Справа № 645/3612/15-к
Провадження № 1-кп/645/20/19
24 липня 2019 року судова колегія Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_4 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
потерпілих - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинувачених - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України,
В провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться вищевказане кримінальне провадження.
Відносно обвинувачених обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає 26 липня 2019 року.
Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
На виконання вимог ч. 3 ст. 331 КПК України, на обговорення учасників судового провадження поставлено питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою.
Прокурор в судовому засіданні зазначав, що підозра, пред'явлена обвинуваченим є обґрунтованою, доказується матеріалами, які досліджені в судовому засіданні та в своїй сукупності підтверджують їх причетність до вчинення інкримінованих їм злочинів за ст.ст. 258, 263 КПК України. Також, продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачені можуть переховуватись від суду, оскільки деякі родини обвинувачених, а саме родина ОСОБА_14 , мешкають на території іншої держави, ОСОБА_13 також вказував, що його родина мешкала на території іншої держави, у зв'язку з чим обвинувачені матимуть можливість виїхати за межі держави Україна, на непідконтрольну територію Україні; можуть мати можливість впливати на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, незважаючи на те, що вони були допитані в судовому засіданні, про те обвинувачені під час судового розгляду ведуть агресивну поведінку до потерпілих та свідків; у разі скасування або зміні запобіжного заходу обвинувачені матимуть можливість продовжувати вчиняти злочини або вчинять нові злочини, в тому числі пов'язані з терористичною діяльністю, пов'язані з диверсійною діяльністю або з діяльністю в сфері незаконного обігу зброї чи боєприпасів. Також, п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини. В зв'язку з викладеним, вважав доцільним продовження обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Представник потерпілих зазначав, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 обвинувачуються у вчиненні терористичного акту, на замовлення та в інтересах Російської Федерації. Російська Федерація не виконує міжнародні договори, в тому числі і Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у кримінальних справах. З урахуванням неможливістю держави контролювати всі кордони, беручи до уваги, що сім'ї родин обвинувачених знаходяться на території Російської Федерації та останні мають можливість покинути територію України та ухилитись від судового розгляду, вважав необхідним продовжити обвинуваченим строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтримали думку прокурора та представника, наполягали на продовженні обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_14 заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість, а також просив скасувати обраний відносно нього, обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання зазначав, що вже неодноразово було заявлено та доведено стороною захисту, прокурор не надав суду абсолютно ніяких доказів провини обвинувачених. В даній справі прокурор ОСОБА_5 жодного разу не наводив ніяких доказів наявності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Тим паче, відеозаписи з місця злочину підтверджують відсутність обвинувачених на місці вибуху, як і в момент передбачуваної установки вибухового пристрою, так і в момент вибуху. Обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження сфальсифіковані.
Обвинувачений ОСОБА_17 проти клопотання прокурора заперечував, а також просив змінити йому, обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_14 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання. В обґрунтування вказував, що будь яких доказів, підтверджуючих їх причетність до інкримінованого злочину стороною захисту не надано, а матеріали справи та докази, на які посилається прокурор сфабриковані.
Обвинувачений ОСОБА_12 посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свободпроти клопотання прокурора заперечував.
Захисник ОСОБА_9 підтримала клопотання обвинувачених, вказуючи, що ризик, вказані прокурором, перелічені формально, жодних доказів на їх підтвердження стороною обвинувачення не наведено та не представлено.
Захисник ОСОБА_10 підтримав клопотання та позиції обвинувачених, вважав що не має підстав для продовження строку тримання під вартою, оскільки підозра від 26.02.2015 року ОСОБА_13 повідомлена незаконно, докази сторони обвинувачення є необґрунтованими, провина обвинувачених нічим не підтверджена, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор нічим не підтверджені і взагалі відсутні.
Захисник ОСОБА_11 клопотання обвинувачених підтримав, зазначаючи про відсутність підстав для проводження строку тримання під вартою, просив врахувати, що існує суспільний інтерес щоб обвинувачені перебували під вартою. Також вказував, що суспільний інтерес це не постійна константа. Дійсно існує група осіб, яка переконана, що обвинувачені вчинили злочин, це їх позиція та вони її висловлюють. При цьому, деякі представники даної групи навіть не допускають того, що їх можливо захищати адвокатам. Сьогодні важливо враховувати не тільки інтереси якоїсь групи осіб, а й інтереси інших осіб та суспільства, які чекають справедливого суду.
Судова колегія, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри належить прийняти до уваги дані, які містяться в наданих суду матеріалах.
Крім того, суд приймає до уваги п. 57 рішення ЄСПЛ у справі «K.F. проти Німеччини» від 29 серпня і 24 жовтня 1997 року, згідно до якого наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення, а також рішення ЄСПЛ по справі «Мюрей проти сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, в якому зазначено, що факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування, тобто факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку.
Крім того, слід врахувати правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою розгляду провадження, досягнення цілей якого і є тримання під вартою.
Обвинувачені ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 обґрунтовано підозрюються у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, тобто суд вбачає наявність розумної підозри відносно обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів. При цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміновані обвинуваченим діяння.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, передбачені, ст. 178 КПК України, у тому числі тяжкість злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, а зважаючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, існують ризики того, що обвинувачені можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також переховуватись від суду.
В зв'язку з викладеним, суд вважає ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, доведеними.
Необхідно наголосити, що згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, у суду відсутні докази достатніх гарантій забезпечення явки обвинувачених в судове засідання за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Судова колегія вважає, що не лише повне скасування запобіжного заходу, а й застосування до обвинувачених, будь-якого іншого запобіжного заходу не забезпечить належної поведінки та виконання покладених на них процесуальних обов'язків, бо саме завдяки своєчасно обраному на законних підставах запобіжному заходу у виді тримання під вартою, можливість реалізації обвинуваченим зазначених ризиків виключено.
При вирішенні питання щодо можливості продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених, суд також враховує, що питання розумності строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Питання чи розумно залишати обвинуваченого під вартою повинно оцінюватися в кожному конкретному випадку у відповідності до його особливостей. Тримання під вартою є виправданим лише у разі наявності чітких ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості (рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі Нечипорук і Йонкало проти України).
Щодо визначення конкретного суспільного інтересу, який слід взяти до уваги при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу в цьому кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає, що обвинуваченим оголошено про підозру в скоєнні злочинів, які є найбільш небезпечними проти громадської безпеки, які створюють загальну небезпеку, пов'язані з можливістю заподіянням значної чи тяжкої шкоди життю і здоров'ю людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, здатні дестабілізувати обстановку в суспільстві, викликати у людей паніку, почуття напруги і незахищеності, тощо.
Відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема правової позиції, викладеній в п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України, вирішуючи питання щодо можливості застосування інших запобіжних заходів відносно обвинувачених, зважаючи на обґрунтованість підозри та наявність вказаних ризиків, та приймаючи до уваги відсутність фактичних даних, які свідчать про зміну цих ризиків, колегія суддів вважає неможливим запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких або скасування запобіжних заходів.
Крім того, вирішення питання про продовження запобіжного заходу здійснюється судом з врахуванням обставин конкретної справи, що знаходиться в провадженні суду.
Доводи на які посилаються захисники та обвинувачені, стосуються оцінки доказів, які досліджені судом, та підлягають вирішенню під час ухвалення судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України.
З огляду на викладене, суд не вважає необхідним продовжити запобіжні заходи обвинуваченим: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , оскільки скасування чи зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, може призвести до спроб переховування від суду, впливу на потерпілих та свідків, експертів, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому, залишає незмінним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, вважаючи жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, таким, що не може запобігти вищевказаним ризикам.
Будь-яких даних, що свідчили б про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та можливості скасування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає.
Судова колегія при постановленні даної ухвали, керуючись ч.ч. 3, 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, про які зазначено вище, не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання їх під вартою, оскільки ОСОБА_12 та ОСОБА_14 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258 КК України, а ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України, які спричинили загибель людей.
Крім того, ухвалою судової колегії Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 липня 2019 року в задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_12 про зміну запобіжного заходу на будь-яку іншу, не пов'язану з триманням під вартою, обвинуваченого ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання та обвинуваченого ОСОБА_14 про скасування запобіжного заходу - відмовлено.
Відповідно до ч. 5 ст. 201 КПК України суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися судом.
В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини на які посилаються обвинувачені у своїх клопотаннях про зміну, скасування запобіжного заходу, будь-яких нових доводів та обставин, які не були б відомі і враховані при продовженні обвинуваченим запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, і які б свідчили про необхідність її зміни, суду надано не було.
Тобто, в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в своїх клопотаннях про зміну та скасування запобіжного заходу не навели нових обставин, які не розглядалися судом, в зв'язку з чим подані клопотання підлягають залишенню без розгляду.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що розгляд судового провадження не завершений, колегія суддів вважає доцільним продовжити тримання обвинувачених під вартою строком на шістдесят днів.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 201, 372 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання - залишити без розгляду.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 про скасування запобіжного заходу - залишити без розгляду.
Продовжити обвинуваченим:
- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
- ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
- ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 вересня 2019 року.
Копію ухвали направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для відома.
Ухвала може бути оскаржена лише в частині продовження запобіжного заходу до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 25 липня 2019 року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3