Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Харків
справа № 641/7512/18
провадження № 22-ц/818/2954/19
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова, постановлене 31 січня 2019 року у складі суду Чайка І.В., в м. Харків,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми 3% річних в розмірі 6 550,33 грн. та інфляційних витрат в розмірі 67 333, 20 грн., а також моральної шкоди в сумі 7000,00 грн.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 11.01.2012 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надала відповідачу у борг 38 000,00 грн. на строк до 01.06.2012 року. На підтвердження факту отримання вказаних грошових коштів, відповідачем було складено розписку, яка була нотаріальна посвідчена. Відповідачем у встановлений договором строк сума боргу не була повернута, останній уникав зустрічей з позивачем та відмовлявся повертати суму боргу, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду за захистом своїх прав. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.12.2012 року, позовні вимоги позивача були задоволені та з ОСОБА_2 була стягнута сума боргу в сумі 38 000,00 грн., 3% річних в сумі 570,00 грн., а також судові витрати в розмірі 614,00 грн., а всього 39184 грн. Відповідно до вказаного рішення був виданий виконавчий лист, який в подальшому був поданий до ВДВС для виконання. Станом на день пред'явлення даного позову до суду судове рішення про стягнення з відповідача суми боргу не виконано. Враховуючи вищевказані обставини, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 3% річних в розмірі 6 550,33 грн., інфляційні витрати в розмірі 67 333, 20 грн., а також завдану моральну шкоду в сумі 7000,00 грн., що пов'язана з позбавленням можливості тривалий час користуватися своїми грошима, а також витрачатися на послуги адвокатів для отримання юридичної допомоги з метою повернення позичених коштів.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 3% річних в розмірі 6 528 грн. 00 коп., суму інфляційних витрат в розмірі 54 454 грн. 54 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 808 грн.85 коп., а всього підлягає стягненню 61 791 ( шістдесят одна тисяча сімсот дев'яносто одна) грн. 39 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на те, що суд першої інстанції невірно застосував положення ст.. 625 ЦК України. Вважає, що до спірних правовідносин, які виникли між сторонами після ухвалення Фрунзенським районним судом м. Харкова судового рішення від 18.12.2010 року, не підлягають застосуванню положення ст.. 625 ЦК України, оскільки стягнення грошових коштів за рішенням суду не є грошовим зобов'язанням у розумінні цієї статті. Вказує на те, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено у ст.. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, але судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що правовідносини з приводжу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції необґрунтована відхилена заява про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору позики від 11.01.2012 року, який був укладений між сторонами у справі, позивач надала відповідачу у борг грошові кошти в сумі 38000,00 грн, строком до 01.06.2012 року. ( а.с.18).
На підтвердження факту отримання цієї позики та строку її повернення відповідач 11.01.2012 року склав розписку, яка посвідчена приватним нотаріусом ХМНО - Гончаренко Т.А. ( а.с.19).
Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.12.2012 року, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики 11.01.2012 року та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг у розмірі 38 000 грн., три проценти річних у розмірі 570 грн., та судові витрати у розмірі 614,00 грн., а всього стягнуто 39 184,00 грн. Вказане рішення набрало законної сили. ( а.с.9-10).
Крім того, вказаним заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова встановлено, що три відсотки річних з відповідача були стягнуті за період з 01.06.2012 року по 01.12.2012 року.
Постановою державного виконавця Комінтернівського ВДВС ХМУЮ від 07.06.2013 року було відкрито виконавче провадження № 38379496 щодо виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 38 000 грн., три проценти річних у розмірі 570 грн., та судові витрати у розмірі 614,00 грн., а всього 39 184,00 грн. ( а.с.13).
Згідно Інформаційної довідки про виконавче провадження № 38379496, вказане виконавче провадження станом на 08.10.2018 року знаходилось в стані - примусового виконання. ( а.с.14-17)
Відповідно до постанови заступника начальника Міжрайонного ВДВС по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ в Харківській області від 26.11.2018 року, виконавче провадження № 38379496 було закінчено, виконанням в повному обсязі рішення суду. ( а.с.33 зворот)
Крім того, згідно квитанції «ПриватБанк» від 18.09.2018 року вбачається, що відповідачем по справі 18.09.2018 року на рахунок ВДВС сплачено всю суму боргу, в тому числі і виконавчий збір. ( а.с.34).
Отже, повне погашення суми боргу відповідачем здійснено 18.09.2018 року.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Предметом позову у цій справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 29.12.2012 року по 18.09.2018 року.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання із виплати боргу, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК не застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Приймаючи до уваги правову природу нарахувань передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та враховуючи, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.
До своєї позовної заяви позивач додав розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який перевірено судом, не спростовано відповідачем.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 61 791,39 грн. - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки зобов'язання ОСОБА_2 не виконані.
Доводи апеляційної скарги не грунтуються на законі, висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 331/4387/16-ц від 03.07.2019 року.
Частинами 1-3 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому виходить.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.В. Маміна