проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"25" липня 2019 р. Справа № 905/180/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя Россолов В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх.№1788Д/1 від 10.06.2019) на рішення Господарського суду Донецької області від 13.05.2019 у справі №905/180/19 (м. Харків, суддя Огороднік Д.Н., повний текст складено 20.05.2019),
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш”, м. Слов'янськ, Донецької обл.
про стягнення боргу у сумі 1205,08 грн, -
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтобаз України” (позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача - Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” грошових коштів в сумі 1205,08 грн., з яких: пеня в сумі 1147,70 грн., 3% річних в сумі 57,38 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”” 3% річних у сумі 57,38 грн; судовий збір у розмірі 91,46 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” із рішенням не погодилось, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, просить суд скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 13.05.2019 у справі №905/180/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 1147,70 грн.; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтобаз України”” задовольнити, стягнути з відповідача пеню в сумі 1147,70 грн; відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач вказує на те, що господарський суд безпідставно відмовив у стягненні пені в сумі 1147,70 грн, оскільки на думку позивача, він не є енергопостачальною компанією і на нього не поширюється дія Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», яким встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями.
10.06.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №905/180/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Дучал Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у справі № 905/180/19 та роз'яснено відповідачу про право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі були отримані представниками позивача та відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень № 6102228670110 та № 6102228670129.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6036 від 25.06.2019), в якому просить залишити рішення Господарського суду Донецької області від 13.05.2019 у справі №905/180/19 без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2014 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” як продавцем (позивач) та Приватним акціонерним товариством “Бетонмаш” як покупцем (відповідач) підписаний договір купівлі-продажу природного газу № 1341/15-ТЕ-12/9775-6 (далі - договір), за приписами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Відповідно до п.2.1 договору продавець передає покупцеві, зокрема, у січні - грудні 2015 року газ обсягом до 926,0 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): січень - 180 тис. куб. м, лютий - 190 тис. куб. м, березень - 150 тис. куб. м, квітень - 54 тис. куб. м, травень - 4 тис. куб. м, червень - 4 тис. куб. м, липень - 4 тис. куб.м., серпень - 4 тис. куб. м, вересень - 4 тис. куб. м, жовтень - 52 тис. куб. м, листопад - 95 тис. куб. м, грудень - 185 тис. куб. м.
За змістом п.5.2 договору до сплати за 1000 куб. м газу належить 1091 грн, крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.
У п.п.3.3, 3.4 договору сторони узгодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представниками та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно з п.6.1 договору №1341/15-ТЕ/12-9775-6 від 22.12.2014 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до розділу 11 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що в подальшому сторонами договору підписано додаткові угоди, а саме: №1 від 17.03.2015; №2 від 22.07.2015; №3 від 21.07.2015; № 4 від 01.10.2015; № 5 від 27.11.2015.
Так, Додатковою угодою №1 від 17.03.2015 пункт 5.2. статті 5 “Ціна договору” викладено з 01.04.2015 у наступній редакції: “До сплати за 1000 куб. м газу належить 2495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2994,30 грн.”.
Додатковою угодою №3 від 31.07.2015 пункт 5.2. статті 5 “Ціна договору” викладено з 01.07.2015 у наступній редакції: “До сплати за 1000 куб. м газу належить 2495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2994,30 грн.”.
Додатковою угодою №4 від 01.10.2015 пункт 5.2. статті 5 “Ціна договору” викладено з 01.10.2015 у наступній редакції: “До сплати за 1000 куб. м газу належить 2495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2994,30 грн.”.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято газ на загальну суму 1768315.81 грн.
Факт поставки газу підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2015 на суму 235656,00 грн; від 28.02.2015 на суму 235656,00 грн; від 31.03.2015 на суму 196380,00 грн; від 30.04.2015 на суму 161692,20 грн; від 31.05.2015 на суму 6692,27 грн; від 30.06.2015 на суму 7458,79 грн; від 31.07.2015 на суму 6536,55 грн; від 31.08.2015 на суму 6485,65 грн; від 30.09.2015 на суму 1491,15 грн; від 31.10.2015 на суму 104800,50 грн; від 31.05.2015 на суму 287452,80 грн; від 31.12.2015 на суму 518013,90 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень стосовно якості та обсягу поставленого природного газу, містять посилання на договір №1341/15-ТЕ-12/9775-6 від 29.12.2014, внаслідок чого, враховуючи приписи положень ст.ст.76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, приймаються судом як такі, що підтверджують поставку заявленого у вказаних актах обсягу природного газу на загальну суму 1768315,81 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем станом на момент звернення до суду сплачено 1768315,81 грн за поставлений позивачем газ.
Проте, за поставку в лютому та березні 2015 року відповідачем несвоєчасно здійснено перерахування коштів і з цих підстав позивач просить стягнути пеню в сумі 1147,70 грн. та 3% річних в сумі 57,38 грн.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм ст. 655-697 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем станом на момент звернення до суду сплачено 1768315,81 грн за поставлений позивачем газ, проте за поставку в лютому та березні 2015 року відповідачем несвоєчасно здійснено перерахування коштів.
Так, грошові зобов'язання мали бути виконані за газ отриманий у лютому 2015 року на суму 235656,00 грн у строк до 16.03.2015 включно та у березні 2015 року на суму 196380,00 грн у строк до 14.04.2015 включно.
