25 липня 2019 р.Справа № 480/1020/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Калитки О. М. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, м. Суми, повний текст складено 10.05.19 року по справі № 480/1020/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі по тексту відповідач) про визнання дій протиправними щодо винесення податкових повідомлень - рішень про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №13010832-2015, №13010832-2016 та №13010832.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником будівель та споруд заводу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3575,6 кв.м. (а.с.15-16).
Головним управлінням ДФС у Сумській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.08.2018:
- №13010832-2015, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в сумі 907,31 грн. (а.с.12);
- №13010832-2016, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 12335,82 грн. (а.с.13);
- №13010832, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 28604,80 грн. (а.с.14).
Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання дій Головного управління ДФС у Сумській області протиправними щодо винесення податкових повідомлень - рішень про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №13010832-2015, №13010832-2016 та №13010832.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Конотопської міської ради 6 скликання 64 сесії від 24.06.2015 року про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на 2016 рік встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,25 відсотка до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року на 1 кв.м.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 15.05.2018 року по справі №806/2461/17, яку відповідно до ч.5 ст.242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Позивач є фізичною особою та не відноситься до суб'єктів господарювання промислових підприємств.
Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання дій Головного управління ДФС у Сумській області протиправними щодо винесення податкових повідомлень - рішень про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №13010832-2016 та №13010832.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 10.04.2018 року по справі №813/3803/16 та від 31.01.2018 року по справі №822/2624/16 в підтвердження своїх доводів про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №13010832-2016 та №13010832, оскільки належне позивачу, як фізичній особі, майно відноситься до будівель промисловості, а тому в силу п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, колегія суддів до уваги не бере, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.05.2018 року по справі №806/2461/17, яка прийнята пізніше, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відповідно до п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, майно, що відноситься до будівель промисловості та перебуває у власності промислових підприємств, а оскільки позивач не є суб'єктом господарювання промислових підприємств, то його майно не підпадає під дію п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Між тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №13010832-2015, виходячи з наступного.
Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 71-VIII, яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
При цьому, відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.
Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Рішення про встановлення на 2015 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким було встановлено на 2015 рік податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийнято 20.01.2015 року.
Таким чином, оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 20 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 10.04.2018 року по справі №813/3803/16, яку відповідно до ч.5 ст.242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №13010832-2015 та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №13010832-2015 про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік та його скасування.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині визнання дій Головного управління ДФС у Сумській області щодо винесення податкового повідомлення - рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 09.08.2018 року №13010832-2015 задоволенню не підлягають, оскільки Головним управлінням ДФС у Сумській області приймалося рішення, а не вчинялися дії щодо його прийняття.
За таких обставин, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №13010832-2015 підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення цієї частини позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року по справі № 480/1020/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 року №13010832-2015 та прийняти в цій частині нову постанову, якою вказану частину позову ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 09.08.2018 року №13010832-2015.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року по справі № 480/1020/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Калитка Л.В. Мельнікова
Повний текст постанови складено 26.07.2019 року