Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 липня 2019 р. № 520/1778/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
за участю секретаря судового засідання - Суховарової О.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Зеленохатова І.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030 та №0003417/1-5606-2030.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030 та №0003417/1-5606-2030 є незаконним та таким, що не відповідають вимогам діючого законодавства, отже підлягають скасуванню, оскільки через те, що всі об'єкт нерухомості на які виписані податкові повідомлення-рішення є будівлями промисловості та до них застосовується пільга з оподаткування відповідно до абз. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Крім того, зазначив, що вказані будівлі використовуються позивачем у промисловості шляхом здачі в оренду промисловому підприємству. Що стосується об'єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 (комплекс, майновий, загальна площа 3338,4 кв.м) - такого об'єкту оподаткування взагалі немає у зв'язку з тим, що його було знесено та розпочато будівництво, яке триває і до цього часу. Щодо податкового повідомлення-рішення №0003417/1-5606-2030 від 05.11.2018 зазначив, що скарга на вказане податкове повідомлення-рішення в межах адміністративного оскарження є задоволеною.
Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 р. закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 16.07.2019 р. о 14.00 год.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволенні позовних вимог пославшись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов, зазначив, що застосування пункту «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Таким чином, нежитлова будівля літ. «Т» загальною площею 1650,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу №15 від 10.03.2016 р.); комплекс, майновий загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу №4651 від 10.12.2013 р.), які належать на праві власності Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 , не підпадають під дію підпункту 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки перебувають у власності фізичної особи, а не промислового підприємства, відтак є об'єктом оподаткування.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу, Фізичній особі - підприємець Одношевному Сергію ОСОБА_3 , на праві приватної власності належать об'єкти нерухомості:
- нежитлова будівля літ. «Т» загальною площею 1650,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу №15 від 10.03.2016 р., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №55118427 від 15.03.2016 р., договором купівлі-продажу земельної ділянки №15/17 від 18.04.2017 р., Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6303877322017 від 22.02.2017 р., технічним паспортом на виробничий будинок (нежитлова будівля виробничий комплекс по виготовленню засобів власної гігієни та косметики), виготовленим 24.03.2016 р. та технічним паспортом на виробничий будинок (нежитлова будівля виробничий комплекс по виготовленню засобів власної гігієни та косметики), виготовленим 11.01.2019 р. (а.с.36-45, 53, 126);
- комплекс, майновий, загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу №4651 від 10.12.2013 р., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №14300893 від 10.12.2013 р. та технічними паспортами на виробничі будинки (пташник «З», пташник «Ж», пташник «Є»), виготовлені 25.08.2009 р. (а.с.19-26).
Головним управлінням ДФС у Харківській області 05.11.2018 р. винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення від:
- №0003417-5606-2030, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в розмірі 26707,20 грн.;
- №0003417/1-5606-2030, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2015-2016 рік в розмірі 43332,44 грн.;
- №0003418-5606-2030, яким Фізичній особі - підприємцю Одношевному ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в розмірі 13200,80 грн.;
- №0003418/1-5606-2030, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 9474,32 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідками якої, рішенням ДФС України від 22.01.2019 р. №3168/6/99-99-11-05-01-25 податкові повідомлення-рішення від 11.05.2018 р. №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030 та №0003417-5606-2030 залишені без змін, а скарга - без задоволення. При цьому, щодо скарги від 18.12.2018 р. на податкове повідомлення-рішення №0003417/1-5606-2030, у рішенні ДФС України про результати розгляду скарги жодної інформації не зазначено.
Позивач, не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Щодо вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області №0003418/1-5606-2030 та №0003418-5606-2030, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області від 05.11.2018 р. №0003418/1-5606-2030 та №0003418-5606-2030 Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за нерухоме майно, а саме, нежитлову будівлю літ. «Т» загальною площею 1650,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Харків АДРЕСА_2 . за період 2016-2017 рік.
Суд зазначає, що згідно статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив чіткі умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.
Аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач не є промисловим підприємством в розумінні Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 року по справі №822/2614/16.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи позивача про те, що згідно договорів оренди на зазначений об'єкт за 2016 та 2017 р., належний на праві власності ФОП ОСОБА_2 , вказані будівлі використовуються у промисловості шляхом здачі в оренду промисловому підприємству також не приймаються судом до уваги з підстав недотримання умови щодо перебування будівель промисловості саме у власності промислових підприємств, а не в оренді.
Таким чином, твердження позивача щодо розповсюдження на спірні правовідносини положень пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2статті 266 ПК України є помилковими та не приймаються судом до уваги, оскільки буквальний аналіз вказаної норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.03.2019 року по справі №808/722/17.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про наявність у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відповідного обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, а тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0003418/1-5606-2030 та №0003418-5606-2030 є правомірними, прийнятими відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, а тому не підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 05.11.2018 року №0003417-5606-2030 та №0003417/1-5606-2030, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області від 05.11.2018 р. №0003417-5606-2030 та №0003417/1-5606-2030 позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за нерухоме майно, а саме, комплекс, майновий, загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вже зазначалось судом вище, відповідно до підпункту 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктом 266.3.1. пункту 266.3. статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3. статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Аналізуючи зазначені норми пункту 266.3 статті 266 ПК України, суд приходить до висновку, що база оподаткування об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом не тільки на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Крім того, згідно з підпунктом 266.7.3. пункту 266.7. статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що підставою виникнення права власності у позивача на комплекс, майновий, загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу №4651 від 10.12.2013 р., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №14300893 від 10.12.2013 р. та технічними паспортами на виробничі будинки (пташник «З», пташник «Ж», пташник «Є»), виготовленими 25.08.2009 р. (а.с.19-26).
Водночас, судом встановлено, що в 2015 р. виробничі будинки (пташник «З», пташник «Ж», пташник «Є») були знесені та у 2016 році на вказаній земельній ділянці розпочато нове будівництво виробничо-складського комплексу, яке триває до цього часу.
Вказані обставини підтверджуються декларацією про початок виконання будівельних робіт, а саме, будівництва виробничо-складського комплексу по АДРЕСА_1 , зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області 04.07.2016 р. №ХК 083161861327. (а.с.27-29)
Відповідно до долученого до матеріалів справи договору підряду №08/09 від 08.09.2014 р., ТОВ «Рисайклменг Партнер УП» (підрядник) зобов'язується виконати роботи по демонтажу пташників по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 . ФОП ОСОБА_2 (замовник) зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик, забезпечити можливість здійснювати роботи на ній та оплатити в строки та на умовах, передбачених вказаним Договором. Згідно акту прийому-передачі робіт №ОУ від 07.12.2014 р. підрядником здійснені роботи згідно договору від 08.09.2014 р. (а.с.101-104).
Згідно довідки Комунального підприємства Технічної інвентаризації «Інвенрос» №7674-Г від 31.01.2019, майновий комплекс (пташник «З», пташник «Ж», пташник «Є»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , при обстеженні на місці, згідно акта поточних змін від 20.12.2018 було встановлено, що пташники «Є,Ж,З» знесені. (а.с.76).
Крім того, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №157876472 від 28.02.2019 р. внесено відомості про знищення об'єкта нерухомого майна, а саме, комплексу, майнового, загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с.74).
Таким чином, судом встановлена відсутність в натурі нежитлових приміщень належних позивачу: комплексу, майнового (пташник «З», пташник «Ж», пташник «Є»), загальною площею 3338,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 2015 рік та на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем реєстрація припинення права власності на вказаний об'єкт була проведена несвоєчасно, лише 28.02.2019 року. Оскільки за приписами п.п.266.2.1. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, його наявність в натурі, то суд доходить до висновку, що факт наявності запису про право власності на об'єкт за його відсутності в натурі та несвоєчасне внесення запису про припинення права власності не є підставою для нарахування податку.
З урахуванням зазначених обставин, суд вважає неправомірним нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відсутності основної складової нарахування такого податку - його об'єкту у вигляді нежитлової нерухомості. Тому, прийняте Головним управлінням ДФС у Харківській області податкове повідомлення-рішення №0003417-5606-2030 від 05.11.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030, суд вказує на таке.
Судом встановлено, що 22.11.2018 р. ФОП ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст.56 ПК України до Державної фіскальної служби України було направлено скаргу на податкові повідомлення-рішення №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030.
Також, 18.12.2018 р. ФОП ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст.56 ПК України до Державної фіскальної служби України було направлено скаргу на податкове повідомлення-рішення №0003417/1-5606-2030.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПК України).
Відповідно до приписів пункту 56.3 статті 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Водночас, приписами пунктів 56.8, 56.9 статті 56 ПК України встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
При цьому, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 статті 56 ПК України).
В той же час, наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 року №916 затверджено Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, яким визначено процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів (далі - рішення) під час адміністративного оскарження (далі - Порядок №916).
Згідно пункту 2 розділу VII контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, що настають за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам: зазначені конкретні посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, на яких воно ґрунтується, з урахуванням матеріалів скарги; по суті вимог чи заперечень платника податків контролюючий орган висловив свою позицію.
Судом встановлено, що рішенням про продовження розгляду скарги №19128/0/99-99-11-05-01-14 від 05.12.2018 Державною фіскальною службою України продовжено розгляд скарги по податковим повідомленням-рішенням №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030.
Також, рішенням про продовження розгляду скарги №1457/6/99-99-11-05-01-25 від 11.01.2019 Державною фіскальною службою України продовжено розгляд скарги по податковому повідомленню-рішенню від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030.
Згодом, Державна фіскальна служба України рішенням від 22.01.2019 р. №3168/6/99-99-11-05-01-25 скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 Миколайовича залишила без задоволення та податкові повідомлення-рішення від 05.11.2018 №0003418/1-5606-2030, №0003418-5606-2030, №0003417-5606-2030 залишила без змін.
Втім, судом встановлено, що у вказаному рішенні від 22.01.2019 р. №3168/6/99-99-11-05-01-25 ДФС України не прийнято вмотивованого рішення щодо скарги по податковому повідомленню-рішенню від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030, та жодним чином не висловлено позицію щодо вказаного податкового повідомлення-рішення від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030.
Посилання відповідача, що в рішенні про результати розгляду скарги в першому абзаці зазначено про скаргу позивача від 18.12.2018 р., суд не приймає до уваги як вмотивоване рішення, оскільки зазначена скарга подавалась на податкове повідомлення-рішення від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030, яке в рішенні відсутнє. Строк розгляду цієї скарги продовжено до 19.02.2019, а не по 24.01.2019, як зазначається в рішенні. Окрім того, скаржник просив скасувати податкове повідомлення-рішення з підстав відсутності об'єкта, однак жодних доводів та висновків стосовно цього та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в рішенні не зазначено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, оскільки вмотивоване рішення за скаргою позивача на його адресу не надсилалось протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу, скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на податкове повідомлення-рішення від 05.11.2018 №0003417/1-5606-2030 вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків, отже податкове повідомлення-рішення є скасованим в межах адміністративного оскарження, а тому підстави для скасування його в судовому порядку відсутні.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 Сергія Миколайовича є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків, 61057, код 39599198) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0003417-5606-2030 від 05.11.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків, 61057, код 39599198) суму сплаченого судового збору у розмірі 927,15 грн. (дев'ятсот двадцять сім гривень 15 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 25 липня 2019 року.
Суддя Д.А. Волошин