17 липня 2019 року справа № 340/1395/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна, 55, м. Кропивницький,25006
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у Кіровоградської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0008184-5006-1120 від 07.05.2019 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що має у власності комплекс будівель, який використовує у сільськогосподарській діяльності. Відтак, позивач вважає, що належні йому будівлі не є об'єктом оподаткування згідно з абзацом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві, який долучений до матеріалів справи (а.с.41).
Ухвалою суду від 07 червня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).
Частиною 1 статті 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи те, що позивачем та представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Розпорядженням голови Ульяновської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 07.11.2012р. №573-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 2,00 га земель, яка знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Ульяновський район, Йосипівська сільська рада (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства.
На підставі зазначеного розпорядження позивачем отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: Кіровоградська область, Ульяновський район, Йосипівська сільська рада, серії НОМЕР_1 (а.с.16).
На зазначений земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 знаходяться сільськогосподарські будівлі, а саме: будівля складу; контора з прибудовою; стоянка; склади з прибудовою; склад ("д"), склад ("ж"), яма для вапна, нежитлова будівля з навісом, убиральня та огорожа, які належать на праві власності позивача, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с.18).
Судом встановлено, що у зв'язку із наявністю у позивача вищевказаних об'єктів Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 р. №0008184-5006-1120, згідно якого відповідачем позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" у сумі 69623,82грн. за 2018 рік (а.с.10).
Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи правомірність нарахування відповідачем позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що рішенням Йосипівської сільської ради від 12.07.2016 року №88 "Про місцеві податки і збори по Йосипівській сільській раді на 2017 рік" (зміни) встановлено ставку для юридичних та фізичних осіб за об'єкти нежитлової нерухомості комерційного призначення (будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, ресторани, бари та інші за переліком; будівельно - торгівельні - магазини, криті ринки, їдальні, кафе закусочні, зали для проведення весіль, панахид, бази та склади підприємств торгівлі та громадського харчування, будівлі підприємств торгівлі та громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування), відмінні від земельної ділянки, в розмірі 1% за 1 кв.м. бази оподаткування, станом на 1 січня звітного (податкового року).
Так, податковим органом, при звірці даних щодо об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, розміру загальної площі об'єктів, отриманих в автоматичному режимі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва на право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_1 розбіжностей не виявлено.
На підставі вказаних документів, податковим органом здійснено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 69623.82 грн. (3273 грн. (з/п станом на 01.01.2018р.) х1870.1 (м2) х 1,0 %.
При цьому, позивач не погоджуючись з такими діями податкового органу зазначив, що у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про загальну площу будівель, які йому належать. Крім того зазначив, що будівлі, які йому належать є будівлями сільськогосподарського призначення та використовуються для ведення особистого селянського господарства (збереження с/г культур, сіна, розміщені кролятники), що не враховано податковим органом під час прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" №2238-ІІІ від 18.01.2001р. сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Таким чином сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична особа.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
З 01.01.2015р. набрав чинності Закон України від 28.12.2014р. №71-VIІI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України до об'єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України).
У свою чергу, за приписами п. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.
Наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507 затверджено та введено в дію "Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000" (далі - ДК 018-2000). ДК 018-2000 призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Будівлі сільськогосподарського призначення в ДК 018-2000 мають код 1271.
Цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.
Цей клас не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412)
1271.1 Будівлі для тваринництва
1271.2 Будівлі для птахівництва
1271.3 Будівлі для зберігання зерна
1271.4 Будівлі силосні та сінажні
1271.5 Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства
1271.6 Будівлі тепличного господарства
1271.7 Будівлі рибного господарства
1271.8 Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва
1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Належні позивачу об'єкти нежитлової нерухомості, згідно ДК 018-2000 мають коди 1271.9.
У відзиві відповідачем не спростовано той факт, що будівлі, які належать на праві власності позивачу, належать до будівель сільськогосподарського призначення.
Проте, пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. З аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно вбачається, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування". При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом (постанова Верховного Суду від 31.01.2018р. по справі №822/2624/16, №71939089 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд звертає увагу сторін, що законодавець визначив таку характеристику будівель, які не підлягають оподаткуванню, як "призначені для використання", отже фактичне використання таких об'єктів нерухомості не впливає на порядок їхнього оподаткування. Тобто закон робить прив'язку виключно до цільового призначення об'єкту нежитлової нерухомості, а не до факту його використання за таким цільовим призначенням. Таким чином, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначенні будівель сільськогосподарських товаровиробників в розрізі об'єкта оподаткування необхідно керуватись перш за все вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Судом встановлено, що жодного обстеження будівель, які належать позивачу не проведено.
Відповідно до приписів до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності, а тому у зв'язку із набуттям у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач не зобов'язаний реєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності. В силу вказаної норми закону, особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, який є власником об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач, на переконання суду, обґрунтував та довів протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність у відповідача підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, який є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
У свою чергу, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів і мотивів, за наявності яких суд мав би право відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018р. по адміністративній справі № 822/2624/16.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак - адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243, 245, 248,255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати винесене ГУ ДФС у Кіровоградській області податкове повідомлення - рішення №0008184-5006-1120 від 07.05.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( код - НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39393501).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2019 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко