Провадження №2/760/1217/19
Справа №760/5971/18
04 липня 2019 року Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Усатової І.А,
при секретарях Ковальській К.О., Мелешко О.С., Омелько Г.Т.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
відповідача 1 - ОСОБА_4
відповідача 2 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, суд -
Позивач 03.03.2019 звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідачів аліменти на своє утримання в розмірі по 2000 грн. з кожного.
Посилається в позові на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 1 групи, пенсіонером, розлученою та одинокою. Через похилий вік, вкрай важкий стан здоров'я, онкологічну хворобу, потребує стороннього догляду та постійного придбання ліків. Розмір її пенсії складає 1669 грн., однак він не забезпечує навіть її природні потреби та потребу в систематичному придбанні ліків, не враховуючи сплату за спожиті житлово-комунальні послуги.
Вказала, що 23.07.1979, перебуваючи у шлюбі, народила двох дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з 1986 року розлучена, вихованням дітей займалась самостійно, синам допомогла здобути музичну освіту у школі №1, а також медичну освіту ОСОБА_4 та незакінчену вищу ОСОБА_2 .
Позивачкою зазначено, що в 2004 році перенесла інсульт та отримала статус інваліда І групи, з того часу потребує постійної сторонньої допомоги. Трагічним збігом обставин, у 2004 році помер її батько, згідно його заповіту вона отримала у спадок кімнату у частині приватного будинку АДРЕСА_1 , де зараз і проживає, будучи інвалідом І групи.
Позивачка посилалася на те, що відповідачі з моменту захворювання абсолютно відмовилися надавати будь-яку допомогу їй, у зв'язку з чим залишили її у безпорадному стані.
Зазначено, що комісією управління соціального захисту Солом'янського району в м. Києві позивачці було призначено соціального працівника як особі, яка опинилася в тяжких життєвих обставинах, що, на переконання позивачки, підтверджує факт відсторонення її синів від допомоги своїй непрацездатній матері. Соціальний працівник, зокрема, допомагає їй у доставці продуктів харчування і супроводі до медичних закладів при потребі.
Позивачка стверджувала, що із 2004 року і по теперішній час жодної допомоги від відповідачів вона не отримує, ані фінансової, ані матеріальної, їй навіть відмовляють у спілкуванні. ЇЇ сини не проявляють опіки, турботи, не провідують її у лікарнях. Окрім відсутності допомоги зі сторони відповідачів, останні створюють такі ситуації, які призводять до додаткових витрат з її сторони. Такими ситуаціями є, зокрема, фактичне проживання її синів на території її приватної власності, користування житлово-комунальними послугами в межах, що перевищує норми, що, в свою чергу, призводить до боргів за житлово-комунальні послуги, що в середньому коштує 400 грн., які вона фактично зі своєї пенсії не має змоги оплатити.
Позивач вказала, що кожного місяця потребує здачі аналізів та лабораторних досліджень, що в середньому коштує 500 грн., відповідно до досліджень і рецептів лікарів кожного місяця їй необхідно купувати ліки, які коштують в середньому 500 грн.
Крім того, позивач звернула увагу суду на те, що окрім вищенаведених витрат, своїми діями сини призвели до боргових кредитних зобов'язань, а саме: скориставшись її материнськими почуттями та застосовуючи психологічний тиск на неї, вона змушена була взяти кредит у двох банківських установах: ПАТ «Ідея Банк» та ПАТ «Платинум Банк» для своїх синів, підтвердженням чого є розписка надана ОСОБА_4 . Проте, починаючи з лютого 2017 року він відмовляється в подальшому платити згідно кредитних договорів. З огляду на це, не маючи змоги самостійно сплачувати, по двом кредитним договорам виникла заборгованість, яку вона фізично не має змоги погасити. Відповідно до листа від ПАТ «Ідея Банк», загальна сума заборгованості складає 39 000 грн., але розуміючи її ситуацію, банк надає можливість переоформити кредитний договір на термін 90 місяців з місячним платежем 660 гривень. Згідно повідомлення віт ПАТ «Платинум Банк» заборгованість станом на 01.12.2017 складає 15 696, 77 грн., яку погашати позивач також не має можливості, що може спричинити втрату житла шляхом стягнення на майно, таким чином, ця ситуація тримає її у постійній нервовій напрузі, що протипоказано при її стані здоров'я.
Позивач посилалася на те, що її сини на даний час повнолітні, працездатні та мають високі заробітки, які офіційно не зафіксовані. Окрім цього, відповідачі мають у власності транспортні засоби, що свідчить про достатній фінансовий рівень проживання.
З огляду на наведене, беручи до уваги, що відповідачі можуть ухилятися від сплати аліментів, офіційно не влаштовуючись на роботу, просить стягувати аліменти з відповідачів на свою користь аліменти на своє утримання в розмірі по 2000 грн. з кожного.
Ухвалою судді від 07.03.2018 у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою суду від 22.11.2018 витребувано від Державної фіскальної служби України відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суму виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період часу з 01.11.2017 по 01.11.2018.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись необґрунтованість позову. Також вказували на неналежне виконання позивачкою своїх батьківських обов'язків щодо них, а також пояснили, що вони піклуються про матір та надають їй матеріальну допомогу, оплачують комунальні послуги та лікування.
Суд, заслухавши сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 172 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
З даної норми закону випливає, що при вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
За змістом ч. 1 ст. 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Таким чином, законодавець визначив, що право на утримання від повнолітніх дітей батьки мають за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Згідно з вимогами ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Судом встановлено, що позивач є матір'ю відповідачів, що підтверджується свідоцтвами про народження, виданими Відділом РАЦС Жовтневого РВК 09.01.1988, серій VI - БК №32283 та №32284 відповідно (а.с. 15, 16).
З наданої позивачем Довідки МСЕК № 005260 від 06 квітня 2005 року вбачається, що вона є інвалідом 1 групи загального захворювання безстроково та потребує стороннього догляду (а.с. 9-10).
З довідки Правобережного об'єднаного УПФУ в м. Києві №1051 від 06.02.2017 вбачається, що позивач отримала пенсію по інвалідності загального захворювання в розмірі за період вересень-листопад 2016 року по 1336,13 грн. щомісяця, за період грудень 2016 року - лютий 2017 року - по 1453,13 грн. щомісяця (а.с. 11).
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги ( ст. 202 СК ), не є абсолютним.
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Так, позивач є інвалідом 1 групи, непрацездатна, основним джерелом її доходу є пенсія по інвалідності, тобто вона має право на утримання від відповідачів, як синів.
В той же час, звертаючись до суду, позивач в обгрунтування необхідності отримання нею матеріальної допомоги від синів посилалася на обов'язок сплати житлово-комунальних послуг, придбання ліків, здачі аналізів і лабораторних досліджень, а також повернення заборгованості за кредитним договорами.
При цьому будь-яких доказів потреби в матеріальній допомозі, від відповідачів, суду не надала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Основні положення про докази визначено § 1 Глави 5 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
В п. 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Так, з точки зору закону необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків.
До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Тобто, батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги.
Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум.
При цьому суд враховує, що держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо.
Як вбачається з довідки Правобережного об'єднаного УПФУ в м. Києві №1051 від 06.02.2017, станом на момент її видачі позивач отримувала пенсію в розмірі 1 453,13 грн.
У той же час, будь-яких доказів розміру пенсії станом на сьогоднішній день, позивач та її представник суду не надали.
Суд при цьому враховує, що розмір пенсії, яку отримувала позивач у 2017 році, перевищував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого державою на 01 січня 2017 року, для категорії осіб, до яких відноситься позивач, який становив 1 274, 00 грн.
Будучи забезпеченим правовою допомогою, ні в позові, ні в подальшому позивач та його представник не повідомили суду, який розмір становить щомісячна плата позивача за житлово-комунальні послуги, чи має вона право на пільги в їх сплаті, чи зверталася вона до органів соціального забезпечення за отриманням субсидії і чи призначалася вона їй.
Крім того, ні в позові, ні в подальшому суду не було надано доказів, які лікувальні препарати, пов'язані зі станом здоров'я, призначаються позивачу, їх вартість і чи користується позивач будь-якими пільгами при їх оплаті.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що своїми діями відповідачі призвели до боргових кредитних зобов'язань, оскільки дані зобов'язання не мають відношення до спору про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.
Судом не приймаються до уваги наявні в матеріалах справи рахунки на сплату за газ з повідомленнями за листопад - грудень 2017 року (а.с. 18), оскільки суду не надано підтвердження про їх оплату, так і не надано підтвердження про наявність заборгованості за надані житлово-комунальні послуги позивачу.
Що стосується замовлень на проведення досліджень у Медичній Лабораторії «Синево», замовлень-доручень щодо виготовлення товарів у ТОВ «Аптека гормональних препаратів» та квитанцій про сплату даних товарів (а.с. 19-24), суд зазначає, що позивачкою не надано підтвердження про оплату досліджень у Медичній Лабораторії «Синево» взагалі, а також того, що саме позивачкою було сплачено все вищенаведене.
Крім того, суд не приймає до уваги пояснення відповідача та допитаного в якості свідка ОСОБА_2 з приводу неналежного виконання позивачкою своїх батьківських обов'язків щодо відповідачів, оскільки відсутнє будь-яке підтвердження щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , а також того, що відповідачі піклуються про матір та надають їй матеріальну допомогу, оплачують комунальні послуги та лікування, оскільки останні не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з викладених вище обставин, відсутності доказів потреби позивача в матеріальній допомозі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачів аліментів на утримання непрацездатної матері.
Керуючись ст.ст. 172, 202, 203, 205, 206 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: