Справа № 640/9642/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
29 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування постанов старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про накладення штрафів, у виконавчому провадженні № 57116426 від 23.05.2019 та 24.05.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
25 липня 2019 року представником ОСОБА_1 було подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з участю представника позивача у судовому засіданні у справі №761/10540/19 призначеного на 29 липня 2019 року о 10 год. 00 хв. Дослідивши означене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість, адже належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в клопотанні (повістка-повідомлення про виклик представника позивача у судове засідання у справі №761/10540/19) суду надано не було, у зв'язку з чим відсутні підстави для його задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторони до судового засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження № 57116426 з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва № 752/22214/16-ц, виданого 23.07.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язано не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 та визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_3 у відповідні дні та години та способи, зазначені у виконавчому документі.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 752/22214/16-ц рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 в частині, що не змінена апеляційним судом та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею залишено без змін, поновлено дію виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 у справі № 752/22214/16-ц.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з 08.04.2019 у позивача виник обов'язок виконувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 у справі № 752/22214/16-ц.
Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 752/22214/16-ц оприлюднена в Єдиному реєстрі судових рішень 17.04.2019, а тому суд критично ставиться до посилання позивача, що останньому не було відомо про поновлення дії виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018.
Як вбачається з акту державного виконавця від 23 травня 2019 року, останнім було встановлено, що "батько малолітньої не спілкувався з малолітньою в той час, який зазначений в рішенні суду, малолітня побачивши батька, який увійшов в квартиру почала плакати та кричати".
На підставі даного акту відповідачем було винесено постанову від 23.05.2019 р., якою на позивача відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" накладений штраф в сумі 3400,00 грн.
Постановою від 24.05.2019р. на позивача накладено штраф в сумі 3400 грн. за невиконання рішення суду. При цьому позивачем та третьою особою не заперечувалась обставина невиконання позивачем рішення саме 24.05.2019р.
Не погодившись з постановами державного виконавця, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини шостої статті 26 наведеного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до частини другої статті 63 зазначеного Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону N 1404-VIII.
Відповідно до зазначеної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Згідно частини першої статті 75 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Одночасно частиною другою вказаної статті Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Позивач стверджує, що ним було забезпечено виконання рішення суду, оскільки позивач не чинив перешкод у спілкуванні батька з дитиною 23 травня 2019 року, а неможливість спілкування викликана поведінкою дитини.
Також позивач стверджує про поважність причин невиконання судового рішення 24 травня 2019 року, посилаючись на погане самопочуття.
Позивач стверджує, що вищезазначені обставини, в силу приписів статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження", є поважними причинами невиконання рішення.
З аналізу положення статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року в справі № 821/1568/16.
Отже, державний виконавець зобов'язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №127/3770/17.
Згідно з приписами частин 2 та 3 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відтак, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов'язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров'я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків.
Таким чином, обов'язком позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі позивача.
Водночас, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов'язком позивача є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов'язків позивача не віднесено.
Суд не бере до уваги копію квитанції щодо огляду ОСОБА_1 від 24.05.2019 року, в якості доказу поважності причин невиконання судового рішення, адже з останньої не вбачається яка саме медична допомога була надана лікарем, а лише констатовано факт тахікардії позивача та надано рекомендації щодо прийняття низки лікарських засобів.
Крім того, в даному випадку виконання вимог державного виконавця полягає в утриманні ОСОБА_1 від вчинення перешкод ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , тобто не передбачає здійснення позивачем будь - яких дій, які б могли вплинути на стан здоров'я позивача.
При цьому, місцем виконання рішення суду є офіційно визначене місце проживання дитини та позивача, погоджене, в якості місця виконання рішення суду, учасниками виконавчого провадження.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя В.В.Файдюк
суддя Є.В.Чаку