову виїзну перевірку Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.
За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки №467/26-15-14-01-03/21615705 від 11.07.2018 року (далі по тексту - акт перевірки), яким встановлено порушення Малим підприємством «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №2908, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 633 282,00 грн.;
- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2, статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 250000,00 грн.;
- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України: не своєчасне подання податкового рахунку по податку нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Вказані висновки податкового органу обумовлені відсутністю реальних здійснень господарських операцій між Малим підприємством «Промкомлекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс»), ТОВ «Енергостар Груп», ТОВ «Ісіда Груп», так як контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг.
31.07.2018 року, на підставі акту перевірки від 11.07.2018 року №467/26-15-14-01-03/21615705, відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення №1046140103 та №1045140103 (далі по тексту - оскаржувані ППР).
14.08.2018 року позивачем подано скаргу про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень.
Рішенням про результати розгляду скарги від 05 жовтня 2018 року №32591/6/99-99-11-01-01-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін оскаржувані ППР, а скаргу позивача - без задоволення.
Вважаючи зазначені оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп»), відповідно, протиправність застосування до позивача негативних санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов'язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп»).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, ін. документами передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).
Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.
Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.
Як вбачається з матеріалів справи, Малому підприємству «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, зменшено розмір від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс»), ТОВ«Енергостар Груп» та ТОВ «Ісіда Груп».
Так, 28.09.2015 року між Малим підприємством «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (замовник) та ТОВ «Трекота-Люкс (колишня назва «Домус Альянс») (виконавець) укладено договір про надання послуг №2809.
Предметом даного договору є комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання в жовтні місяці 2015 року.
До перевірки, як і до матеріалів справи, позивачем надані додатки №1 та №2 до договору №2809 від 28 вересня 2015 року, якими визначені переліки виконуваних робіт та адреси об'єктів для виконання таких робіт.
Між сторонами договору підписаний акті форми КБ-2 в приймання виконаних підрядних робіт на суму 750000,00 грн., згідно додатку №2 до договору. Вартість послуг по вищевказаному акту в сумі 625000,00 грн. включена позивачем до складу собівартості послуг.
ТОВ «Трекота-Люкс (колишня назва «Домус Альянс») виписало на користь позивача податкову накладну №1161 від 31 жовтня 2015 року на суму 750000,00 грн., в тому числі ПДВ 125000,00 грн.
Розрахунки між сторонами договору проведені в листопаді-грудні 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку.
ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») подано декларацію з ПДВ до Державної податкової інспекції за листопад 2015 року. Також, як зазначено в акті перевірки, ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») до Державної податкової інспекції за 4 квартал 2015 року подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб та утриманого з них податку в кількості 11 осіб.
Втім, уповноваженими особами відповідача зроблено висновок, що в період виконання зобов'язань за договором від 28 вересня 2015 року № 2809 у ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») були відсутні основні засоби, трудові ресурси в достатній кількості, транспортні засоби, виробничі запаси, а тому встановили неможливість виконання ТОВ «Трекота-Люкс» зазначеного комплексу робіт, визначеного вказаним договором.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, предметом укладеного договору між Малим підприємством «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та контрагентом ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») є надання послуг з підтримання технічного стану ліфтового обладнання в жовтні 2015 року.
Твердження відповідача щодо відсутності достатньої кількості штатних одиниць та відсутності інформації по ланцюгу постачання щодо реального джерела походження товару, не можуть слугувати підставою для сумніву щодо фактичного здійснення господарських операцій згідно вищевказаного договору, враховуючи предмет договору та те, що контролюючий орган не спростував належними та допустимими доказами взагалі сам факт виконання господарської операції, більше того, як зазначили уповноважені особи відповідача в акті перевірки на момент виконання зобов'язань за договором від 28 вересня 2015 року №2809 у контрагента позивача працювало 11 осіб.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що контролюючий орган дійшов помилкових висновків щодо нереальності господарської операції за між позивачем та його контрагентом відповідно до договору від 28 вересня 2015 року №2809.
Щодо посилання в акті перевірки на наявне кримінальне провадження щодо контрагента позивача, слід зазначити, що вказані в кримінальному провадженні обставини не можуть однозначно свідчити про участь Малого підприємства «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю у схемі ухилення від сплати податків.
Наявне кримінальне провадження є свідченням лише того факту, що проводиться досудова перевірка фактів, викладених в кримінальних провадженнях, збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Сам факт наявності кримінального провадження та проведення досудового розслідування свідчить лише про проведення перевірки та не може бути доказом, що доводить наявність фіктивних ознак діяльності будь-якого з підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства.
Крім того, в Акті перевірки відсутні будь-які дані щодо наявності вироків (які набрали законної сили) та інших судових рішень по кримінальним провадженням відносно посадових осіб вищевказаних підприємств.
Так, 03.08.2015 року між позивачем та ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») укладено договір про виконання робіт №01/08.
Предметом даного договору є виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт ліфтового обладнання у житлових будинках Києва, вказаних в специфікаціях до даного Договору. Вартість робіт за даним договором склала 95000,00 грн.
Між позивачем та ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») 18 серпня 2015 року укладено договір №02/08 про виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт ліфтового обладнання у житлових будинках згідно Специфікації №1 до договору на загальну суму 924530,00 грн.
Крім цього, 30 жовтня 2015 року між позивачем та ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») укладено договір №01/10 про виконання комплексу робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання згідно додатку №1 до договору на загальну суму 750000,00 грн.
Позивачем до перевірки надані довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3 за листопад 2015 року.
Розрахунки між позивачем та ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Станом на 31 серпня 2018 року заборгованість позивача перед ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») відсутня.
Проте, відповідачем на підставі отриманих даних з інформаційних баз Державної фіскальної служби: АІС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень зроблено наступні висновки.
Згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за IV квартал 2015 року за трудовими договорами (контрактами) працювало - 12 осіб та згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4) за листопад 2015 року працювало - 10 осіб.
Виходячи з вищенаведеного, уповноваженими особами відповідача зроблено висновок, що в період виконання зобов'язань за договорами від 03 серпня 2015 року №01/08, від 18 серпня 2015 року №02/08, від 30 жовтня 2015 року №01/10 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») були відсутні основні засоби, трудові ресурси в достатній кількості, транспортні засоби, виробничі запаси, а тому встановили неможливість виконання ТОВ «Рідмар» зазначеного комплексу робіт, визначеного вказаним договором.
Крім цього, в акті перевірки, уповноважені особи відповідача посилаються на кримінальні провадження, порушенні проти службових осіб ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») за статтею 205 Кримінального кодексу України.
Проте, вказані доводи контролюючого органу не заслуговують на увагу суду, оскільки твердження відповідача щодо відсутності достатньої кількості штатних одиниць та відсутності інформації по ланцюгу постачання щодо реального джерела походження товару, не можуть слугувати підставою для сумніву щодо фактичного здійснення господарських операцій згідно вищевказаних договорів та зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини в п. 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Трекота-Люкс» та ТОВ «Рідмар» підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Не заслуговують на увагу суду посилання податкового органу на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.
В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.
Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.
При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.
Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентами.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.
Щодо нереальності господарських операцій між Малим підприємством «Промкомплекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ТОВ «Енергостар Груп», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Між позивачем та ТОВ «Енергостар Груп» та ТОВ «Енергостар Груп» укладено договір про надання послуг №3107 від 31 липня 2015 року.
Предметом зазначеного договору є комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання згідно переліку наведеного в додатку №1 до даного договору.
Договірна вартість послуг за місяць становить 750000,00 грн.
Строк надання послуг становить з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року включно.
Станом на 31 березня 2018 року заборгованість між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергостар Груп» відсутня.
ТОВ «Енергостар Груп» зареєстровано Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві 10 липня 2015 року за №10701020000058622. Знаходиться на обліку в ДПІ у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Декларація з податку на прибуток та декларації з ПДВ до ДПІ не подавалась, що свідчить про відсутність фінансово-господарської діяльності.
Баланси, звіти про фінансові результати, розрахунки форми 1ДФ, фінансові звіти ТОВ «Енергостар Груп» до податкового органу не подавались жодного разу з моменту реєстрації, у зв'язку з чим відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних засобів, земельних ділянок, транспортних засобів, будівельних машин і механізм виробничих запасів, трудових ресурсів тощо.
Враховуючи вищенаведену інформацію, відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Енергостар Груп» відповідно до договору про надання послуг №3107 від 31 липня 2015 року та додатків до нього взяло на себе зобов'язання здійснити «комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання за серпень» за адресами будинків в кількості 1983 позиції.
Між тим, виконання ТОВ «Енергостар Груп» зазначених в первинних документах, виписаних ним для позивача, власними трудовими ресурсами неможливо та не встановлено їх придбання у інших суб'єктів господарювання.
Відповідно до інформації, що міститься в ІС «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що ТОВ «Енергостар Груп» отримано в серпні 2015 року від контрагентів-постачальників податкові накладні із зазначенням у графі 3 «Номенклатура товарів (послуг) продавця»: Ручки кулькові з рідким чорнилом у подарункових наборах - ручка - брелок - чотки, Вироби для свят, розваг, фокусів - небесний ліхтарик, Кімнатні ігри - Дартс, Інструменти музичні іграшкові - гітара, набори конструкторські іграшкові з пластмаси - конструктор, Іграшкова зброя - лук, іграшки різноманітні не з пластмаси - яйце керамічне, Іграшки у вигляді істот, пластмасові - дракон, біт.черепця OAK Euro Asian-Green, J-профіль 4м. 9010, Стенд виставковий Assa, Izabella воронка зливна 128/100 чорний, Izabella заглушка ринви 128 права чорний, Izabella муфта ринви 128 чорний, Кукурудза, Агентські послуги.
Тобто, контролюючим органом встановлено невідповідність номенклатури робіт, послуг в первинних документах придбання і реалізації ТОВ «Енергостар Груп».
Зважаючи на наведене, втрачається сенс укладення саме договору про надання послуг з підприємством, основний вид діяльності якого неспеціалізована оптова торгівля, та в якого відсутні будь-які технічні можливості, засоби, транспорт, складські приміщення, а головне працівники для виконання задекларованих з позивачем робіт.
Наведене свідчить про декларування господарської операції лише на папері, з метою отримання податкової вигоди.
Як вбачається з правового висновку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.03.2012 року №21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.
Позивачем надано копії договорів, видаткові накладні, платіжні доручення, акт здачі-приймання робіт та інші документи в підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «Енергостар Груп».
Відповідачем згаданий висновок про наявність порушень законодавства, що призвели до нарахування податкових зобов'язань у відношенні позивача, зроблено на підставі аналізу відомостей з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно контрагентів позивача та/або їх відношенні до певних контрагентів.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року №21-1359а15 договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.
Дана позиція, в свою чергу, також знайшла відображення в постанові Верховного Суду України від 22.11.2016 року №826/11397/14, яка у тому числі містить висновки про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Аналізуючи наведене в сукупності, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем матеріали не є беззаперечним доказом реальності його господарських операцій з ТОВ «Енергостар Груп», оскільки їх підтвердженням, а отже і правомірністю складання первинних документів за результатами такої діяльності, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (надання певних послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.
Останнє, в свою чергу, було надано відповідачем, а саме наведені вище факти щодо неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом - ТОВ «Енергостар Груп», у зв'язку з відсутністю матеріально-технічних можливостей, основних засобів, транспорту, працівників та факту (джерела) законного введення ним в обіг відповідних товарів (послуг) та їх використанням виключно з метою отримання готівкових коштів у значних розмірах.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині вчинення господарських операцій з ТОВ «Енергостар Груп» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку позовні вимоги щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Трекота-Люкс» (колишня назва «Домус Альянс») і ТОВ «Рідмар» (колишня назва «Ісіда Груп») є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.
У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочину контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, частково доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваних ППР в частині, що стосується ТОВ «Енергостар Груп», відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанов набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядки та строки, передбачені ст..ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді І.В. Федотов
А.Ю. Кучма