ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2019Справа № 910/6624/19
Суддя господарського суду міста Києва Князьков В.В розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт", с.Липляни, Ківерцівський р-н, Волинська обл.
до Аграрного фонду, м.Київ
про стягнення 59 815,00 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Аграрного фонду про стягнення 59 815,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 59 815,00 грн. з оплати наданих позивачем згідно Договору складського зберігання №294/11 від 12.08.2011 послуг із зберігання жита у період з 01.08.2018 по 31.03.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
18.06.2019 до господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Аграрний фонд вказав на те, що відповідно до умов Договору складського зберігання №294/11 від 12.08.2011 оплата за надані позивачем послуги зі зберігання здійснюється на підставі актів виконаних робіт. З огляду на те, що таких актів позивачем до матеріалів справи не долучено, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими.
Крім того, відповідач зазначив, що з 01.08.2016 діяльність Аграрного фонду в сфері закупівель підпадає під дію Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави. Аграрний фонд не мав можливості провести процедури закупівель за державні кошти у зв'язку з відсутністю затвердженого в установленому законодавством порядку паспорта бюджетної програми за КЕКВ2801250 "Витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду", що спричинило виникнення заборгованості по оплаті послуг зберігання.
Також, відповідач зазначив, що станом на 11.06.2019 в Аграрного фонду відсутній затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України паспорт бюджетної програми за КЕКВ 2801250 "Витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду" на 2019 рік, у зв'язку з чим фонд все ще позбавлений можливості здійснювати будь-які платежі, пов'язані із основною діяльністю.
24.06.2019 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" зауважило, що акти приймання-передачі послуг за Договором складського зберігання №294/11 від 12.08.2011 щомісяця передавалися відповідачу, який відмовляється їх підписувати, мотивуючи свою відмову відсутністю коштів
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.
12.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна №294/11 (надалі - Договір), відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, кукурудзи, ячменю, гречки, якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою у кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Відповідно до п. 3.1.1 Договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску.
У пункті п. 3.1.5 Договору вказано, що зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання.
Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного у договорі (п. 3.1.6 Договору).
Згідно з п. 3.1.9 Договору зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився.
Пунктом 3.3.2 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2011) передбачено, що поклажодавець зобов'язаний розраховуватися за надання послуг з приймання, зберігання, відвантаження, а також послуги, що виникають в порядку п. 3.1.4 договору.
Сторонами у п. 5.1 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2011) погоджено, що розрахунки за надання послуг по зберіганню проводяться у грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Розрахунки за надання послуг по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.
Пунктом 5.2 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2011) встановлено, що граничний розмір плати (тарифу) по зберіганню зерна, придбаного за кошти державного бюджету, встановлюється відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України".
У п. 5.4 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2011) вказано, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу згідно з актами передавання-приймання до договору складського зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт, за умови надходження на рахунок поклажодавця коштів з Держаного бюджету на зазначені цілі.
У відповідності до умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" прийняло на зберігання від Аграрного фонду зерно:
- жито, 3 класу, 2011 року збирання врожаю, вагою 42 000 кг,
- жито, 2 класу, 2012 року збирання врожаю, вагою 100 000 кг,
- жито, 3 класу, 2012 року збирання врожаю, вагою 285 250 кг.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що ним на виконання своїх зобов'язань за Договором було надано відповідачу у період з 01.08.2018 по 31.03.2019 послуги із зберігання жита, а відповідач своїх зобов'язань із оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 59 815,00 грн.
Дослідивши зміст укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.
У відповідності до частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статтею 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" прийняло на зберігання від Аграрного фонду зерно, а саме:
- жито, 3 класу, 2011 року збирання врожаю, вагою 42 000 кг, що підтверджується складською квитанціє на зерно №587 від 31.10.2013 (АХ№085087);
- жито, 2 класу, 2012 року збирання врожаю, вагою 100 000 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно №588 від 31.10.2013 (АХ№085088);
- жито, 3 класу, 2012 року збирання врожаю, вагою 285 250 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно №589 від 31.10.2013 (АХ№085089).
Приписами п. 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Положеннями ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
Статтею 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 Цивільного кодексу України).
Пунктом 9.1 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2012) встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Статтею ст. 946 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Пунктом 8.1 Договору визначено строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавця.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що продовження зберігання зерна після закінчення строку договору (31.12.2013) дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.
У п. 5.3 Договору ( в редакції додаткового договору від 31.12.2011) сторони погодили, що розмір плати (тарифу) за надання послуг зі зберігання становить 17,50 грн. за 1 тону за місяць.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що ним були надані відповідачу послуги зі зберігання зерна у період з 01 серпня 2018 року по березень 2019 року на загальну суму 59 815,00 грн. за вказаними складськими квитанціями.
Як встановлено судом, відповідно до складських квитанцій на зерно №587 від 31.10.2013 (АХ№085087), №588 від 31.10.2013 (АХ№085088) та №589 від 31.10.2013 ( АХ№ 085089 ) на зберіганні у позивача перебуває зерно загальною вагою 427,25 тон.
Таким чином, враховуючи, що вартість послуг зі зберігання 1 тони зерна за 1 місяць становить 17,50 грн. та період зберігання зерна, вказаний позивачем (8 місяців - з серпня 2018 року по березень 2019 року), суд дійшов висновку, що за вказаний період вартість послуг із зберігання зерна становить 59 815,00 грн.
Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив факту перебування на зберіганні у позивача зерна за вказаними складськими квитанціями та у спірний період.
