П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/6263/18
Категорія: 12.2Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Час і місце ухвалення: 13:59 год., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018р. №251, -
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018р. №251.
Позов обґрунтовував тим, що пунктом 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018р. №251 його неправомірно виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення з 29 вересня 2017 року, оскільки станом на вказану дату з капітаном 3 рангу ОСОБА_1 не було проведено усіх необхідних розрахунків, що встановлено рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по адміністративній справі №815/597/18 та від 19.02.2018р. по адміністративній справі №815/5576/17, які набрали законної сили. При цьому, позивач не надавав згоди на виключення його із списків військової частини НОМЕР_1 до проведення всіх необхідних розрахунків. Позивач зазначав, що станом на 22.10.2018р. на його користь не виплачено: грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення; грошове забезпечення з жовтня 2016 року; матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік; компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2016 рік тривалістю 45 календарних днів; компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік тривалістю 45 календарних днів; грошову компенсацію за неотримане речове майно; не забезпечено безоплатного проїзду до місяця проживання, що обирається при звільненні з військової служби, в межах України. До проведення всіх розрахунків військовослужбовець не може бути виключений без його згоди зі списків особового складу військової частини у відповідності до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22 жовтня 2018 року №251.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 15.04.2019р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по справі №815/597/18 військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 були здійсненні всі виплати, передбачені відповідним судовим рішенням, що дає підстави для висновку, що на момент виключення позивача зі списків військової частини 29.09.2017р. з останнім остаточно проведено розрахунок, а тому, в порядку пункту 242 Положення №1153/2008, ОСОБА_1 підлягав виключенню зі списків частини саме з 29.09.2017р.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що на користь ОСОБА_1 було здійснено виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2016 рік та за 2017 рік, а висновки суду в описовій частині оскаржуваного судового рішення щодо протилежного спростовуються матеріалами справи.
Не погоджується апелянт і з висновком суду першої інстанції про те, що станом на дату звернення з даним позовом до суду ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Судом не враховано, що визначальною обставиною для застосування п.12 ч.1 ст.5 Закону є наявність у особи статусу військовослужбовця на момент подання відповідної позовної заяви. Однак, станом на 30.11.2018р. у позивача був відсутній статус військовослужбовця, він не був звільнений від сплати судового збору, а відтак, його позов не відповідав вимогам ст.161 КАС України.
ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що неправомірність виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 вже двічі визнано протиправним в судовому порядку при розгляді адміністративних справ №815/597/18 та №815/5576/17, у зв'язку з чим вказана обставина не підлягає повторному доказуванню у відповідності до ч.4 ст.78 КАС України. Оскільки часткові розрахунки з ОСОБА_1 здійснено відповідачем протягом 2018 року він не може бути виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у вересні 2017 року. До проведення повного розрахунку з військовослужбовцем не настає факт закінчення проходження військової служби.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з липня 1996 року проходив військову службу за контрактом згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017р. №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
Пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року №418 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог п.1 ч.8 цієї ж статті Закону за пунктом «е» (через службову невідповідність).
29.09.2017р. позивачем було подано заяви до в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання згоди на виключення його зі списків військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків, а також щодо виплати на його користь грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Пунктом 4 наказу ТВО командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.09.2017р. №226 капітана 3 рангу ОСОБА_1 , колишнього заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , звільненого відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог п.1 ч.8 цієї самої статті за п.«е» (через службову невідповідність) звільнено з військової служби в запас та наказано вважати таким, що вибув до Тростянецького РВК Сумської області для зарахування на військовий облік.
Зазначеним наказом позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 29.09.2017р., а також передбачено виплату наступних видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат: оклад за військовим званням з 28 по 29.09.2017р., грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік, грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2017 рік за 4 (чотири) дні. Зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік не виплачена.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2018р. по адміністративній справі №815/5576/17, яке набрало законної сили 11.09.2018р., визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2017 року №226.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по адміністративній справі №815/597/18, з урахуванням постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018р., визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо виключення ОСОБА_1 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2016-2017 роки.
