Справа № 464/2739/19
пр.№ 2/464/1172/19
18.07.2019 Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Горбань О.Ю.,
при секретарі судових засідань Мельник А.І.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 188 249,60 грн., з яких сума основного боргу згідно договору позики - 185 363, 23 грн., 3 % річних - 2886, 37 грн. та понесені судові витрати у розмірі 1882,50 грн.
Обґрунтовує позов тим, що 07 лютого 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого позивач позичив відповідачу суму коштів в гривнях, що еквівалентна 7000 доларів США на строк не пізніше 30.10.2018. На неодноразові звернення позивача щодо повернення коштів після спливу терміну позики відповідач не реагує, грошові кошти не повернув. Вважає, що у зв'язку з несвоєчасним поверненням суми позики позичальник зобов'язаний відповідно до ст.625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням 3 (три) відсотків річних від простроченої суми, що становить 2886, 37 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 29.05.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
18.06.2019 від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов, в якому він зазначає, що дійсно 07 лютого 2014 року позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 56 000 грн., про що укладено договір. Вчасно грошові кошти не мав можливості повернути, оскільки знаходиться у скрутному матеріальному становищі, на даний час бере участь в АТО. Зазначає, що оскільки на території України лише гривня є законним платіжним засобом, а тому визнає позов в частині повернення коштів в розмірі 56 000 грн.
05.07.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що згідно умов договору позики сторони обумовили поверення суми в гривнях, яка еквівалентна 7000 доларам США і обумовили термін поверення 30.10.2018. Вважає договір позики таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, з підстав, викладених у ньому. Просить позов задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала частково. Вказала, що ОСОБА_4 07.02.2014 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 56 000 грн., тому і повернення має відбутись у такому розмірі у гривнях. Просить врахувати, що порушення умов договору позики сталось через скрутне матеріальне становище відповідача. Категорично заперечує проведений позивачем обрахунок суми основного боргу з прив'язкою до валюти, заперечує нарахувння 3% річних.
Заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 07 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 надає ОСОБА_4 позику, а ОСОБА_4 зобов'язується її повернути у визначений цим договором термін. Оригінал договору позики, який знаходиться у позивача і наданий представником позивачу суду оглянуто в судовому засіданні.
Відповідно до п.1.1 Розділу 2 Договору, сума позики за договором становить суму в гривнях, що еквівалентна 7000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору та отримання коштів, зокрема розраховується за формулою: S=7000xY, де S - сума позики в гривнях; Y- вартість (курс) долара США у гривнях за офіційним курсом НБУ; x - знак множення.
Відповідно до п.1.2 розділу 2 Договору, в момент підписання цього договору ОСОБА_3 передав, а відповідач ОСОБА_4 отримав позику в гривнях (56000 грн.), в розмірі, який еквівалентний 7000 доларам США за офіційним курсом НБУ на 07.02.2014.
Факт одержання відповідачем ОСОБА_4 коштів, сума не оспорюється сторонами.
Відповідно до п.3.1 розділу 3 Договору, ОСОБА_4 взяв на себе обов'язок повернути кошти не пізніше 30.10.2018 в гривні, розмір яких повинен становити 7000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день повернення грошових коштів.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, безспірно встановлено, що ОСОБА_4 отримав у позивача грошові кошти в гривнях, що еквіваленто 7000 доларам США станом на 07.02.2014. При цьому, позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві грошові кошти у сумі в еквіаленті, що були передані йому позикодавцем згідно умов цього договору із зобов'язанням їх повернути не пізніше 30.10.2018. Отримання коштів, укладення договору, підписання умов ОСОБА_4 не заперечував ї не оспорював.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 627-629 цього Кодексу визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Встановлено, що сторони уклали договір позики, такий підписаний кожним із сторін договору особисто. Сумнівів про те, що такий укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини у суду не виникає. З'ясовано, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором позики, сума позики відповідачем досі не повернута.
Отже, суд приходить до висновку, що оскільки позика не повернута, відповідач продовжує користуватись належними позивачу коштами, тому останній має право на одержання від позичальника 3 % річних.
Як вбачається з розрахунку зазначеного в обґрунтуванні вимог загальний розмір 3% річних становить 2886,37 грн. Судом береться до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за користування чужими грошима, в тому числі із вказанням періоду, є належним доказом, жодними допустимим доказами такий розрахунок відповідачем не спростовано.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, з відповідача слід примусово стягнути на користь позивача заборгованість за договором позики від 07 лютого 2014 року в розмірі суми основного боргу - 185 363, 23 грн., 3 % річних - 2886,37 грн., а всього 188 249 гривень 60 копійок.
Що стосується заперечень представника відповідача на позов з мотивів недопустимості використання іноземної валюти, суд виходить із наступного.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає суду підстави вважати, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України, що відповідно визначено у правовій позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року.
Задовольняючи позовні вимоги, з відповідача в користь позивача у відповідності до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в сумі 1882,50 грн.
На підставі ст. 526, 536, 625, 1048-1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 89, 128, 141, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 07 лютого 2014 року у розмірі 188 249 (сто вісімдесят вісім тисяч двісті сорок дев'ять) гривень 60 копійок, з яких сума основного боргу - 185 363, 23 грн., 3 % річних - 2886,37 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1882, 50 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .
Повний текст виготовлено 25.07.2019.
Суддя О.Ю.Горбань