Провадження № 22-ц/803/3880/19 Справа № 179/1387/18 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
24 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Магдалинівського РНО - Солодовник Вікторії Володимирівни про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок,-
13 липня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Магдалинівського РНО - Солодовник В.В. про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок. Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати право власності на домоволодіння (а.с.3-6).
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до о ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Магдалинівського РНО - Солодовник В.В. про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок - відмовлено (а.с.140-143).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.(а.с.147-153).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 (а. с. 17, 20).
18 грудня 2017 року між позивачем та ОСОБА_2 була укладена угода стосовно купівлі-продажу вказаного будинку
Будинок сторонами було оцінено в 28000 грн. та вказана сума була передана позивачем відповідачеві ОСОБА_2 , про що свідчить розписка (а. с. 18).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлені обставини неможливості здійснення ОСОБА_2 нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, у зв'язку із тим, що він не є та не був власником житлового будинку. Однак вказані обставини не можуть свідчити про безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно вимог ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язуються передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.
Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Відповідно до ч. 1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Для визнання такого договору дійсним обов'язковою умовою, як і для будь якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 209, ч.1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 19 червня 2013 року по справі № 6-49 цс13 у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України та викладено в його постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу вищевказаної спірного будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку не укладався.
З матеріалів справи також вбачається, що право власності на спірний будинок за вказаною адресою за ОСОБА_2 (продавцем спірного нерухомого майна) на час укладення угоди стосовно купівлі-продажу будинку 18 грудня 2017 року, не зареєстровано.
В матеріалах справи наявна лише розписка від 18 грудня 2017 року, з якої вбачається, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до відповідача для нотаріального посвідчення договору, доказів ухилення відповідача від посвідчення договору та наявність, взагалі, можливості набуття позивачем права власності на вказане нерухоме майно.
Таким чином, позивачем не доведено у чому полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Враховуючи те, що спірний правочин не породжує для сторін прав і обов'язків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що правові підстави для визнання за позивачем права власності на зазначений будинку відсутні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: