Провадження № 22-ц/803/5687/19 Справа № 178/376/18 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
23 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору від 07 липня 2015 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн. Відповідачка зобов'язалася погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії. Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачці кредит у розмірі встановленому договором. Однак, ОСОБА_1 належним чином не виконувала передбачені договором зобов'язання, внаслідок чого станом на 04 березня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 11949,16 грн., яка складається з: 398,83 грн. заборгованості за кредитом, 3355,13 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 7150 грн. за пенею, штрафи 500 грн, та 545,20 грн. Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути на свою користь з відповідачки.
Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково та стягнуто з відповідачки 7 548,83 грн., з яких: 398,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7 150,00 грн. - заборгованість за пенею. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що отримавши кредит, відповідачка всупереч вимогам ст.526 ЦК України свої зобов'язання належним чином не виконала, а тому на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за кредитом та пенею. При цьому, відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою не було отримано повідомлень щодо зміни відсоткової ставки, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, відмовляючи Банку у задоволенні вимог щодо стягнення штрафів, суд першої інстанції виходив з неможливості подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Банку щодо стягнення відсотків задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга Банку обґрунтована тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні з відповідачки відсотків за користування кредитом, оскільки остання особистим підписом підтвердила, що згодна з тим, що Заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Сторони погодили усі істотні умови кредитного договору, що підтверджується особистим підписом відповідачки у кредитному договорі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду - скасувати, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" та стягуючи на його користь кредитну заборгованість по тілу кредиту та пеню, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та законності заявлених вимог щодо стягнення. При цьому, відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою не було отримано повідомлень щодо зміни відсоткової ставки, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, відмовляючи Банку у задоволенні вимог щодо стягнення штрафів, суд першої інстанції виходив з неможливості подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не можна.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, в позовній заяві Банк посилається на те, що відповідно до заяви № б/н від 07.07.2015 року відповідачка отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Разом з позовною заявою АТ КБ "ПриватБанк" надав розрахунок заборгованості за договором б/н від 07.07.2015 року, тоді як даний договір в матеріалах справи відсутній.
В матеріалах справи міститься Заява відповідачки від 07 липня 2015 року, з якої не простежується, що остання за нею отримала кредитні кошти в розмірі 300,00 грн., так як вказаний документ містить лише анкетні дані відповідачки.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07 липня 2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Враховуючи відсутність підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог Банку необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки жоден із наданих позивачем документів не містить підтвердження факту надання відповідачці 07 липня 2015 року кредитних коштів в сумі 300,00 грн..
Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків, оскільки підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послугу ПриватБанку відповідачка приєдналася до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, - є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, вказана вище Анкета-Заява та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" виключають реальну можливість стягнення за ними заборгованості за кредитом, відсотками, пеню та штрафи, оскільки в розумінні положення ст. 626 ЦК України не є договором, а тому за вказаними документами виключається реальна можливість стягнення будь-яких коштів.
Крім того, відсутність підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, - також не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ,- зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На зазначене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі обставини справи не встановив, що призвело до неправильного вирішення спору та ухвалення неправомірного рішення.
Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково.
Заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року - скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко