вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2019 р. Справа№ 910/1340/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Ільющенко С.В.;
від відповідача: Кириченко К.О.;
від прокуратури: Винник О.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2019
про залишення позову без розгляду
у справі № 910/1340/19 (Суддя Ягічева Н. І.)
за позовом Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест"
про стягнення 2 047 885, 26 грн.
Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи у суді першої інстанції
Заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Іван Миколайович в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 2 047 885,26 грн. плати за користування земельними ділянками.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з квітня 2016 року та по даний час використання земельних ділянок відповідачем здійснюється без правовстановлюючих документів, а відтак без достатніх правових підстав, що відповідно до ст. ст. 1166, 1212 -1214 ЦК України є підставою для відшкодування останнім міській раді всі доходів, які він протиправно зберіг та повинен був сплатити до бюджету міської ради у випадку укладення договору оренди.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 позов Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 2 047 885, 26 грн. залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що у даній справі немає передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Заступник прокурора Чернігівської області звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 по справі № 910/1340/19 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не оформив право користування земельними ділянками комунальної власності по вул. Б. Хмельницького, 37/1, 37/3, 37/5, 37/6 та по вул. Курилівській, 56-а у місті Ніжині, на яких розташоване належне йому нерухоме майно, та використовує їх без правовстановлюючих документів і без сплати орендної плати, у зв'язку з чим Ніжинська міська рада має право на стягнення недоотриманих коштів за використання земельних ділянок. В той же час, Ніжинська міська рада, як представник інтереси громади міста Ніжина, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, тривалий час самостійно не вживала належних заходів щодо стягнення недоотриманих доходів. Як зазначає прокурор, лише у 2018 році виключно з ініціативи Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області, викладеної у листі від 07.12.2017, рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 219 від 12.07.2018 було затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Також апелянт зазначає, що з моменту обрахування комісією з визначення та відшкодування землекористувачем суми коштів позивачем належних та вичерпних заходів цивільно-правового характеру не вживалися - позовну заяву самостійно подано не було, тоді як надсилання листів не є свідченням належного виконання своїх повноважень.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи між суддями, справу № 910/1340/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 було відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 10.07.2019.
Позиції учасників справи та результати розгляду заявлених клопотань
18.04.2019 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу прокурора відхилити.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Іван Миколайович в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 2 047 885,26 грн. плати за користування земельними ділянками.
В обґрунтування порушення інтересів держави заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури зазначає, що інтереси суспільства, а саме територіальної громади міста та держави в цілому, полягають у забезпечені ефективного використання землі та отриманні плати за її використання. Водночас, Ніжинська міська рада, як представник інтересів територіальної громади міста Ніжина, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, довгий час не вживає належних заходів щодо стягнення недоотриманих доходів самостійно для усунення порушень інтересів держави та поновлення її прав.
Наведене, за твердженням прокурора, може призвести до майнових втрат місцевого бюджету, а отже вбачаться підстави для представництва її інтересів Ніжинською місцевою прокуратурою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 позов Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури Марушко Івана Миколайовича в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділконцептінвест" про стягнення 2 047 885, 26 грн. залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що у даній справі немає передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Колегія суддів зауважує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п'яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
У справі, що переглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на те, що ТОВ «Проділконцептінвест» не оформило право користування земельними ділянками комунальної власності по вул. Б. Хмельницького, 37/1, 37/3, 37/5, 37/6 та по вул. Курилівській, 56-а у місті Ніжині, на яких розташоване належне йому нерухоме майно, та використовує їх без правовстановлюючих документів і без сплати орендної плати, чим фактично порушуються інтереси держави у зв'язку з ненадходженням коштів до місцевого бюджету.
Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення Ніжинською міською радою, як органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних відносинах, покладених на них законом обов'язків із захисту державних інтересів з метою контролю і надходження бюджетних коштів до місцевого бюджету, з огляду на наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Однією з форм місцевого самоврядування в силу ч. 2 ст. 2 цього Закону є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, відповідно до ч. З ст. 16 Закону, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земляні і природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відноситься питання регулювання земельних відносин. Згідно з п. п. 1 п. "б" ч. 1 ст. 33 зазначеного закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
За ст. ст. 19, 140 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Місцеве самоврядування визначено як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Право власності на землю територіальної громади захищається на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Неукладення або несвоєчасне укладення суб'єктами господарювання договорів оренди землі призводить до ненадходження та очевидних втрат коштів місцевого бюджету.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав і свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, що відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
З вищевикладеного слідує, що місцеві ради, відповідно до закону, від імені та в інтересах територіальної громади міста повинні здійснювати контроль за надходженням коштів від використання землі у межах міста та не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.
Як вказав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, в матеріалах справи містяться розрахунок розміру плати, складений першим заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, відповідь на запит Ніжинської міської ради №02.1-17/1157 від 22.05.2018, відповідь на запит № 02.1-17/258 від 08.02.2018, лист №02.1-17/2135 від 30.11.2017, лист №02.1-18/6-2704 від 10.01.2018, лист від 06.02.2018 №02.1-17/232, лист №02.1-17/1976 від 21.08.2018, лист №02.1-17/1296 від 06.06.2018, лист від 10.08.2018 №02-1-18/1900, які не є тими доказами, що підтверджують бездіяльність відповідного органу місцевого самоврядування чи неналежність здійсненого ним захисту, що зумовило настання обставин, за яких Прокуратура може звернутись із даним позовом до суду.
Разом з тим, із наведених вище положень процесуального законодавства вбачається, що представництво у суді законних інтересів здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює або неналежно здійснює захист своїх інтересів.
Колегією суддів враховано, що невжиття Ніжинською міською радою тривалий час належних та вичерпних дій щодо правового оформлення використання відповідачем спірних земельних ділянок, а також заходів цивільно-правового характеру до захисту цих інтересів, спрямованих на стягнення недоотриманої орендної плати з відповідача, є порушенням інтересів територіальної громади міста Ніжина та держави в цілому.
Надсилання Ніжинською міською радою на адресу ТОВ «Поділконцептінвест» листів №02.1-17/2135 від 30.11.2017, №02.1-18/6-2704 від 10.01.2018, №02.1-17/232 від 06.02.2018, №02.1-17/1976 від 21.08.2018, №02.1-17/1296 від 06.06.2018, №02-1-18/1900 від 10.08.2018 не є доказом належного виконання міською радою своїх повноважень.
Стосовно посилань суду першої інстанції на те, що прокурором не доведено неможливості реалізації такого захисту самим позивачем, слід зазначити наступне.
Наведені вище положення законодавства передбачають, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкту владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є, зокрема, нездійснення чи здійснення неналежним чином вказаними органами такого захисту самостійно.
При цьому, можливість чи неможливість самостійного звернення вказаних органів до суду жодним чином не впливає на наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокуратурою.
Ключовим для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суд прокуратурою є саме доведення обставин нездійснення чи неналежного здійснення відповідним органом захисту інтересів держави, а не неможливість реалізації такого захисту самим позивачем.
Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що позивач має підстави та можливість для самостійного захисту своїх прав, слід зазначити, що наведене жодним чином не свідчить про вжиття Ніжинською міською радою таких заходів, а, як вже було вказано, саме нездійснення чи неналежне здійснення відповідним органом захисту інтересів держави є підставою для представництва цих інтересів в суді прокуратурою.
За таких обставин, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
При цьому прокурором вірно зазначено, що Ніжинською міською радою починаючи з 2016 року відповідних заходів, спрямованих на усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживалось.
За таких обставин, враховуючи нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, незвернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернень до відповідача, колегія суддів погоджується із доводами, наведеними прокурором у апеляційній скарзі, про те, що у даному випадку прокурором обґрунтовано наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради, а тому висновки суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є помилковими, а відтак - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/21265/17, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 22.01.2019 у справі № 906/753/17.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За таких обставин, враховуючи нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, незвернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернень до відповідача, колегія суддів погоджується із доводами, наведеними прокурором у апеляційній скарзі, про те, що у даному випадку прокурором обґрунтовано наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради, а тому висновки суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є помилковими, а відтак - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд Господарського суду міста Києва.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 280, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 року у справі № 910/1340/19 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 року у справі № 910/1340/19 скасувати.
3. Матеріали справи № 910/1340/19 передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 22.07.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко