25 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7226/19
категорія 10902100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не прийняття рішення по результатах розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.03.2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 38.9280 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області;
- зобов'язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 38.9280, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області та прийняти по ній рішення;
- стягнути з Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області кошти в розміри 2606,10 грн на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомоги.
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області подати у місячний строк з моменту набрання рішення законної сили звіт про виконання рішення суду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що звернувшись із заявою до Брусилівської селищної ради про надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , отримав листа з повідомленням проте, що Брусилівська селищна рада не має правових підстав для внесення на розгляд сесії та прийняття відповідного рішення щодо звернення від 26.03.2019, оскільки право комунальної власності на таку земельну ділянку на момент звернення позивача ще не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вважаючи протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради щодо не прийняття рішення по результатах розгляду заяви про надання в оренду вказаної земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою судді від 28.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
20.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 38.9280 га, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» та відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 22.12.2018 року № 65020/14-18/СГ «Про передачу земельної ділянки державної власності в комунальну власність» та акта приймання - передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018 передана з державної в комунальну власність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області. Однак, право комунальної власності на дану земельну ділянку не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, відповідний пакет документів лише готується для подання на реєстрацію. Вважаючи, що Брусилівська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, до моменту реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку, не має правових підстав для розпорядження нею, просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що 26.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Брусилівської селищної ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.
Листом Брусилівської селищної ради за №420 від 26 квітня 2019 року, позивача повідомлено, що вказана земельна ділянка передана з державної власності у комунальну, однак право комунальної власності Брусилівської селищної ради на земельну ділянку, на момент звернення позивача, не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку із чим селищна рада не має правих підстав для винесення на розгляд сесії та прийняття відповідного рішення за розглядом заяви про надання в оренду земельної ділянки.
Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача, щодо винесення рішення за результатами розгляду поданої ним заяви, звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Поряд із цим, статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед інших належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність передбачений статтею 117 ЗК України.
Щодо процедури розгляду заяви про надання в оренду земельної ділянки, слід вказати наступне.
Частинами 1-2 ст.124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Пунктом 34 частини 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21 травня 1997 року визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, відповідно до закону, вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Таким чином, вищевказаними нормами визначено обов'язок виключно на пленарних засіданнях селищної ради вирішувати питання регулювання земельних відносин, в тому числі і питання щодо надання в оренду земельних ділянок.
Проте, з матеріалів справи слідує, що заява ОСОБА_1 про надання в оренду земельної ділянки на пленарному засідання Брусилівської селищної ради не розглядалася. Рішення щодо розгляду такої заяви, не приймалося, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність Брусилівської селищної ради. При цьому, слід зазначити, що в матеріалах справи міститься лише лист Брусилівської селищної ради № 420 від 26.04.2019, яким позивача повідомлено щодо відсутності правових підстав для внесення заяви ОСОБА_1 про надання в оренду земельної ділянки на розгляд сесії та прийняття відповідного рішення за такою заявою.
Отже, розгляд заяви позивача здійснено з порушенням п. 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто порушено процедуру такого розгляду, оскільки законодавством, прямо визначено обов'язок селищних рад, вирішувати питання щодо регулювання земельних відносин, виключно на пленарних засіданнях.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним зобов'язати Брусилівську селищну раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 26.03.2019 у порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до ч.2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід вказати наступне.
Частинами 2-5 ст. 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись ( ч. 9 ст. 139 КАС України).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, лише у випадку документального підтвердження.
А тому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Так, між позивачем та адвокатом Нестеренком Миколою Миколайовичем укладено договір про надання правової допомоги № 30 від 02.05.2019 року.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивач подає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема робота по юридичному аналізу спірного питання оцінена - 1116,90 грн, підготовка та складання позовної заяви - 1489,20 грн. Позивачем для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано акт приймання-передачі грошових коштів за послуги адвоката по наданню професійної правової допомоги від 06.05.2019.
Проте, з доданих документів, суд не має можливості встановити, в якій конкретній справі/позові надавались правничі послуги, стосовно якої саме земельної ділянки виникли спірні правовідносини.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2606,10 грн адвокатом Нестеренком М.М. від ОСОБА_1 , оскільки вказаний факт, може бути підтверджено лише витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2019 року.
Суд звертає увагу позивача на те, що квитанція до прибуткового касового ордера №30 від 06.05.2019 на суму 2606,10 грн, підписана та видана адвокатом, являється без доказів оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, а тому не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.
Таким чином, враховуючи викладене, вимога позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2606,10 грн задоволенню не підлягає, оскільки надані суду докази, на їх підтвердження, не є достатніми.
Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За встановлених у даній справі обставин, судом не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області (вул.Митрополита Іларіона 50, смт.Брусилів, Житомирська область, код ЄДРПОУ 04348504) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не прийняття рішення по результатах розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.03.2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 38.9280 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.
Зобов'язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 38.9280 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області на черговому пленарному засіданні та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду складено у повному обсязі: 25 липня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова