справа № 489/7654/18 провадження №2/489/617/19
Іменем України
19 липня 2019 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретаря судового засідання Коденко К.В.,
за участю:
представників позивачів ОСОБА_20 , ОСОБА_21
відповідача ОСОБА_4
представників відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_22
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим періщенням,
встановив:
У грудні 2018 року позивачі звернулися до суду із позовною заявою після уточнення якої просили усунути перешкоди у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідачі не чинити їм перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою; зняти відповідачів з реєстрації за адресою квартири; виселити відповідачів з квартири.
Перед початком судового розгляду представники позивача уточнили позовні вимоги та просили залишити без розгляду позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів не чинити перешкоди в користуванні квартирою, зняття їх з реєстраційного обліку та виселення.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.07.2019 позовні вимогу у вказаній вище частині залишено без розгляду.
Як на підставу позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, вказали, що вони є наймачами спірної квартири, яка перебуває в комунальній власності та надавалася батьку позивача - ОСОБА_12 на підставі ордеру № 38, виданого 26.01.1974, який був основним наймачем до смерті.
В квартирі зареєстровані інші члени сім'ї - відповідачі у справі. Після смерті батька ОСОБА_12 в квартирі проживають лише вони. Відповідачі проживають в інших місцях. Зокрема, ОСОБА_13 проживає зі своєю дитиною та чоловіком у Львівській області. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були усиновлені громадянами Іспанії, де проживають по теперішній час. ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_2 та знаходиться на обліку у психіатричній лікарні. Так як, відповідачі в спірній квартирі не проживають близько десяти років, комунальні платежі не сплачують, власних речей в квартирі не мають та нею не цікавляться, тому на думку позивачів відповідно до статей 71, 163 ЖК України наведені обставини є підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою.
У відзиві відповідачі ОСОБА_14 , яка одночасно діє в інтересах доньки ОСОБА_9 , та ОСОБА_4 просили в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказали, що викладені в позовній заяві факти про те, що вони не проживають в спірній квартирі, не сплачують комунальні платежі, не мають власних речей та взагалі не цікавляться квартирою не відповідають дійсним обставинам. Позивач ОСОБА_6 добровільно їх в квартиру не пускає, а при появі доводить все до сварок і до рукоприкладства, у зв'язку із чим позивач ОСОБА_15 змушена була звертатися до органів поліції із заявою про нанесення тілесних ушкоджень. Як наслідок, вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27.03.2018 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Після досягнення повноліття ОСОБА_14 звернулася до місцевого центру безоплатної правової допомоги для отримання правової допомоги для звернення до суду з позовом про вселення у спірну квартиру. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2018, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27.02.2019, ОСОБА_15 , її малолітню дитину ОСОБА_9 та її матір ОСОБА_4 вселено у спірну квартиру. ОСОБА_15 та її малолітній дочці виділено у користування житлову кімнату літ.19, площею 17,2 кв.м., а ОСОБА_4 - житлову кімнату літ. 18, площею 12. 2 кв.м. У спільне користування виділено кімнату (кухню) літ.15, площею 7,6 кв.м, санвузол літ. 14, ванну кімнату літ 13, площею 2, 7 кв.м. та коридор літ.16, площею 9,0 кв.м. В іншій частині вимог відмовлено. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 08.05.2019 вказані особи вселені у вказані приміщення та на сьогоднішній день ними здійснюється оформлення всіх документів для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 29.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Інший позивач в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.
Представники відповідачів та відповідач ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав наведених у відзиві. Відповідач ОСОБА_4 та представник ОСОБА_5 також вказували на неодноразове звернення відповідачів до органів поліції із заявами щодо неправомірних дій позивача ОСОБА_6 відносно них, в т.ч. не допуску до спірної квартири, що підтверджується матеріалами як цивільної, так і кримінальної справи.
Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши наявні у справі докази та встановивши фактичні обставини, суд дійшов наступного.
Із матеріалів справи встановлено, що 26.01.1974 ОСОБА_12 було видано ордер № 38 на вселення багатодітної сім'ї із десяти чоловік в квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки КЖЕП «Зоря» від 20.09.2018 № 1212 в квартирі АДРЕСА_3 , окрім основного квартиронаймача ОСОБА_12 , який помер в 1994 році та на ім'я якого відкрито особовий рахунок, зареєстровані члени його сім'ї: син ОСОБА_6 разом із співмешканкою ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_4 , онука ОСОБА_13 з правнучкою ОСОБА_9 , онуки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Відповідно до відомостей Департаменту з надання адміністративних послуг про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку та відділу обліку і моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Миколаївській області в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 . Інші відповідачі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 за вказаною адресою не значаться.
Актами про непроживання, засвідчених представником КЖЕП «Зоря» та сусідами ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 підтверджується, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 не проживають, особистих речей не мають.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у АДРЕСА_8, що підтверджено довідкою Чукв'янської сільської ради від 18.06.2018 № 02-09/277.
З пояснень представників відповідачів встановлено, що разом з відпоідачем ОСОБА_15 проживає її малолітня дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є співвідповідачем у справі.
Відповідач ОСОБА_4 фактично проживає в АДРЕСА_2 .
Відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_10 були усиновлені громадянами Іспанії в 2005 році, в зв'язку із чим виїхали на постійне місце проживання за межі України та не претендують на проживання у спірній квартирі, що підтверджується заявами їх батьків. Вказані обставини також були встановлені Ленінським районним судом міста Миколаєва при ухваленні рішення від 07.12.2018 по справі № 489/3792/18.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2018 у справі № 489/3792/17, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27.02.2019, вирішено вселити ОСОБА_15 із малолітньою донькою ОСОБА_9 , а також ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_5 . Визначено порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_15 та її малолітній дочці виділено у користування житлову кімнату літ.19, площею 17,2 кв.м., а ОСОБА_4 - житлову кімнату літ. 18, площею 12. 2 кв.м. У спільне користування вказаних осіб виділено кімнату (кухню) літ.15, площею 7,6 кв.м, санвузол літ. 14, ванну кімнату літ 13, площею 2, 7 кв.м. та коридор літ.16, площею 9,0 кв.м. В іншій частині вимог відмовлено.
Постановою про закінчення виконавчого провадження від 08.05.2019, винесеною державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вказані особи були вселені у кімнати згідно рішення суду та виконавче провадження закінчено у зв'язку із повним фактичним виконанням згідно акту державного виконавця від 08.05.2019.
Наданою представниками відповідачів довідки Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 20.06.2019 № 15-1137 підтверджується, що на замовлення ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 вирішується питання присвоєння окремої поштової адреси по АДРЕСА_6 .
Крім того, за заявою ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 Комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 24.05.2019 виготовлено технічний паспорт на квартиру по АДРЕСА_7 .
Таким чином, наведене підтверджує доводи представників відповідачі про оформлення відповідачами ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 документів для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно, до якого їх вселено відповідно до рішення суду.
Із доданої до відзиву копії постанови Миколаївського апеляційного суд від 27.02.2019 вбачається, що при перегляді рішення місцевого суду апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи, страждає психічним та іншими захворювання.
Як слідує з встановлених апеляційним судом обставин, згідно висновку інспектора Ленінського ВП ГУНП в Миколаївській області від 11.06.2016 ОСОБА_4 зверталася в поліцію з приводу того, що її брат ОСОБА_6 не впускав її доньку в спірну квартиру, знімав замки та вчинив сварку.
Листом Інгульського відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївської області від 16.06.2016, ОСОБА_4 повідомлено, що працівниками поліції проведена профілактична бесіда з ОСОБА_6 щодо недопущення з його боку протиправних дій.
Аналогічні звернення ОСОБА_4 щодо неправомірної поведінки брата ОСОБА_6 та його співмешканки ОСОБА_7 до поліції мали місце також в грудні 2009 року та жовтні 2018 року, що підтверджується постановою слідчого поліції про відмову в порушенні кримінальної справи та листом - повідомлення.
Вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27.03.2018 ОСОБА_6 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення за заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_15 , яка перебувала в спірній квартирі. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20.02.2019 даний вирок скасовано, ОСОБА_6 звільнено від покарання в зв'язку із закінченням строків давності. Вказані підстави звільнення від покарання не є реабілітуючи.
На наведені вище обставини, зокрема неправомірні дії позивача ОСОБА_6 , які мають тривалий характер, представники відповідачів та відповідач ОСОБА_4 також вказували і в судовому засіданні.
Відповідно до положень частин четвертої, шостої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, обставини встановленні рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2018 у справі № 489/3792/17, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27.02.2019, в частині перешкоджання зі сторони позивачів відповідачам в користуванні спірною квартирою не підлягають доказування при розгляді цієї справи, участь в якій беруть ті ж самі сторони.
Вирок Ленінського районного суд міста Миколаєва від 27.03.2018, який скасовано ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20.02.2019 та ОСОБА_6 звільнено від покарання в зв'язку із закінченням строків давності, є обов'язковими для врахування при розгляді даного спору в частині правових наслідків дій ОСОБА_6 відносно відповідача ОСОБА_15 в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не можу бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, п. 41, від 02.12.2010).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, п. 42, від 02.12.2010).
Із змісту ст.ст. 71, 72 ЖК Української РСР вбачається, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, можливе внаслідок відсутності цієї особи в цьому приміщені понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
У справах про визнання наймача або членів його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з врахуванням обставин справи та правил процесуального закону щодо оцінки доказів.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені судом обставини, оцінивши в сукупності досліджені докази суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог лише в частині визнання такими, що втратили право користування спірною квартирою відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були усиновлені громадянами Іспанії та виїхали на постійне місце проживання до вказаної країни і їх батьки не претендують на майнові права на квартиру.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що відповідно частини 1 статті 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, також між нею та іншими її родичами за походженням. Тобто, після усиновлення ОСОБА_11 та ОСОБА_10 втратили правовий зв'язок з матір'ю ОСОБА_4 та іншими родичами. Також, припинилося їх похідне право від матері ОСОБА_4 на проживання в спірній квартирі. Крім того, вказані відповідачі, які є неповнолітніми та час досягли чотирнадцяти років, відповідно частини 2 статті 29 ЦК України є вільними в обранні собі місця проживання, яким з 2005 року в них є інша країна по місцю проживання їх теперішніх батьків.
Вимоги в частині визнання відповідачів ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною квартирою задоволенню не підлягають, оскільки, як підтверджується матеріалами справи ці відповідачі в спірній квартирі не проживали з поважної причини, зокрема внаслідок неправомірні дії зі сторони позивача ОСОБА_6 , який перешкоджав їх вселенню до квартири, що стало наслідком їхнього звернення в 2017 році до суду з позовом про вселення. Крім того, вказані особи не втратили інтересу до квартири та вживають усіх можливих заходів для реєстрації свого права власності на частину приміщень квартири, в яку їх веселено.
Покази свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 про непроживання в спірній квартирі інших осіб, крім позивачів, суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 .
У іншій частині вимог відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини1 статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 24.07.2019
Суддя І.В.Коваленко