Наявні у матеріалах справи банківські виписки свідчать про те, що відповідачем у спірний період здійснено наступні платежі:
05.02.2016 - 50000,00 грн, з яких 7689,00 грн зараховано у період погашення заборгованості за зобов'язаннями січня 2015 року, а 42311,00 грн зараховано у період погашення зобов'язань лютого 2015 року); 10.02.2015 - 50000,00 грн; 18.02.2015 - 50000,00 грн; 26.02.2015 - 50000,00 грн. 26.03.2015 - 50000,00 грн (з яких 43345,00 грн зараховано у період погашення заборгованості за зобов'язаннями лютого 2015 року, а 6655,00 грн зараховано у період погашення зобов'язань березня 2015 року); 27.02.2015 - 20000,00 грн; 31.03.2015 - 50000,00 грн; 03.04.2015 - 20000,00 грн; 07.04.2015 - 20000,00 грн; 08.04.2015 - 30000,00 грн; 20.04.2015 - 20000,00 грн; 22.04.2015 - 30000,00 грн (з яких 29725,00 грн зараховано у період погашення заборгованості за зобов'язаннями березня 2015 року, а 275, 00 грн зараховано у період погашення зобов'язань квітня 2015 року).
З наданого суду першої інстанції відзиву вбачається, що відповідач не заперечує несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за поставлений газ у лютому - березні 2015 року.
Враховуючи те, що відповідачем порушено умови договору щодо своєчасного виконання грошового зобов'язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.
Проте, господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 17.03.2015 по 25.03.2015 у сумі 641,27 та за період 15.04.2015 по 21.04.2015 у сумі 506,43 грн, посилаючись на те, що на спірні правовідносини поширюється дія мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”.
У апеляційній скарзі позивач стверджує, що господарський суд безпідставно відмовив у стягненні пені, оскільки на думку позивача, він не є енергопостачальною компанією і на нього не поширюється дія Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», яким встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями.
Вказані твердження позивача колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Слов'янськ, Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 N 1053-р.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” від 13.01.2015 № 85-VIII (набрав чинності з 07.02.2015) у редакції Закону України “Про державний бюджет України на 2016 рік” від 25.12.2015 № 928-VIII, метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Таким чином, відповідь на питання, чи є ПАТ "НАК "Нафтогаз України" енергопостачальною компанією, а природний газ - одним з видів енергетичних ресурсів, є визначальним для правильного застосування положень статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Відповідно до п.6 статуту Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013 №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.
За приписами п.2 ст.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу”, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн куб. м та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.
Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» це діяльність , яка спрямована на раціональне використання та економічне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто природний газ як матеріальний об'єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.
З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону, що спростовує твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі.
Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Судому у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (тут і далі в редакції, чинній на момент набрання чинності Закону від 13.01.2015 № 85-VIII) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 названого Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Згідно з ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Відповідно до пункту 3.2.158 статуту Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” (у редакції затвердженої 25.04.2013, яка діяла на час спірних правовідносин), встановлено, що одним із видів діяльності відповідача є: постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Цей вид діяльності згідно КВЕД ДК 009:2010 включає виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей. Крім того, відповідно до пункту 3.2.395 статуту Приватного акціонерного товариства “Бетонмаш” одним із видів діяльності відповідача є постачання електричної та теплової енергії, надання послуг зв'язку телекомунікаційних послуг, водопостачання та водовідведення (у т. ч. централізоване). Для виробництва та постачання теплової енергії ПрАТ “Бетонмаш” має відповідні потужності - котельню № 2 (копія інвентаризаційної картки додається), яка здійснює виробництво теплової енергії виключно для опалення житлових будинків населення.
З наявного у матеріалах справи рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 17.06.2009 №380 вбачається, що органом місцевого самоврядування погоджені тарифи на послуги з теплопостачання та забезпечення гарячим водопостачанням, що надаються Закритим акціонерним товариством “Бетонмаш” населенню згідно з додатком №1,2.
Рішенням виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 06.01.2016 №2 встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надаються Приватним акціонерним товариством “Бетонмаш” населенню згідно з додатком №1,2; вирішено вважати таким, що втратило чинність рішення виконкому Слов'янської міської ради від 17.06.2009 №380.
Тобто, наведене свідчить про те, що відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту договору №1341/15-ТЕ/12-9775-6 від 22.12.2014 газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Отже, правовідносини які склались між позивачем та відповідачем по договору, стосуються споживання енергетичних ресурсів підприємством виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, що надавав такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015 розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1341/15-ТЕ/12-9775-6 від 29.12.2014.
Враховуючи, що встановлений законодавцем мораторій на вимоги позивача до відповідача щодо спірної суми пені за своєю сутністю є компенсаційним засобом держави для виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, так само як і ст. 8 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" запроваджено мораторій на вимоги щодо нарахування та стягнення пені зі споживачів за прострочення платежів за житлово-комунальні послуги (у тому числі з газопостачання).
Тією мірою, якою виконавці/виробники житлово-комунальних послуг обмежені законодавчо у нарахуванні пені по відношенню до споживачів таких послуг, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, держава пропорційно та з урахуванням забезпечення суспільного інтересу відносно обставин, які в силу ст. 2, 17 Конституції України відносяться до виключної сфери компетенції/відповідальності держави (проведення АТО), позивач, який перебуває під державним управлінням, також обмежений в цьому праві відносно виробників/виконавців житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції (зокрема відповідача), що в повній мірі відповідає критеріям правомірного втручання в право мирного володіння у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 17.03.2015 по 25.03.2015 у сумі 641,27 та за період 15.04.2015 по 21.04.2015 у сумі 506,43 грн.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 57,38 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів визнає його арифметично вірним та погоджується з позицією суду першої інстанціїї щодо задоволення позову в цій частині.
Таким чином, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи позивача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Господарського суду Донецької області від 13.05.2019 у справі №905/180/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал
Суддя В.В. Россолов