При прийнятті судових рішень у справах №815/597/18 та №815/5576/17 судами встановлено, що станом на 29.09.2017р. військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ОСОБА_1 остаточного розрахунку, у зв'язку з чим останній, на підставі пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, не міг бути виключений зі списків особового складу частини за наявності його письмових заперечень щодо відповідного виключення.
З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2018р. командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) видано наказ №251, в пункті 3 якого зазначено, що з урахуванням повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по справі №815/597/18 щодо здійснення нарахувань та виплат на користь ОСОБА_1 , а також проведення з останнім усіх необхідних розрахунків, капітана 3 рангу ОСОБА_1 , колишнього заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , звільненого відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог пункту 1 частини 8 цієї самої статті за пунктом «е» (через службову невідповідність) з військової служби в запас та вважати таким, що вибув до Тростянецького РВК Вінницької області для зарахування на військовий облік. З 29.09.2017р. виключити із списків особового складу частини, зняти зі всіх видів забезпечення з 29.09.2017р.
Також, у пункті 3 наказу №251 зазначено, що позивачу виплачено наступні грошові компенсації:
- оклад за військове звання з 28 по 29.09.2017р.;
- грошову допомогу на оздоровлення за 2017р. у розмірі 6771,60 грн.;
- грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2017р. за 4 (чотири) дні у розмірі 902,88 грн.;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017р. у розмірі 6771,60 грн.;
- винагороду за 20 років безперервної військової служби в розмірі 842,75 грн.;
- грошову допомогу за піднайом (найом) жилого приміщення з 01.01.2017р. по 29.09.2017р. у розмірі 13248,25 грн.;
- грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 50788,33 грн.
Не погоджуючись з правомірністю п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018р. №251 щодо виключення зі списків особового складу військової частини з 29.09.2017р. та проведення всіх остаточних розрахунків ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими доводи позивача, що оскільки станом на 29.09.2017р. з ним не було проведено всіх необхідних розрахунків, що встановлено в судовому порядку, тому виключення його зі списків особового складу з 29.09.2017р. є незаконним та таким, що не відповідає п.242 Положення №1153/2008. При цьому, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що проведення розрахунків з позивачем у 2018 році було здійснено на виконання судового рішення по справі №815/597/18 та це не впливає на визначення дати виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини, зазначивши, що військовослужбовець не може бути виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення заднім числом, тобто числом, яке передує даті проведення всіх належних розрахунків з таким військовослужбовцем.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно п. «е» частини 6 статті 26 Закону №2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
Відповідно до частини дев'ятої статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.
Учасниками справи не заперечується, що 29.09.2017р. ОСОБА_1 подав заяву на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 щодо ненадання згоди на виключення його зі списків військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків.
Однак, незважаючи на наявність відповідної заяви військовою частиною НОМЕР_1 виключено ОСОБА_1 з 29.09.2017р. без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків. Зазначені обставини встановлено рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по адміністративній справі №815/597/18 та від 19.02.2018р. по адміністративній справі №815/5576/17, які набрали законної сили.
Зокрема, судовими рішеннями у вказаних адміністративним справах встановлено, що в/ч НОМЕР_1 станом на 29.09.2017р. (дату виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини) не нараховано та не виплачено на користь ОСОБА_1 винагороду за 20 років тривалості безперервної військової служби, грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017р. по день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2016-2017 роки. У зв'язку з цим, в судовому порядку було скасовано пункт 4 наказу (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2017 року №226.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. по справі №815/597/18 відповідачем на користь позивача протягом 2018 року було проведено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2017р. у розмірі 6771,60 грн., грошової компенсації за невикористану відпустку за 2017р. за 4 (чотири) дні у розмірі 902,88 грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017р. у розмірі 6771,60 грн., винагороди за 20 років безперервної військової служби в розмірі 842,75 грн., грошової допомоги за піднайом (найом) жилого приміщення з 01.01.2017р. по 29.09.2017р. у розмірі 13248,25 грн. та грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розмірі 50788,33 грн.
