Справа № 453/1200/17
№ провадження 6/453/26/19
іменем України
25 липня 2019 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Микитина В.Я.,
секретаря судового засідання Трембач М.М.,
з участю позивача (стягувача) ОСОБА_1 ,
її представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області справу за заявою Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про роз'яснення рішення суду та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -
Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості 21.06.2019 року звернувся до суду із заявою, в якій просить роз'яснити рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухвалене 04.06.2018 року у цивільній справі № 453/1200/17, провадження № 2/453/134/18 за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також просить визнати виконавчий лист № 453/1200/17, виданий 11.02.2019 року на виконання вищевказаного судового рішення, таким, що не підлягає виконанню повністю.
Заява вмотивована тим, що на виконанні Солом'янського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві знаходиться виконавчий лист № 453/1200/17 від 11.02.2019 року про стягнення з Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 29 229 грн. 57 коп.. По вказаному виконавчому листу 14.05.2019 року відкрито виконавче провадження. Заявник зазначає, що всього на користь ОСОБА_1 судом присуджено до стягнення 2 569 грн. 50 коп. компенсації за невикористані дні відпустки, а також 149 895 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки з остаточним розрахунком. Після набрання судовим рішенням законної сили заявник добровільно його виконав у повному обсязі. Що стосується суми 29 229 грн. 57 коп., то така являє собою розмір податків та інших обов'язкових платежів, котрі були утримані при виплаті заявником середнього заробітку за час затримки з остаточним розрахунком у розмірі 149 895 грн. 20 коп., а тому, на переконання заявника, така сума не може бути додатково стягнена з заявника як боржника, оскільки буде мати наслідком збільшення сум, котрі були присуджені до стягнення. Оскільки державним виконавцем все ж відкрито виконавче провадження про стягнення додатково 29 229 грн. 57 коп. як недоплати для повного виконання судового рішення, то заявник, з посиланням на положення 67, 129-1 Конституції України, ст. ст. 18, 162-163, 168 ПК України, ст. ст. 271, 432 ЦПК України, просить роз'яснити абзац третій резолютивної частини судового рішення, котра стосується стягнення 149 895 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки з остаточним розрахунком, із зазначенням, чи таке стягнення слід проводити з утриманням податків та обов'язкових платежів, або ж без такого. Одночасно заявник із наведеної вище підстави порушує питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Заявник у судове засідання не забезпечив явки уповноваженого представника, хоча був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить рекомендовані повідомлення про завчасне вручення поштового відправлення - судової повістки, про причини неявки такого представника суд не повідомив. Разом з тим, від заявника на адресу суду 09.07.2019 року надійшла заява вх. № 3088 про розгляд справи без участі уповноваженого представника, на розгляді поданої заяви він настоює, просить її задовольнити.
ОСОБА_1 (стягувач), будучи належно повідомленою про дату, час та місце судового засідання у справі, у таке з'явилася та забезпечила явку свого уповноваженого представника - ОСОБА_2 , котрі проти задоволення заяви про роз'яснення рішення суду та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заперечили повністю, просили у такій відмовити. Свої заперечення обґрунтовували безпідставністю нарахування заявником (боржником) податку на дохід з фізичних осіб, оскільки стягнення за рішенням суду не є фактичною виплатою заробітної плати, а є лише своєрідними санкціями за затримку її виплати. Тому ОСОБА_1 вважає, що з такого стягнення, присудженого за рішенням суду, не може бути утримано податок з доходу фізичних осіб, а також військовий збір, а рішення суду боржнику слід було виконувати в іншому передбаченому законом порядку. Крім того зазначили, що ОСОБА_1 не є працівником Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, а тому в останнього як роботодавця відсутній обов'язок щодо нарахування та виплати податку і обов'язкових платежів їй як працівнику. Посилаються на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, винесену 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17, провадження № К/9901/15731/18, у котрій Верховний Суд висловив позицію, що положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України, на підставі котрих суд ухвалив рішення у даній справі, не можуть розповсюджуватися на правовідносини, котрі виникають у порядку виконання судового рішення.
Суд, вивчивши заявупро роз'яснення рішення суду та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заслухавши з вказаного приводу позивача (стягувача) та її уповноваженого представника, дослідивши витребувані з архіву матеріали цивільної справи № 453/1200/17, провадження № 2/453/134/18, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках .
Права та обов'язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК України, до яких, з-поміж іншого, належить право подавати заяви та клопотання, у котрих в силу ст. 182 вказаного Кодексу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Одними із процесуальних питань, які суд може вирішувати у судовому засіданні, є розгляд заяви про роз'яснення рішення суду та заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Їх одночасний розгляд є можливим.
Так, в силу ч. ч. 1, 2 ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця, суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
У свою чергу, за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області, ухваленим 04.06.2018 року у цивільній справі № 453/1200/17, провадження № 2/453/134/18, за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату усіх сум, котра належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнено з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з 02.01.2017 року по 19.06.2017 року у сумі 2 569 грн. 50 коп. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.04.2019 року), середній заробіток за час затримки з остаточним розрахунком у сумі 149 895 грн. 20 коп.. Стягнено з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.. Вказане рішення суду після його оскарження в апеляційному порядку, 15.01.2019 року набрало законної сили.
Як роз'яснюється в абзаці п'ять пункту шостого Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає у резолютивній частині рішення.
Із змісту резолютивної частини вищевказаного рішення суду вбачається, що у такому не зазначено про стягнення суми середнього заробітку за час затримки з остаточним розрахунком у розмірі 149 895,20 грн. без утримання податків та обов'язкових платежів.
Судом встановлено, що вищевказане рішення суду, після набрання ним законної сили було виконано заявником (боржником) добровільно, зокрема 30.01.2019 року заявником перераховано на рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 2 569 грн. 50 коп. на виконання судового рішення у частині компенсації за дні невикористаної відпустки, а 07.03.2019 року заявником перераховано на рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 120 665 грн. 63 коп. на виконання судового рішення у частині стягнення середнього заробітку за час затримки. При цьому, заявником на виконання положень розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України здійснено оподаткування суми середнього заробітку за час затримки - 149 895,20 грн. у виді податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) та військового збору - 26 981 грн. 14 коп. та 2 248 грн. 43 коп. відповідно, а всього - 29 229 грн. 57 коп. (149 895 грн. 20 коп. - 2 248 грн. 43 коп. - 26 981 грн. 14 коп. = 120 665 грн. 63 коп.).
Не погоджуючись із нарахованою сумою на виконання рішення суду, ОСОБА_1 , отримавши ще 11.02.2019 року на підставі поданої нею заяви виконавчий лист про стягненняна її користь з Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з 02.01.2017 року по 19.06.2017 року у сумі 2 569 грн. 50 коп. та середнього заробітку за час затримки з остаточним розрахунком у сумі 149 895 грн. 20 коп., котрий у подальшому скерувала доСолом'янського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, для примусового виконання щодо стягнення суми у тій частині, яку не одержала, тобто суми, котра перерахована на утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору. На даний час, на підставі постанови головного державного виконавця Лебєдєвої Л.Ю. від 14.05.2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 59079392 про стягнення зазначеної суми у загальному розмірі 29 229 грн. 57 коп..
Детально аналізуючи відносини, котрі виникли під час виконання вищезазначеного судового рішення, суд дійшов висновку, що суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п. п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об'єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об'єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1,5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України. Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно із ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18 %.
Отже, сума середньої заробітної плати, нарахованої па підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, є об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб та військового збору за ставками 18 % та 1,5 % відповідно.
На наведене також звертає увагу й Державна фіскальна служба України у своєму листі-роз'ясненні від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15.
