24 липня 2019 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 368/1795/17
Номер провадження 22-ц/824/4906/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В.В., Соколової В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Якушко Т. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Кириченка В. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частину спільно нажитого майна та поділ спільного майна,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , з урахуванням подальшого зменшення розміру позовних вимог, про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 28 березня 2011 року по 25 липня 2011 року та з 15 листопада 2012 року по грудень 2017 року, визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуте майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,100 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 ; поділ спільного сумісного майна, шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , та залишення іншої Ѕ частини домоволодіння та вищевказаної земельної ділянки в власності ОСОБА_2 , стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 5 440 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 червня 2001 року між сторонами було укладено шлюб, якому народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У березні 2011 року відповідач запропонувала позивачу розірвати шлюб, оскільки ОСОБА_2 бажала стали на квартирооблік. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 березня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано, а 25 липня 2011 року шлюб було знову зареєстровано.
У подальшому відповідач звернулась з позовом до суду про розірвання шлюбу, незважаючи на те, що сторони проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Вищевказаний позов було задоволено та розірвано шлюб між сторонами.
Незважаючи на розірвання шлюбу позивач та відповідач продовжували жити за однією адресою, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась дочка - ОСОБА_5 .
У грудні 2017 року ОСОБА_2 пішла з дому, забравши дітей, та вимагала від позивача залишити будинок, оскільки і будинок і земельна ділянка належать лише їй.
Технічний паспорт на будинок було виготовлено після розірвання шлюбу між сторонами. Разом з тим, рішення Кагарлицької міської ради про виділення земельної ділянки під забудову було прийнято 14 червня 2012 року, а будівництво будинку розпочато у 2006 році, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Позивач зауважує, що будівництві спірного будинку приймали участь батьки сторін, надаючи частину коштів, а частина коштів була заощаджена сторонами під час сумісного проживання.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року (том ІІ а.с. 45 - 51) позов задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуте ними майно, а саме Ѕ частину житлового будинку та господарські будівлі по АДРЕСА_1 , поділено спільне сумісне майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ј частині домоволодіння АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 . У решті позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частку майна в більшому розмірі - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частку майна в більшому розмірі, 22 січня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року в вищевказаній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що з 02 червня 2001 року по березень 2011 року сторони перебували у шлюбі. Після розірвання шлюбу фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачем тривали.
25 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову було укладено шлюб.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 29 березня 2011 року по 24 липня 2011 року та з 15 листопада 2012 року по грудень 2017 року, суд не врахував докази, що містяться в матеріалах справи, а саме покази свідків, фото докази, підтвердження реєстрації сторін за спільною адресою та фактичне проживання за нею, народження другої дитини, ведення спільного господарства, у тому числі завершення будівельних та оздоблювальних робіт у будинку. Скаржник вважає, що майно, набуте у вищезазначені періоди належить подружжю на праві спільної сумісної власності відповідно до приписів сімейного законодавства.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано учасникам справи строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Філоненко А. П. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Клапчук Ф. П. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, з підстав її необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи позивача, його представника та представника відповідача, які з'явились у судове засідання, з'ясувавши обставини справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 червня 2001 року між сторонами було укладено шлюб.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 березня 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (т. І а.с. 11).
З березня 2009 року позивач проживав у будинку разом з сім'єю в складі дружини - ОСОБА_2 , сина - ОСОБА_6 та доньки - ОСОБА_5 , що підтверджено депутатом Кагарлицької міської ради VII скликання Коваль Л. Є .
Судом встановлено, що 25 липня 2011 року між сторонами було знову зареєстровано шлюб.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року шлюб між сторонами було розірвано (т. І а.с. 12).
Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 складено 10 травня 2013 року, відповідно до якого житловий будинок, загальною площею 278,4 кв.м. і житловою площею 141,2 кв.м. належить ОСОБА_2 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , 01 жовтня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_2 (т. І а.с. 24 26).
Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,1 га належить ОСОБА_2 на праві власності (т. І а.с. 28).
Факт належності спірної земельної ділянки відповідачу на праві приватної власності з 07 жовтня 2014 року підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. І а.с. 29).
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що сторони перебували в сімейних відносинах, спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права і обов'язки у період з 28 березня 2011 року по 25 липня 2011 року та у період з 15 листопада 2012 року по грудень 2017 року.
У період з 2007 року по 30 грудня 2010 року, під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, було споруджено зовнішні та частину внутрішніх стін будинку, зведено дах, встановлено вікна та двері в будинку АДРЕСА_1 та станом на 30 грудня 2010 року готовність спірного будинку становила не менше 50%, а тому є підстави для визнання Ѕ частини спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до приписів ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст.. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Стаття 368 ЦК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч 4. ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 березня 2011 року встановлено, що шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинено фактично з 2010 року.
Позивач на підтвердження позовних вимог надав квитанції на придбання будівельних матеріалів для будівництва спірного будинку станом до 30 грудня 2010 року, ґрунтуючись на яких суд першої інстанції прийшов до висновку, що з в період з 2007 року по грудень 2010 року, тобто під час перебування у шлюбі та ведення спільного господарства, сторонами було за спільні кошти споруджено зовнішні та частина внутрішніх стін будинку, зведено дах, встановлено вікна та двері у будинку АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно готовності спірного будинку не менше, ніж 50 % станом на 31 грудня 2010 року.
Позивачем надано квитанції на підтвердження проведення будівельних робіт за його рахунок після 30 грудня 2010 року, однак не доведено на який відсоток збільшилась готовність будинку після проведення цих робіт.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вищевказані докази, як і докази щодо проведення будівельних робіт після 10 травня 2013 року, оскільки станом на 10 травня 2013 року спірний будинок вже було збудовано, що підтверджено Технічним паспортом на будинок.
Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів і на підтвердження проживання з відповідачем однією сім'єю у період часу з 29 березня 2011 року по 24 липня 2011 року та з 15 листопада 2012 року по грудень 2017 року, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідає дійсним обставинам справи.
Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами від 15 листопада 2012 року, Кагарлицький районний суд Київської області встановив, що сторони не підтримують шлюбно-сімейних відносин, ведення спільного господарства, бюджету, проживають окремо, між ними втрачені почуття любові та взаємоповаги, розлад в сім'ї носить стійкий характер.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що право приватної власності на спірне майно, а саме земельну та будинок було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 у період, коли шлюбно-сімейні стосунки між сторонами були припинені, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги стосовно проживання сторін однією сім'єю у період з 29 березня 2011 року по 24 липня 2011 року та з 15 листопада 2012 року по грудень 2017 року не впливають на законність на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вищевказаних обставин.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 25 липня 2019 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: В.В. Саліхов
В. В. Соколова