В підтвердження проведення нарахування та відповідних виплат на користь позивача відповідачем надано до суду платіжні доручення №430 від 20.07.2018р., №546 від 14.09.2018р., №401 від 17.07.2018р., довідки-розрахунки та розрахунково-платіжні відомості.
Проте, пунктом 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2018р. №251, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення з 29.09.2017р., тобто з дати, яка передує проведенню розрахунків з військовослужбовцем, що являється порушенням пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
При цьому, ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не наведено жодної норми чинного законодавства, на підставі якої військовою частиною НОМЕР_1 виключено ОСОБА_1 з списків особового складу частини раніше, аніж з ним проведено розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзацу 4 пункту 34 Положення №1153/2008 контракт припиняється (розривається) у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).
З аналізу вказаних норм слідує, що днем закінчення проходження військової служби та припинення контракту є день виключення особи зі списків особового складу частини. А відтак, від дня виключення зі списків особового складу, серед іншого, залежить час проходження військової служби, який зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання позивача на те, що виключення його зі списків особового складу військової частини і зняття з усіх видів забезпечення з 29.09.2017р., тобто на 13 місяців раніше дати прийняття наказу від 22.10.2018р. №251, фактично призвело до скорочення часу проходження ОСОБА_1 військової служби більше, аніж на 1 рік, і, як наслідок, до зменшення страхового стажу позивача.
Крім того, неправомірне виключення відповідачем в жовтні 2018 року ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини і зняття з усіх видів забезпечення з 29.09.2017р. призвело до позбавлення ОСОБА_1 права на грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення у період з 30.09.2017р., грошове забезпечення з жовтня 2017 року, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, грошову компенсацію за неотримане речове майно, забезпечення безоплатного проїзду до місяця проживання, що обирається при звільненні з військової служби, в межах України.
З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2018р. ОСОБА_1 звертався до командира військової частини НОМЕР_1 із заявами про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень з січня 2017 року по вересень 2018 року, про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, виплати грошового забезпечення з жовтня 2016 року.
Однак, відмовляючи в задоволенні відповідних заяв позивача у листах від 08.11.2018р. та від 09.11.2018р. військова частина НОМЕР_1 посилалася на те, що виплата відповідних сум є неможливою, так як позивач не є військовослужбовцем, оскільки його виключено з списків особового складу військової частини з 29.09.2017р.
Оскільки судом встановлено протиправність виключення пунктом 3 наказу від 22.10.2018р. №251 ОСОБА_1 з списків особового складу військової частини з 29.09.2017р., тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на нарахування на його користь та виплату відповідних виплат та, у зв'язку з цим, неможливість виключення його зі списків особового складу до проведення розрахунків у повному обсязі.
Щодо виплати на користь позивача грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2016 рік та за 2017 рік, то наявність у позивача права на її отримання встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. у справі №815/597/18.
До вирішення питання щодо нарахування відповідних виплат, про які зазначено вище, та виплати їх на користь ОСОБА_1 виключення останнього зі списків особового складу військової частини та зняття його зі всіх видів забезпечення не може вважатися законним.
На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення від 15.04.2019р. суд апеляційної інстанції не вбачає.
Що ж до посилань апелянта на те, що позивач зобов'язаний був сплачувати судовий збір при зверненні з даним позовом до суду та на нього не розповсюджуються положення п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то колегія суддів не надає їм правової оцінки, оскільки у відповідності до частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише у випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого у даній справі не встановлено.
Прийняття судом до розгляду позову без сплати судового збору не визначено в якості порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, перелік яких визначено частиною 3 статті 317 КАС України.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо посилань ОСОБА_1 у поданому ним відзиві на апеляційну скаргу про наявність підстав для постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали стосовно посадових осіб військової частини НОМЕР_1 щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За своїм змістом зазначена норма визначає непрямий спосіб судового контролю, що має обмежену дію: ініціатива постановлення окремої ухвали може виходити виключно від суду; коло заходів, які має виконати адресат, визначається також судом. При цьому, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Питання винесення окремої ухвали не відноситься до позовних вимог, а є дискреційними повноваженнями суду.
Наразі суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цієї справи.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 30 липня 2019 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Судді: А.І. Бітов
І.Г. Ступакова