25 липня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 375/2312/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10535/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Пікуль А.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Литвина О.В., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з ОСОБА_1 (ОСОБА_2. ) на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 22 348,43 грн. за кредитним договором №б/н від 14 липня 2011 року та судові витрати у розмірі 1 762,00 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14 липня 2011 року відповідачка отримала кредит у розмірі 3 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідачка при укладенні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Вказував, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не виконала зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 22 348,43 грн., з яких: 60,41 грн. - тіло кредиту, 2 251,74 грн. відсотки за користування кредитом, 18 495,88 - пеня, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 540,40 грн. штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача (а.с. 1-34).
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 68-70).
Не погодившись з рішенням районного суду, 12 червня 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилалаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с. 78-109).
На обґрунтування скарги зазначив, кредитний договір № б/н від 14 липня 2011 року укладений з відповідачем складається з заяви на видачу кредиту, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів банку». Вважав, що факт укладення та невиконання позичальником зобов'язань за вказаним договором є доведеним. Зазначив, що на виконання умов договору відповідачу було видано кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 07/15, яку в подальшому було пере випущено. Протягом трьох років за період з 2013 року по 2015 рік по рахунку проводилися операції щодо зняття коштів та погашення заборгованості. Вважав, що суд першої інстанції не дослідив обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 14 липня 2011 року ОСОБА_2 (ОСОБА_1. ) підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 8).
За замістом анкети-заяви відповідач погодилася, що вищевказана анкета-заява, разом з пам'яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. При цьому, анкета-заява не містить інформації про замовлення відповідачкою ОСОБА_2 (ОСОБА_1. ) будь-якої платіжної (кредитної, депозитної) карти, відсутня інформація і в розділі бажаного кредитного ліміту по картці.
До анкети-заявибанк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 9).
Також до анкети-заяви банком було доданоВитяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 10-24).
До позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» долучив розрахунок заборгованості за договором №б/н від 14 липня 2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 (ОСОБА_2) ОСОБА_1 станом на 19 листопада 2018 року, з якого вбачається, щозаборгованість відповідача становить 22 348,43 грн., з яких: 60,41 грн. - тіло кредиту, 2 251,74 грн. - відсотки за користування кредитом, 18 495,88 - пеня, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 540,40 грн. штраф (процентна складова). Вказаний розрахунок не містить інформації про особу, яка його складала (а.с. 6-7).
Відмовивши в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо виду договору та його умов, а також факту надання кредиту на підставі анкети-заяви від 14 липня 2011 року (а.с. 70).
З таким висновком колегія суддів погодилась, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що у анкеті-заяві від 14 липня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути нараховані відсотки, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 липня 2011 року, посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору, в яких визначені умови: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка Витягу з Умов із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 11 березня 2015 року провадження № 6-16цс15).
У даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 листопада 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці «Умови та правила банківських послуг», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про вид платіжної (кредитної або депозитної) картки, яку б бажала отримати відповідачка, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем «Правила надання банківських послуг», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17).
Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 липня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17).
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що з наданої позивачем копії анкети-заяви неможливо встановити, який саме вид банківської платіжної карти отримала відповідачка після підписання цієї анкети-заяви та у якому розмірі було встановлено на її карті кредитний ліміт.
При розгляді справи судом першої інстанції позивачем не було надано до суду доказів, що підтверджують тип і строк дії картки, доказів зарахування кредитних коштів на картку, враховуючи, що згідно анкети-заяви, розмір кредитного ліміту взагалі не визначено. Також позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку про рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості.
Слід зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 14 липня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Разом з тим, позивач долучив до апеляційної скарги довідку АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 з датами встановлення/збільшення/зменшення кредитного ліміту по картковому рахунку № НОМЕР_1 , яка не містить підпису і інформації про уповноважену особу АТ КБ «Приватбанк», яка її складала та є неналежним доказом (а.с. 94).
Також було долучено довідку ПАТ КБ «Приватбанк» про відкриті кредитні картки ОСОБА_1 , а саме: № НОМЕР_1 від 14 липня 2011 року строком дії до 07/15 та НОМЕР_2 від 05 серпня 2015 року строком дії 03/19. Вказана довідка також не підписана уповноваженою особою АТ КБ «Приватбанк», тому є неналежним доказом (а.с. 95).
АТ КБ «Приватбанк» є позивачем по справі, а тому, відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач був зобов'язаний подати вказані докази разом із позовною заявою.
Проте, вказані докази не подавалися до суду першої інстанції та позивач не обґрунтував обставини неможливості їх подання, причин, що об'єктивно не залежали від нього, тому не можуть братися до уваги з огляду на положення ст. 367 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що за період з 2013-2015 років відповідачем проводилися операції щодо зняття коштів та погашення кредитної заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку відповідача, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Наданий розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити судом.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
До апеляційної скарги позивач на підтвердження руху коштів по карті долучив виписку по кредитному рахунку ОСОБА_5 , який не є відповідачем по даній справі (а.с. 87-93).
При цьому, будь-яких доводів або пояснень, яке відношення має виписка про рух коштів по кредитному рахунку гр. ОСОБА_5 до відповідачки ОСОБА_1 подана апеляційна скарга не містить.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, виписка по кредитному рахунку іншої особи, а саме ОСОБА_5 , є неналежним доказом та не може братися до уваги судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у відповідача по кредитному договору від 14 липня 2011 року.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильні висновки, які узгоджуються з позиціями Великої Палати Верховного Суду, щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, у тому числі тих, які позивачем не були надані до суду першої інстанції.
З огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»- залишити без задоволення.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
А.А. Пікуль