Відтак, суд не погоджується із позицією ОСОБА_1 (стягувача) щодо звернення зазначеного вище виконавчого документа у наведеній частині до примусового виконання, оскільки на підставі системного аналізу норм Податкового кодексу України переконаний, що суми, які визначаються судом до стягнення з роботодавця (у тому числі й колишнього, оскільки чинний Податковий кодекс України відносить його до податкового агента як суб'єкта сплати оподаткування) на користь працівника, у тому числі й середній заробіток за час затримки, обраховуються без віднімання сум податків та обов'язкових платежів. Суд вважає, що такі податки і обов'язкові платежі із суми середнього заробітку за час затримки, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки зменшується на суму податків і обов'язкових платежів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд при винесенні 18.07.2018 року постанови у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18, де ним надана відповідна оцінка діям державного виконавця під час примусового виконання судового рішення про стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який, як і стягувач, вважав, що боржник виплатив стягувачу не усю суму, котра вказана у рішенні суду, а саме за мінусом податків та обов'язкових платежів.
Наведене вище повністю спростовує твердження ОСОБА_1 та її уповноваженого представника про те, що із суми стягнення, присудженої за рішенням суду у виді середнього заробітку за час затримки, колишім роботодавцем не може бути утримано податок з доходу фізичних осіб, а також військовий збір, як і посилання на висновкиВерховного Суду, наведені у постанові від 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17, провадження № К/9901/15731/18, котрі частково не узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом пізніше, а саме 18.07.2018 року, у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення суду, ухвалене 04.06.2018 року у цивільній справі № 453/1200/17, провадження № 2/453/134/18, за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату усіх сум, котра належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виконане заявником добровільно, а підстав для виконання виданого у цій справі виконавчого листа № 453/1200/17 від 11.02.2019 року у частині стягнення з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 29 229 грн. 57 коп., немає. Крім того, суд 11.02.2019 року видав стягувачу виконавчий лист щодо стягнення 149 895 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки, а не 29 229 грн. 57 коп., як про це зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи ту обставину, що судом під час ухвалення вищевказаного рішення, визначено до стягнення суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку без зазначення про утримання податку й інших обов'язкових платежів, то таке у наведеній частині підлягало б роз'ясненню у передбачений процесуальним законом спосіб. Однак, подання заяви про роз'яснення судового рішення після визначеного ч. 2 ст. 271 ЦПК України строку, зокрема 12.06.2019 року (надійшла на адресу суду 21.06.2019 року), тобто після добровільного виконання судового рішення, котре мало місце ще 07.03.2019 року, унеможливлює роз'яснення такого рішення.
Відтак, у задоволенні заявиІнституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про роз'яснення рішення суду слід відмовити з наведеної вище підстави.
Разом з тим, обставина щодо добровільного виконання рішення суду, внаслідок чого обов'язок відсутній, є однією із передумов для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. На підтвердження такої обставини заявник надав до суду в якості належних доказів платіжне доручення № 229 від 07.03.2019 року про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 120 665 грн. 63 коп. на виконання рішення суду; платіжне доручення № 227 від 07.03.2019 року про перерахування на рахунок УД КСУ у Солом'янському районі ГУ ДКСУ 2 248 грн. 43 коп. військового збору; платіжне доручення № 226 від 07.03.2019 року про перерахування на рахунок УДКСУ у Солом'янському районі ГУ ДКСУ 26 981 грн. 14 коп. податку з доходів фізичних осіб, а всього - 149 895 грн. 20 коп., тобто саме ту суму, котра присуджена до стягнення як середній заробіток за час затримки, однак з урахуванням податків та обов'язкових платежів.
Оскільки зобов'язання у зв'язку з добровільним виконанням рішення суду щодостягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відсутнє, а тому даний виконавчий лист щодо стягнення суми податку та обов'язкових платежів з цього доходу підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню повністю, з огляду на що заяваІнституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 13, 260-261, 271, 432 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про роз'яснення рішення суду, - відмовити.
Заяву Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню повністю виконавчий лист № 453/1200/17, виданий 11.02.2019 року Сколівським районним судом Львівської області на примусове виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухваленого 04.06.2018 року у цивільній справі № 453/1200/17, провадження 2/453/134/18, за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату усіх сум, котра належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Однак, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.
Суддя В.Я. Микитин
Повний текст ухвали суду складено 25 липня 2019 року.