Вартість зі зберігання зерна погоджена сторонами у Договорі та становить 17,50 грн. за зберігання 1 тони зерна за місяць.
Таким чином, оскільки у період з серпня 2018 року по березень 2019 року на зберіганні у позивача перебувало зерно вагою 427,25 тон, відповідач як поклажодавець зобов'язаний оплатити позивачу як зберігачу вартість наданих послуг зі зберігання у розмірі 59 815,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
У пункті 5.4 Договору (в редакції додаткового договору від 31.12.2011) сторонами було погоджено, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу згідно з актами передавання-приймання до договору складського зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт, за умови надходження на рахунок поклажодавця коштів з Держаного бюджету на зазначені цілі.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог у даному спорі з тих підстав, що відповідно до умов Договору оплата за надані позивачем послуги зі зберігання здійснюється на підставі актів виконаних робіт, проте позивачем не долучено до матеріалів справи таких актів, оскільки, по-перше, в матеріалах справи наявні докази направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" Аграрному фонду актів наданих послуг, в той час як Аграрним фондом не надано жодних доказів вмотивованої відмови від їх підписання. При цьому, позивач вказує, що акти наданих послуг щомісячно надсилались відповідачу, однак останній їх не підписував, посилаючись на відсутність коштів для оплати послуг, наданих позивачем.
По-друге, ненадання акту наданих послуг не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність акту наданих послуг не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані позивачем послуги зі зберігання зерна.
По-третє, складання акту виконаних робіт (наданих послуг) у даному випадку не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин, оскільки правовідносини виникають саме з договору між сторонами про надання послуг зі зберігання та з факту надання послуг зі зберігання, що підтверджується складськими квитанціями на зберігання зерна - №587 від 31.10.2013 (АХ№085087), №588 від 31.10.2013 (АХ№085088) та №589 від 31.10.2013 ( АХ№085089 ).
Факт зберігання вказаного обсягу зерна (відповідно до складських квитанцій) у спірний період (з серпня 2018 року по березень 2019 року включно) відповідачем не заперечувався, а матеріали справи не містять доказів відвантаження зерна (частини зерна) у цей період, зокрема, складські квитанції не містять відомостей про їх погашення.
Отже, у відповідача як поклажодавця наявний обов'язок оплатити позивачу як зерновому складу послуги зі зберігання зерна, оскільки ним було спожито такі послуги.
До того ж, умовами Договору не встановлено обов'язку саме позивача складати та надавати відповідачу акти виконаних робіт, тобто, Аграрний фонд з метою добросовісного виконання своїх зобов'язань за Договором не був позбавлений можливості самостійно звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" для складення відповідних актів.
Попри наведене, як вбачається зі змісту п. 5.4 Договору щодо оплати на підставі актів наданих послуг, дана умова Договору не встановлює строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати за надані позивачем послуги зі зберігання зерна, оскільки не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.
Оскільки умовами Договору не визначено строку оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання, то у даному випадку підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, а відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Зважаючи на те, що перелік форм пред'явлення кредитором вимоги про сплату заборгованості не є вичерпним, суд дійшов висновку, що вимога кредитора про сплату заборгованості може бути оформлена, зокрема, у вигляді надісланого акту виконаних робіт (наданих послуг) або претензії про сплату заборгованості.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію вимоги вих. №490 від 23.04.2019 про сплату заборгованості, а також докази її направлення разом із актами наданих послуг за спірний період (з серпня 2018 року по березень 2019 року включно) на адресу відповідача (в матеріалах справи наявні опис вкладення у цінний лист від 23.04.2019 та фіскальний чек від 23.04.2019).
Судом встановлено, що претензія про сплату заборгованості та акти наданих послуг за спірний період були отримані відповідачем 02.05.2019 - відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Проте, відповідачем заборгованість за договором складського зберігання зерна № 294/11 від 12.08.2011 оплачено не було.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 59 815,00 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач належними та допустимими доказами факту невиконання своїх зобов'язань за спірним договором не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що Аграрний фонд не виконав своїх зобов'язань за Договором з оплати наданих та спожитих ним послуг зберігання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, які, по суті, зводяться до відсутності бюджетного фінансування (так як Аграрний фонд не мав можливості провести процедури закупівель за державні кошти у зв'язку з відсутністю затвердженого в установленому законодавством порядку паспорта бюджетної програми за КЕКВ2801250 "Витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду", що спричинило виникнення заборгованості по оплаті послуг зберігання) суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.
За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав, Верховний Суд України в своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, а також Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".
При цьому, щодо передбаченої умовами Договору залежності здійснення відповідачем оплати від отримання ним самим відповідного бюджетного фінансування, то суд зазначає, що хоча умови чинного цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов'язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, однак встановлена Договором залежність оплати від отримання фінансування не визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами та не вказує на подію, яка має неминуче настати (фінансування не є такою подією), а отже в розумінні ст.ст. 251-252, 530 Цивільного кодексу України, не є строком (терміном) виконання зобов'язань.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що наявність та обсяг заборгованості Аграрного фонду у розмірі 59 815,00 грн. за надані позивачем послуги зі зберігання зерна у період з серпня 2018 року по березень 2019 року підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема Аграрним фондом не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 59 815,00 грн. грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" до Аграрного фонду про стягнення 59 815,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" (45240, Волинська обл., Ківерцівський р-н, с. Липляни, вул. Козацька, буд. 22; ідентифікаційний код 31496816) грошові кошти у розмірі 59 815 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Князьков